Богдан Стасюк - успішний перекладач, науковець та викладач

05 жовтня 2015 Останнє оновлення: 05 жовтня 2015

З нагоди Дня вчителя та Міжнародного дня перекладача медіа-група "Університетського меридіану" запросила на розмову Богдана Стасюка - успішного перекладача, науковця та викладача, який працює на факультеті іноземних мов. Для поціновувачів зарубіжної класики Богдан Стасюк відомий як один з перекладачів книги Р.Кіплінга "Сталкі та його команда" та оповідань Рея Бредбері, які увійшли до збірника «Все літо наче день один: 100 оповідань".

Як у вашому житті поєднується викладач та перекладач?

Зі скрипом :) Постійно змагаються за увагу й ображаються одне на одного за хронічні крадіжки вільного часу. Викладання та наука перекладознавства дозволяють критичним оком дивитися на практику перекладу, анатомізувати його і розбирати по кісточках. У той же час практика перекладу дозволяє тягнути в навчальний процес усе найновіше, найактуальніше, найцікавіше і таке, про що в підручниках із перекладу не пишуть. Я точно знаю: хороші перекладачі-практики просто зобов’язані викладати, хоча б читати вряди-годи публічні лекції або вести відкриті семінари. Так само й викладачам перекладу варто інколи занурюватися в стихію (або ж індустрію) перекладного слова і на своїй шкурі спробувати все те, чому вони навчають студентів.

Хто є для вас наставником у перекладацькій діяльності?

У перекладі я, фактично, самоук. Хоча ні, заждіть… Коли я вчився у школі, батько не терпів творів-задля-годиться. Вимагав писати грамотно, стисло й так, щоб йому обов’язково було цікаво їх потім читати. Оскільки до оригінальної словесної творчості клепки забракло, то цілком природно потягло до тонкої червоної лінії, що розділяє першотвори й переклади. Крок ліворуч – спростив чи перебрехав автора, крок праворуч – переклад квітне буйним цвітом твоєї власної фантазії, за якою письменника вже й не видно. Пошуки цієї тонкої червоної лінії стали для мене, підлітка, одним із найзахопливіших занять. Відтак статус найважливіших наставників отримують батько, томики класичних українських перекладів у домашній книжковій шафі і шухляда стола, в яку нескінченним потоком я відправляв свої перші пробні переклади (адже гостріння перекладацького пера, як і вишкіл спортсмена, вимагає аж пробі кричить: тренуйся-тренуйся-тренуйся!).

То вже потім, в університеті та в аспірантурі, я понавідкривав для себе монстрів жанру: Панька Куліша, невгамовного Миколу Лукаша і його учня Анатоля Перепадю, гроно репресованих драгоманів першої третини ХХ ст., класиків-шістдесятників і сучасних майстрів, на котрих волієш рівнятися, як-от Марія Габлевич, Максим Стріха чи Олександр Мокровольський.

Де берете натхнення для роботи? Що надихає?

Натхнення черпається в красному слові. У рідній душі поруч, що ніколи слова кривого не скаже, поки ти не шурупи у ванній крутиш, а мучиш черговий пасаж із Бредбері чи продираєшся крізь словесні нетриська в Кіплінґа. В людях, у яких знову повірив. У науці та світі навколо, що дарують радість відкриттів та пізнання. В прогулянках ботанічним садом або на катамаранах по Дністру. В переповненій книжковій шафі, де ще стільки нечитаного, і спілкуванні з друзями. В новому альбомі улюбленого виконавця та нагоді вживу побачити «Мисливців у снігу» Пітера Брейґеля. Одним словом, геть в усьому, що робить тебе людиною і відрізняє від інфузорії-туфельки.

Must-read від Богдана Стасюка для студентів та колег.

Якщо чесно, я би від must-readзалишив тільки спонукальне read. Читайте! Адже в добу інтерактивних розваг, карколомного 3D-кіно і бурхливої блоґосфери тривіальне читання перетворилося на інтелектуальне, майже елітарне дійство. У мене є знайомі, які читають винятково науково-популярну літературу та публіцистику. У мене є знайомі, які читають лише жанрову літературу. У мене є знайомі, які, маючи майже 30 років на носі, малих дітей удома і серйозну роботу в Інституті біохімії, читають переважно дитячу літературу – для себе, не для власного немовляти. А тому укласти який-небудь універсальний топ-10 буде складно. Хіба що трішки спробувати…

Так, юним колегам по перекладацькому цеху я би радив «Сказати майже те саме» Умберто Еко, любителям нетривіального фентезі – Джона Краулі «Малий, великий» або Роберта Голдстока «Ліс міфаґо», поціновувачам навколомагічного реалізму – «Мене називають Червоний» Орхана Памука та «Правік» Ольги Токарчук, фанатам строгої наукової фантастики – останнього Ніла Стівенсона, адептам високочолого мейнстриму – Лоренса Норфолка, а шанувальникам постмодерної історико-авантюрної прози із нальотом містики та фантастики – Гуситську трилогію Анджея Сапковського. Список можна продовжувати до нескінченності. З укрліту треба читати обох Кулішів, Валерія Шевчука і Домонтовича, із сучукрліту – Пагутяк і Кожелянка. Із класиків – Винниченка з Коцюбинським. Із дуже старих класиків – Климентія Зинов'єва та Котляревського.

Ну, й не можу хоч пару слів не кинути про драгоманів. Читайте Біблію в перекладі Хоменка і шекспірівські сонети від Ігоря Костецького, «Дон Кіхота» від Миколи Лукаша і Франсуа Рабле в інтерпретації Анатоля Перепаді, «Мобі-Діка» від Юрія Лісняка і «Доктора Фаустуса» у виконанні Євгена Поповича.

Одним словом, читайте!

Яким є ваша візія ідеального вчителя? Яку роль у вашому житті відіграли вчителі?

Мабуть, усе-таки ідеальний учитель – це утопія. Адже часто геніальний лектор не вміє слухати студентів, добряк-easy-grader(як англосакси називають викладачів, що легко роздають хороші оцінки) забагато потурає своїм підопічним, а занадто строгий проф не раз, так би мовити, «передає куті меду».

У моєму розумінні ідеальний учитель повинен не стільки вгамселювати знання в голову пересічного студента, скільки вчити його любити власний фах. Учити працювати. Учити самостійно шукати інформацію і самостійно давати виважені, осмислені відповіді. Одним словом, хороший учитель, якщо вдатися до заяложеної метафори, меншою мірою вчить риболовлі, а більше навчає, як правильно підібрати вудку і де накопати черв’ячків.

Особисто мені з учителями в житті щастило. Буквально на днях намагався пригадати бодай одного педагога-невдаху в своїй учнівсько-студентській кар’єрі, і знаєте, нічого «путнього» не накопав. Геть усі: від Світлани Миколаївни Селедцової, що вчила мене у молодшій школі, і до професора кафедри германської філології Валентини Юліївни Паращук, із якою писав магістерську роботу – були достойними вчителями і професійними педагогами. Всім би таких небайдужих людей на 15 років безперервної освіти.

Як відбувається Богдан Стасюк-викладач?

Боюся, він іще толком не відбувся. Я точно знаю, що в самокритиці головне не опускатися до хамства, але судити про себе як про викладача мені складно. Просто я дуже радію, коли дізнаюся, що мої вже колишні студенти стали хорошими чесними людьми, непоганими і навіть класними спеціалістами, патріотами, експертами, надійними друзями, веселими батьками, в’їдливими експертами-педантами чи просто колегами по перекладацькому цеху. Мені хочеться вірити, що своїми балачками на парах та в’їдливими коментарями я вношу свою лепту в те, якими особистостями вони стають. А вже велика та лепта чи геть мала – не важливо анітрохи.

Ваші привітання з нагоди Дня вчителя колегам, вчителям та декілька настанов майбутнім вчителям-студентам.

Педагогам-перекладачам пощастило суміщати два професійні свята в одному напруженому тижні: традиційний День учителя і Міжнародний день перекладача, який в усьому світі відзначається 30 вересня, у день пам’яті св. Ієроніма, якого вважають покровителем перекладачів. Існує навіть Клятва Ієроніма, яку перекладачі приносять подібно до Клятви Гіппократа в лікарів. Вона значно молодша і трішки пафосна (як на мене). Але в ній є один пункт, який мені надзвичайно сильно імпонує: «Справжній перекладач щирий перед клієнтом». Так от. Крім здоров’я та благополуччя, своїм колегам по одному й другому цехах я хотів би побажати саме щирості. Перед собою. Перед студентом. Перед начальством і перед підлеглими (якщо вони у вас є). Перед аудиторією, перед читачем або глядачем. Щирість дає наснагу. Щирість дає свободу. Щирість дарує вдоволення від того, чим займаєшся, і не дозволяє зійти на пси як фахівцю.