Харківські відкриття студентів із Кропивницького

19 грудня 2017 Останнє оновлення: 19 грудня 2017

Студенти-філологи ЦДПУ ім. В.Винниченка 15-16 грудня 2017 року здійснили навчальну поїздку до Харкова. Дводенна програма була дуже насиченою – це і знайомство зі студентами й викладачами Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди та Харківського національного університету мистецтв імені І. Котляревського. І відвідання театру «Березіль» імені Леся Курбаса, візити до літературного та художнього музеїв, вшанування могил М. Хвильового та В. Елана-Блакитного. У ході вуличної екскурсії завітали до будинку «Слово», відвідали пам’ятки культури – будинки Художників та Архітекторів, приміщення імператорського палацу, в якому, за сприяння Г. Квітки-Основ’яненка, було засновано інститут імені В. Каразіна, помилувалися найкращим зразком радянського конструктивізму 20-х рр. – будинком Держпрому та встигли почути і побачити ще багато чого іншого. Спробую розповісти про все по-порядку і стисло.

У Харківському національному педагогічному університеті ім. Григорія Сковороди нас зустріли як дорогих гостей. Декан факультету філології проф. Кость Юрійович Голобородько особисто провів нам екскурсію авдиторіями і кафедрами, яка завершилася в їхньому факультетському музеєві. Справжнім подарунком для студентів стала лекція від провідного літературознавця, знаного дослідника спадщини Сковороди і Шевельова, автора численних книг і публікацій з літературознавства, професора Леоніда Ушкалова. Учений розповів про своє знайомство з відомим славістом Юрієм Володимировичем Шевельовим, виокремив головні лейтмотиви його літературно-критичних студій. Також студентам цікаво було почути про Сергія Жадана, яким він був студентом, а згодом колегою Леоніда Ушкалова. Ми дізналися, що Сергій Жадан не лише відомий поет і прозаїк, а ще й кандидат філологічних наук, що захистив дисертацію за творчістю Михайля Семенка, а Леонід Ушкалов був його науковим консультантом. По закінченню лекції ми спільно зі студентами Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди провели інтерактивну бліц-сесію на тему "Бачення майбутнього України у фокусі ідей Шевельова".

Наступним сюрпризом, що нас чекав того вечора було потрапляння за лаштунки театру «Березіль» імені Леся Курбаса! Неймовірно, але факт – ми пройшли туди, куди не водять екскурсії і не впускають сторонніх! Туди, де свого часу працював над своїми геніальними виставами геніальний Лесь Курбас, чий творчий політ, як і багатьох інших його побратимів та колег, обірвали сталінські репресії 30-х рр. Ця екскурсія відбулася завдяки невтомній ентузіастці, блискучому харківському краєзнавцю Вікторії Скляровій, яка змогла домовитися з дирекцією театру, щоб нас впустили у «залаштунки». Екскурсію театральними коридорами нам провела актриса театру Тетяна Турка. Це був її дебют як екскурсовода, але вона блискуче з цим впоралася! Спочатку їй було важко вибудувати стрункість своєї розповіді й опанувати мову, доки ми не зайшли до зали, де були експозиції, пов’язані з іменем Леся Курбаса та Миколи Куліша, їхні фотографії і документи. Вона з такою чуйністю і захопленням розповідала про цих видатних драматургів, про світову велич їхнього таланту і трагічну загибель від тоталітарного режиму, який так цинічно знищив, але не зламав їх, що ми перейнялися тими емоціями, були зворушені і заворожені такою розповіддю. Можна сказати, що тут в екскурсоводові заговорив її артистичний талант і вміння сугестувати (навіювати) слухачам свої емоції та переживання. А емоційне зворушення – це найбільш сенситивний стан для сприймання і запам’ятовування інформації. Завдяки розповіді Тетяни Турки й перебуванню в стінах історичного приміщення, де творився Театр, студенти наблизилися до розуміння феномену Леся Курбаса і його театру «Березіль»! Щиро дякуємо за це відкриття! Ми ж, у свою чергу, розповіли їй про нашу театральну Мекку – Хутір Надію, де ще не побувала пані Тетяна, і запросили її на Вересневі самоцвіти.

Розуміння феномену «Березоля» продовжилося для нас наступного дня, коли наш гід Вікторія Склярова привела нас на залік зі сценічного мовлення до студентів Харківського національного університету мистецтв імені І. Котляревського. Їхній викладач акторського мистецтва Ірина Іванівна Кобзар ще зі студентських років пам’ятає дружину Леся Курбаса Валентину Чистякову, яка майже на півстоліття пережила свого чоловіка. На поч. 80-х саме Ірині Кобзар випало бути поряд в останні роки життя видатної актриси і педагога з трагічною долею. Нічого не знаючи про розстріл свого чоловіка, Валентина Чистякова аж до 50-х років пересилала йому в ГУЛАГ передачі, сподіваючись, що він повернеться. Вона ж, як дружина та учениця видатного українського театрального режисера, продовжила театральні традиції Леся Курбаса на сцені й навчала цьому своїх студентів у Харківському інституті мистецтв, де тривалий час викладала. Коли на схилі літ Валентину Миколаївну попросили написати спогади про Курбаса, вона відмовлялася: «Мені тяжко писати й говорити про Леся Степановича. Я ніколи не зможу пробачити й осягнути того, що відбулося. Якщо чесно про все писати – я маю проклясти радянську владу. Таких спогадів не надрукують…».

Ми, випадкові глядачі на заліку в ХНУМ, були вражені високим рівнем майстерності студентів Ірини Кобзар! Вони декламували монологи, розігрували фрагменти з творів колективно, в дуетах – це було так вражаюче, так переконливо і так несподівано. Упізнавалася Школа Курбаса! Ірина Кобзар перейняла її від Валентини Чистякової і тепер передає це своїм студентам! Усвідомлення цього і прозріння цієї істини, напевне, було найбільш катарсисним для нас моментом!

Цього ж дня ми зі студентами відвідали недоброї пам'яті славетний будинок «Слово», куди, після переїзду до Харкова у 1926 році, оселилася родина Курбаса і Чистякової. Та не тільки вони. Близько ста імен значиться на меморіальній дошці, що у вигляді розгорнутої книги прикріплена на фасаді цього будинку. Ми побачили вікна квартири на четвертому поверсі, в якій застрелився Микола Хвильовий. Згодом віднайшли його символічну могилу в міському парку відпочинку. Там колись був цвинтар, але радянська влада, відома своїм вандалізмом, у середині 50-х рр. по-варварськи бульдозером розгорнула могили і розбила там парк! Дивом збереглися могили Марка Кропивницького, Василя Елана-Блакитного та деякі інші. Саме за могилою Василя Еллана харків’янам на поч. 90-х вдалося відновити й могилу Хвильового, бо він був похований десь неподалік. Ось такі історії приховує незвичайний Харківський парк…

Ще була незабутня екскурсія в літературний музей, де все дуже по-сучасному продумано. Хоч зараз уже готова концепція нової реконструкції музею, тож за кілька років ми можемо побачити там щось зовсім інше. З цікавою концепцією обладнано зали, присвячені Григорію Сковороді – є там і кімната для філософських роздумів, і свій сад Божественних пісень тощо. Ну і зовсім по-сучасному (що й не дивно) виглядає кімната сучасної літератури – там колекція книг і автографів Жадана та багато інших артефактів, починаючи з часів «Червоної фіри», а на всіх шпалерах надруковані портрети Жадана, Кокотюхи та ін. Стіни розписано сотнею автографів та побажань усіх гостей цього музею-фестивалю.

Іще ми побували в художньому музеї, в якому зберігається оригінал картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану” та багато інших цікавих оригінальних полотен європейського та українського і російського живопису.

Загалом програма дводенного перебування у Харкові була настільки насиченою, що вистачило б на тиждень! Крім екскурсій та візитів, ми мали також і вільний час — півторамільйонне місто вітало нас новорічною ялинкою, затишними тематичними кав’ярнями, вечірніми прогулянками містом і запрошувало приїхати до нього ще.

Наостанок скажу, що профінансувало поїздку наших студентів до Харкова обласне управління освіти, науки, молоді та спорту ОДА. Дякую особисто Ірині Глобенко за сприяння в реалізації цієї культурно-просвітницької подорожі.