Історія зведення будівлі Головного корпусу
Центральноукраїнського державного університету
імені Володимира Винниченка

У 2024 році Головному корпусу Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка виповнюється 120 років. Навесні 1904 року відбулося урочисте відкриття нової будівлі Громадської жіночої гімназії. Відтоді приміщення безперервно використовували для закладів освіти. Протягом сторіччя тут існували гімназія, педагогічний технікум, інститут соціального виховання, інститути з підготовки вчителів, а тепер – класичний університет.

 Головний корпус Центральноукраїнського державного університету
імені Володимира Винниченка. Сучасний вигляд

Спроєктована видатним архітектором Олександром Лишневським та збудована зодчим Олександром Кишкіним, будівля є також однією з головних окрас сучасного Кропивницького. Вивчення архівних джерел дозволило дещо детальніше розглянути обставини створення цієї архітектурної перлини. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у нашому місті стрімко розвивалася мережа освітніх закладів. У зв’язку зі збільшенням кількості учениць виникла потреба в нових навчальних просторах і спеціальному приміщенні для Громадської жіночої гімназії. Зведенню корпусу передували дебати серед представників Міської Думи у 1898, 1899 та 1901 роках. Врешті місцем для будівництва обрали кінець вулиці Петрівської (сучасна назва – вулиця Шевченка).

 Будівля громадської жіночої гімназії, початок ХХ ст.

Первинний проєкт будівлі склав міський архітектор Олександр Лишневський. Ймовірно, документ був підготовлений у 1898 р., але неодноразово допрацьовувався в наступні роки. На жаль, сам документ в архівах поки що незнайдений. У Державному архіві Кіровоградської області зберігається пояснювальна записка до проєкту та кошторис будівництва жіночої гімназії, який був складений у 1899 р. Відомо, що будівля була розрахована на 800 осіб з урахуванням санітарно-гігієнічних умов. Крім 18 класних приміщень, були спроєктовані спеціальні класи: малювання, рукоділля, танцювальний клас, клас музики, фізичний кабінет, природничий кабінет і бібліотека, а також спільна велика їдальня й велика учнівська гардеробна. Спроєктовано і головний вхід із вестибюлем та парадні сходи, квартира начальниці, приймальня та інші приміщення. При плануванні ухвалений такий порядок – вся будівля гімназії складається з трьох корпусів з’єднаних у вигляді подвійної літери «Т».

Приміщення вестибюлю та сходи з другого поверху. Сучасний вигляд.
Світлина Юлії Душейко

Приміщення вестибюлю. Сучасний вигляд.
Світлини Вікторії Безверхої

Корпус №1 формував лінію головного фасаду. Він зайнятий майже виключно спільними й парадними приміщеннями гімназії. Тут були розміщені головний вхід з парадним вестибюлем, приймальня, учительські кімнати, квартира начальниці на нижньому поверсі, парадні сходи, які ведуть до актової зали, церкви, бібліотеки, природничого та фізичного кабінетів на другому поверсі. Інтер’єри приміщення виконані у стилі історизму, пізньої фази еклектики.

Актова зала. Сучасний вигляд. Світлина Анни Гордієнко

Актова зала. Сучасний вигляд. Світлина Вікторії Безверхої

Справжньою окрасою корпусу є актова зала. Орнаменти на стінах і стелі походять від бароко та класицизму. Цікавим є оформлення стін пілястрами із завершенням капітелями, які нагадують коринфський стиль, однак у вільній інтерпретації.

Стилізована лекційна аудиторія. Світлина Вікторії Безверхої

Корпус №2 (центральний) розташовувався перпендикулярно до корпусу №1. На двох поверхах був облаштований світлий і широкий коридор та 14 класів. Цей другий корпус зручно з’єднаний із центром першого корпусу парадними сходами, які вели на 2-й поверх до актової зали. Корпус №3 розташований паралельно до корпусу №1 на протилежній стороні корпусу №2. Він вміщував в себе учнівський вхід і гардеробну, малювальний і рукодільний класи, танцювальний клас, учнівську їдальню й 4 звичайні класи. Олександр Лишневський зазначав, що таке розташування приміщень з поділом на окремі корпуси зручне під час навчального процесу й відповідає санітарно-гігієнічним умовам. Усі сходи та вбиральні розташовані по центру і симетрично.

Коридор на першому поверсі. Сучасний вигляд. Світлина Вікторії Безверхої

Коридори в кожному корпусі світлі. Усі класи розташовані з одного боку, а вікна – з іншого та утворюють своєрідні світлові галереї. Достатня кількість повітря та світла – були одним із головних задумів О. Лишневського.

Вентиляційна решітка

За планом в будівлі було встановлено парове опалення «низького тиску», що пов’язало з ним вентиляцію всіх приміщень. Проєкт опалення та вентиляції у зв’язку зі складністю і необхідністю спеціальних креслень мав бути розроблений після затвердження загального проєкту будівлі та представлений на затвердження в Будівельний Відділ. Вбиральні за проєктом облаштовані «ватерклозетами» з фаянсовими сифонними чашами, система «Vaterliht» із цегляними цементованими вигрібними ямами, з’єднаними з клозетами англійськими гончарними глазурованими трубами. Вентиляція вбиралень і вигрібних ям мала бути забезпечена шляхом прокладання спеціальних витяжних каналів у стінах.

Частина фасаду Головного корпусу
Центральноукраїнського державного університету
імені Володимира Винниченка, 2022 рік

Фасади будівлі відразу планувалися цегляні, неоштукатурені, але з розшивкою швів. Усі зовнішні стіни мають мінімальну товщину 2,5 цеглини, а внутрішні – 2 цеглини. Дах будівлі – двосхилий. До речі, для будівництва було закуплено рівно 2 мільйони цеглин. Проєкт будівлі був затверджений не відразу. Олександру Лишневському довелося доводити його переваги. Обґрунтовуючи задум, він зазначав, що подібний стиль останні використовується роки найкращими архітекторами. Його застосовували для будівництва храмів, музеїв, гімназій, дум, лікарень та ін. У 1901 р. головним архітектором міста був призначений Олександр Кишкін. Саме він продовжив підготовчі роботи та керував будівництвом гімназії. Урочисте закладення приміщення гімназії відбулося 6 квітня 1902 р. Будівельні роботи тривали майже 2 роки. 4 лютого 1904 р. корпус був оглянутий спеціальною комісією в присутності міського архітектора О. Кишкіна та члена управи П. Кесслера. У складеному акті зазначено, що будівля може бути предметом гордості та окрасою міста, хоча й потребувала доопрацювання. Кілька місяців потому, у неділю 11 квітня 1904 р., відбулося офіційне відкриття нової будівлі Громадської жіночої гімназії. У місцевій газеті «Єлисаветградські новини» у номері за 4 квітня зазначалося, що «освячення нової будівлі жіночої гімназії опікунською радою призначено на 11 квітня цього року». Також була надрукована замітка про урочисте відкриття та будівлю, а саме: «… Нова гімназія побудована з розрахунку на 800 учениць. Місцем не скупилися: в класах багато світла і повітря. Актова зала досить велика. Ліпні роботи зроблені з великим смаком і художністю…». 30 квітня 1904 р. з новим приміщенням ознайомився попечитель Одеського навчального округу Х. Сольський. А вже 3 травня 1904 р. він надіслав відгук міському голові О. Пашутіну, у якому зазначив, що «споруда ця може бути віднесена до кращих приміщень подібного роду не лише в країні, але і взагалі на континенті. На спорудження її були витрачені досить значні суми як міською владою, так і опікунською радою гімназії, котрі, крім цього, вклали немало праці на те, щоб означені суми були використані найбільш доцільно і правильно».

Будівля громадської жіночої гімназії оточена парканом, початок ХХ ст.

До середини травня 1904 року вирішувалося питання по встановлення паркану. Було ухвалено встановити відкритий паркан із залізних решіток на цегляних стовпах.

Головний корпус Центральноукраїнського державного університету
імені Володимира Винниченка, початок 2000-х років

За 120 років своєї історії головний корпус університету імені Володимира Винниченка зберіг свою автентичність, переживши нелегкі та трагічні часи. Так у період Першої та Другої світових війн тут діяли військові шпиталі. Згодом до його стін знову повернулося студентське життя.

Головний корпус Центральноукраїнського державного університету
імені Володимира Винниченка. Сучасний вигляд. Світлина Юлії Душейко

У 2008 р. будівлю внесено до Переліку пам’яток культурної спадщини України. Адміністрація закладу дбає про історичний корпус, де повністю збережений декор інтер’єру в коридорах та вестибюлю. У 2004 році був реставрований головний фасад приміщення, а у 2022 році відновлено актову залу. Коридори університету наповнені голосами студентів, котрі створюють надзвичайний колорит – поєднання столітніх традицій, сучасності та творчості. І недарма, адже їм щастить навчатися у справжньому витворі архітектурного мистецтва.

Вікторія Безверха
кандидат історичних наук,
старший викладач кафедри
історії України та всесвітньої історії