Молодь єднає Україну!
Тиждень тому стали відомі імена двох представників Кіровоградської
області для міжрегіональної програми обміну "Долаємо власні стереотипи:
молодь єднає Україну!" між активістами молодіжних громадських та ініціатив
південно-східної, центральної та західної України (а саме – Чернівецької,
Запорізької, Херсонської, Кіровоградської областей та АР Крим).
Учасники матимуть можливість відвідати різні міста
України, зустрітись із представниками активної молоді, громадських організацій,
ЗМІ. За підсумками кожної зустрічі учасники писатимуть есе про власні враження
від міста, яке відвідали та людей, що там проживають, їх культуру, цінності,
традиції.
Всі візити відбуватимуться впродовж
вересня-листопада 2014 року. Після завершення візитів буде видано збірник есе,
який вміщуватиме роботи всіх членів дослідницької групи – есе про особливості
тих регіонів, які відвідали.
Для участі у відборі необхідно було написати есе на
тему «Особливості Кіровоградської області», звернувши уваги на менталітет мешканців
області; стереотипи, які існують у людей по відношенню до кіровоградців і чому
вони створюються; яке бачення кіровоградцями своїх особливостей, чим вони
пишаються, а чого соромляться; історичні особливості краю, які допоможуть
зрозуміти ставлення кіровоградців до тієї чи іншої події, процесу, факту
тощо.
Ганна Дудник, четвертокурсниця факультету філології
та журналістики, написавши креативне есе у віршах, пройшла відбір і вже готова
подорожувати Україною!
Кіровоград у її очах – це птах, то ж нехай і поетичне слово дівчини буде крилатим, співучим, почутим усією Батьківщиною, адже молодь єднає Україну!
Моє місто –
Кіровоград
Кіровоград у
моїх очах –
Це птах,
Але із підбитим
крилом
І спустошеним
нутром.
Так, духовна
деградація…
Де грація
драматургії та овації?
Адже ми перші, ми кращі,
На жаль, ледащо…
Градація
суспільного пресу:
Ми не читаємо
власну пресу,
Ми не ходимо до театру,
А варто!
Ми не цінуємо,
Ми не пишаємось
Рідним.
Ми помиляємось,
Ми – гідні! Але
Причина на те є:
Не знаємо своє.
Кіровоград –
танцювальна столиця,
Теж є чим гордиться!
Кіровоград –
маленький Париж,
Мабуть, коли ти спиш,
Романтично.
Тепер про звичне
Скажу лірично:
Наш птах любить
спати,
Любить покірно мовчати,
Мусить довбати
уран
До ран.
Любить слухати тишу,
Вибачте, сірі миші,
За щирість.
Нам притаманна
пасивність,
Повинність.
А, може, досить?
Душа просить
Козацькі
стежини.
Серце України,
Що звуть Кіровоградом,
Розквітни пишним садом!
Єлисаветградом?!.
Ні, не треба
Царське небо.
Ми інші –
У прозі, у
вірші.
Мова – українська
Вдома й на
роботі,
Не російські «язы́ки»,
Каркаючі крики,
–
Солов’їні ноти,
Адже моє місто – птах,
Сонячні квіти, малиновий стяг…
Сьогодні
по-іншому пісня звучить,
Коли Україна на Сході горить
Від болю, від
долі,
Від поля до поля;
Прокинувся птах і
рветься до волі!
І іншу співає,
щебече, голосить:
Миру благає,
молить і просить.
Очей не ховає,
рве серце єдино.
Кіровограде, ти став вірним сином,
І люди твої,
твої пташенята,
Навчаться
любити,
Навчаться літати,
І рідною мовою
спів полине
Про рідну землю
на всю Україну!
Ганна Дудник
