«Я долю обрала собі сама», або Як нас вчили «запалювати» серця учнів
Сьогодні, теплого весняного дня, ми не вчили теорію із синтаксису, не писали контрольну із зарубіжної літератури, а вчилися «запалювати» серця учнів, пробуджувати в них інтерес, бажання вчитись і пізнавати якомога більше.
Олена Володимирівна Ковальова – учитель вищої категорії, учитель-методист Богданівської ЗШ № 1 ім.І.Г.Ткаченка Знам*янської районної ради Кіровоградської області – знайшла час (навчальний процес в школі триває) поділитися із нами своїм досвідом, тією багатою методичною скарбничкою знань, яка допомагає їй протягом багатьох років готувати переможців обласних та республіканських етапів олімпіад з української мови і літератури, конкурсів знавців української мови імені Петра Яцика та імені Тараса Шевченка. Її вихованці посідають призові місця в конкурсі-захисті МАНУ.
Працюючи 26 років в школі, Олена Володимирівна зіштовхнулась із проблемою викладання української мови та літератури. На думку педагога, традиційний навчальний процес експлуатує пам’ять і розумові навички, не розвиває мовленнєві та мисленнєві вміння, а зводиться до заучування і простого відтворення інформації.
З-поміж безлічі нових методів і прийомів навчання, які пропонує сучасна лінгводидактика, Олена Володимирівна обрала ТРВЗ-педагогіку (теорії розв’язання дослідницьких задач) та ейдетику.
Уперше зустрівшись із ТРВЗ (тільки починаємо вивчати методику) ми легко засвоїли її основні принципи та структуру. Використовуючи системно-функціональний підхід аналізу, учитель, чи то початківець, чи то профі, може скласти схематичний план проведення уроку з певної теми. І тут не важливо з якого предмета буде цей урок, адже він обов’язково буде містити в собі тему уроку, головну мету, додаткові цілі уроку та узагальнення вже здобутих раніше відомостей.
На своїх слухових, зорових та інших рецепторах ми пересвідчилися в дієвій силі ейдетики (метод розвивальної образної пам’яті). Відчули себе справжніми учнями в класі Олени Володимирівни, виконували завдання, відповідали на запитання. Уважно слухали і дивились, використовували всі свої рецептори, забувши про те, що ми знаходимось у стінах університету.
Мабуть, це і є та найвища мета вчителя – досягнути такого стану учнів, щоб вони були повністю захоплені навчанням, зацікавлені в нових знаннях, розвивали свої навички, творче мислення та уяву.
Ми, студенти третього курсу, майбутні вчителі-філологи, переконалися в тому, що такі методи навчання допоможуть будь-яку дитину навчити творчому процесу, вони формуватимуть справді креативну, сміливо мислячу людину, сприятимуть становленню нового типу особистості, який відповідає викликам сьогодення.
Дуже дякуємо Олені Володимирівні за справжній урок педагогічної мудрості і чекаємо на нові зустрічі в наших університетських аудиторіях.
Дарія Левіна, студентка 31-ї групи
