Дзвінка Матіяш: відкриття світла
До нашого міста завітала Дзвінка Матіяш, чиє ім’я віддзеркалює таємничість та істинність письменниці: Дзвенислава – «дзвін» і «слава» – той випадок, коли ім’я ідеально підходить людині, адже творчість мисткині задзвеніла чуттєво й щиро, захоплюючи простотою і правдою – найдорожчими поняттями життя.
Стіни педагогічного університету традиційно зустріли письменницю у філологічному колі тих, хто кохається в слові, хто живе літературою та мріє пов’язати життя з художнім словом – високим, натхненим, здатним змінювати світ на краще. Саме такою є проза Дзвінки Матіяш.
Письменниця слушно зауважує, що «Україні ще довго треба буде пояснювати, що писати українською – це престижно. Бути успішним – це мати достойну зарплату та займатися своєю справою, що приносить не матеріальні засоби для існування, а Життя, сповнене щастям, бажанням творити, починати новий день і Жити».
Сучасна літературна полиця має пусту нішу там, де мали б бути якісні твори для підлітків. Помилково вважати, що дитяча література – маловартісне явище. Дзвінка Матіяш вважає, що «саме дитячі твори формують особистість читача, тому це неодмінно повинні бути сильні, мотиваційні речі: якщо з дитинства знаємо, чого хочемо, не гаємо безцінний час на пошуки себе в світі, адже життя – це не колись, життя – це сьогодні, зараз, у цю мить».
Велике мистецтво – книга для дитини, адже постає питання: як писати так, щоб не сфальшивити, щоб виховати естетичний смак до читання, щоб не відбити бажання тримати в руках книгу протягом усього життя? І Дзвінка Матіяш впевнено сама ж відповідає: «Щоб писати гарні книги, треба читати. Читати все і всіх». Кращі зразки дитячої літератури навчать, як треба, гірші – навпаки, чого варто уникнути. Перейняти чужий досвід і створити власний індивідуальний художній дитячий світ – завдання справжнього митця.
Дзвінка Матіяш пише і для дітей, і для дорослих. Це може бути одна і та ж книга, адже більшість дитячих творів, за словами письменниці, спочатку прочитують мами, а потім і діти. За сюжетами, образами, які сприймає дитяча свідомість, часто завуальовані дорослі проблеми й реалії, що знову-таки наштовхує на універсальність прози Дзвінки Матіяш, яку можна віднести б до книг для сімейного читання, зокрема такою є книга-казка, унтиутопія для підлітків і не тільки «День Сніговика».
Письменниця зробила огляд деяких книг, зокрема: «Казки П'ятинки», «Історії про троянди, дощ і сіль», «Марта з вулиці Святого Миколая», а зупинилася на презентованій книзі, яку студенти-філологи мали можливість не лише уявити, а й потримати у руках, прочитати, придбавши або вигравши у конкурсі, що став справжньою неочікуваною родзинкою у виступі письменниці: культурознавча вікторина дала шанс кожному позмагатися за право отримати безкоштовну книгу з автографом «Роман про батьківщину». Знавцем і щасливчиком стала студентка третього курсу Анна Мусковенко.
На перший погляд, назва може здати непрезентабельною, але письменниця відчула, що саме так має називатися її літературне дитя. У простоті – геніальність, чи не так? Це книга про пошуки внутрішньої батьківщини, того моменту, коли ми впевнено і з гордістю можемо сказати: «У мене є БатьківщИна і бАтьківщина…».
Краще один раз прочитати, ніж сто разів говорити, тож будьмо знайомі з письменницею Дзвінкою Матіяш, читаймо якісну сучасну літературу – і не один раз, навіть сто разів перечитуймо вартісне та важливе художнє слово. Для тих, хто не вперше зустрівся з творчістю Матіяш, ця зустріч стала відкриттям особистості письменниці – людини з глибокою душею, з широким поглядом на світ, із витонченим смаком слова. Задзвеніла слава – і нехай звучить передзвонами у душах багатьох читачів, яким відкрилися нові горизонти світобачення і відчуття прекрасного.
У нашому житті багато темряви і суму, а на сторінках читається щире і сповнене надії бажання: «…Хочу, щоб навколо було багато білого кольору. Білі троянди. Білий сніг. Біла вода. Білі дерева. Білі сторінки. Біле небо. Біла Богородиця обіймає мою країну руками. Заплющую очі і навколо мене все біле».
Для щастя треба небагато: відкрити очі й поглинути у білі сторінки, де чорними є лише надруковані літери, але й вони дарують світло Дзвінки Матіяш.
Ганна Дудник,
студентка VI курсу факультету філології та журналістики
Інформацію надано медіа-групою «Університетський меридіан»
