Відбулась урочиста церемонія нагородження переможців університетського туру ХХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика
21 листопада 2025 року відбулась урочиста церемонія нагородження переможців університетського туру ХХVІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
Організатор та голова журі конкурсу – професор кафедри української філології та журналістики С.Л.Ковтюх – запросила на це свято учасників, викладачів, членів журі. Останнім іще раз було висловлено щиру подяку (викладачам кафедри української філології та журналістики: О.Л.Кирилюк, завідувачеві кафедри, докторові філологічних наук; кандидатам філологічних наук, доцентам: Л.П.Кричун, І.М.Демешко; докторам філософії: О.О.Івашині, В.В.Бойко, а також І.В.Жигорі, кандидатові філологічних наук, доцентові, в. о. завідувача відділу забезпечення якості та цифрового супроводу освіти університету).
Одним із конкурсних завдань було таке: уявіть, що Ви стали лавреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року. Напишіть коротку промову з нагоди її вручення.
Тому, природно, що було продемонстровано відео з виступом Оксани Забужко на Шевченковій горі в березні 2019 року під час вручення їй Шевченківської премії. Слова, сказані письменницею 6 років тому не втратили донині своєї актуальності:
«Не можна знищити народ, у якого впродовж 7 поколінь на підсвідомому рівні стоїть у прошивці ось це саме:
«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!»
В лиху годину, коли Україні загрожуватиме справжня небезпека, обов’язково знайдеться хтось, знайдеться хлопчик, який згадає ці рядки, як згадав їх Сергій Нігоян на Майдані, який прочитає ці рядки і тим, як тригером запустить в рух оті надпотужні захисні сили в українцях, про які українці й самі не підозрювали, бо давно забули, що вони в нас є.
І ми прокинемось. І ми прокинулись. І ми вижили. І ми вистояли…
Ми вистоїмо, які б ризики не чекали на нас попереду.
Шевченко звертається до нам тим заповітом, який був написаний на першому хресті на його могилі і який заборонили царські жандарми в ХІХ столітті:
«Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть»
Було вручено почесні грамоти переможцям конкурсу за підписом Євгена Юрійовича Соболя, ректора нашого найкращого у світі університету, професора, доктора юридичних наук.
Особлива подяка нашому інформаційному відділові за такі красиві, стильні, з українською символікою бланки для нагородження найкращих.
Грамоти отримали філологи – майбутні україністи, студенти факультету української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій:
І місце – Мотько Богдана Андріївна, УА25М;
І місце – Кусий Софія Олександрівна, УП22Б;
ІІ місце – Тараненко Анастасія Геннадіївна, група УА23Б;
ІІІ місце – Пінчук Юлія Вікторівна, група УА24Б;
ІІІ місце – Луценко Вікторія Олександрівна, УА25М;
ІІІ місце – Титаренко Ольга Віталіївна, група УА24Б.
Переможці серед студентів інших спеціальностей:
І місце – Ісакова Софія Олександрівна, факультет української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій, ПАН25Б(101);
ІІ місце – Нікітін Артем Олегович, факультет права, бізнесу та адміністрування, ПР25Б;
ІІ місце – Пугаченко Валентин Олександрович, факультет інформаційних технологій, математики та природничих наук, КН25Б;
ІІІ місце – Денисенко Олександра Олександрівна, факультет психології та історії, ІГО25Б;
ІІІ місце – Ільчишина Любов Віталіївна, факультет психології та історії, ПП25Б-2;
ІІІ місце – Яблуновський Павло Володимирович, факультет права, бізнесу та адміністрування, МЛ25Б2;
ІІІ місце – Мачинська Ауріка Юріївна, факультет психології та історії, ПП25Б;
ІІІ місце – Івашура Тереза Олександрівна, факультет освітніх наук та мистецтв, МР25Б.
У підсумковому слові організаторка конкурсу професор С.Л.Ковтюх використала допис Віталія Чепиноги:
«Сьогодні в Україні – День гідності, наш професійний празник. Ми мали гідність у найстрашніші часи. То чому б нам втрачати цю гідність, коли ми вже нічого не боїмося? Ми розучилися боятись. Ми не боїмося нікого, ми не боїмося нічого!
Українці пізнали таку таємну штуку, яка іншим народам недоступна і незрозуміла: навіть життя – не головне в житті!
Ми виходили на Майдан у 2004, у 2013. І ви виходили. Щось, якась сила нами рухала. Можна ж було й не йти нікуди. За нами ніхто не слідкував. Можна було сісти на кухні, відрізати шмат ковбаси, налити чаю, та подивитися новини по телевізору... Але ми йшли!
Я син народу, що вгору йде.
Ми народилися й виросли в цих скіфських степах і в тих карпатських горах... Ми чуємо вітер, ми вічні на цій Землі...
Їм нас не здолати!»
