Мікрокосмос нації, її серце і душа (до 210-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка) – виїзне засідання лінгвістичного гуртка в Музеї мистецтв
8 березня 2024 року в Музеї мистецтв відбулося виїзне засідання мовознавчого гуртка факультету української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій (науковий керівник – професорка С.Л.Ковтюх) на тему: "Мікрокосмос нації, її серце і душа (до 210-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка)".
Під час урочистого дійства виступили справжні зірки Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка: Богдана Мотько, Марія Попова, Аліна Шевченко, Максим Бричка.
Ці студенти взяли участь у всеукраїнському конкурсі есеїв «Мій Шевченко». Зазвичай такі роботи читає вузьке коло осіб, переважно члени журі. Уперше виникла ідея оприлюднити цікаві, самобутні роздуми непересічних молодих філологів про постать Пророка Нації.
Богдана Мотько звернула увагу на те, що коли боротьба за виживання нації розгортається на полі бою, краще розуміємо цінність та важливість української культури – скарбу, який вимагає і поваги, і захисту. У тяжку годину звертаємося до творчості письменників – подвижників українського націєтворення, твори яких формували глибинні сенси. Серед таких вітчизняних митців першорядне місце належить Тарасові Григоровичу Шевченкові, тому що він – символ нашої гідності, духу та слави. Зворушливим був момент, коли в кінці виступу сльози здушили горло Богдани, бо вона не могла спокійно вимовити слова: «Нехай кожен із нас знає: у добрі та правді завжди перемагаємо. Нехай МІЙ ТАТО повернеться живим і здоровим із фронту. Нехай слова Тараса Шевченка будуть незгасним вогнем надії на перемогу, що освітлює наш шлях у спротиві».
Спасибі, дитино, за твої щирі емоції. Хай усі батьки і матері, сини і дочки, бабусі й дідусі, брати і сестри – усі захисники й захисниці повернуться додому живими та неушкодженими, хай не гинуть люди під обстрілами споконвічного ворога. Дорогу криваву ціну нині сплачуємо за власну волю.
Різні фальсифікації довкола життя, поглядів і творчості Великого Кобзаря спростовувала Марія Попова, зокрема хворі фантазії північних сусідів про те, що нібито Шевченко – російський письменник. Шевченків вогонь, закарбований у ДНК української нації, має спалахнути з новою силою і спалити дощенту наших ворогів, як внутрішніх, так і зовнішніх, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля. І неситий не виоре на дні моря поле. Не скує душі живої і слова живого». Прозвучали й слова Галини Тарасюк: «Не скидайте з Шевченка шапку, а свою зніміть перед ним!»
Символічно, що на заході були присутні дві філологині – тезки славного ювіляра: Леся Нестройна-Шевченко – наша колишня студентка, нині гостинна завідувачка відділу науково-просвітницької роботи Музею мистецтв – та Аліна Шевченко – знана поетка, яка у виступі спростувала низку мережевих підробок, які видають за рядки авторства Кобзаря. Крім того, зазначила, що народ із поезіями свого генія в серцях і валізах. Тут і за кордоном. Удома й за тисячі кілометрів від рідної оселі. Чи не про них, вічних і вимушених мандрівників, згадано у вірші «Меж скалами, неначе злодій...»:
…Нудно йому на чужині,
І добро остило!
Хочеться хоч подивиться
На свій край на милий!
На високії могили!
На степи широкі!
На садочок!
Максим Бричка в неповторній письменницькій манері окреслив значення українського генія в житті власної родини. Серед мозаїки подій і людей Шевченко повсякчас живив юнака сенсами, ідеями, які сформували переконання; був і в часи історичних потрясінь, і в домашньому затишку, і в непросту пору пошуків і віднаходжень.
У виступі керівника гуртка було звернено увагу на те, що Тарас Григорович Шевченко завжди резонує із життєвим сюжетом кожного з нас, з буттям нації та України.
Червоною ниткою через дійство проходила ненав’язлива, органічна реклама філологічного факультету.
Надія Гармазій – колишня студентка університету, очільниця спілки письменництва Кропивниччини – написала, що було шевченкоцентрично.
Письменниця, блогерка, працівниця факультету в минулому Ірина Оцабрик зізналася, що «наревлася. Катарсис відбувся!»
Поетка, викладачка факультету й одночасно аспірантка Ксенія Івашина підсумувала: «Послухала есеї, музику, подивилася меми. Не обійшлось і без дуже емоційних моментів. Мабуть, саме такими мають бути зібрання, присвячені пам’яті Тараса Шевченка, якщо їхні учасники ще довго не поспішають розбігатися, а фотографуються, розмовляють, жартують».
