Проминули ювілейні дні Ліни Костенко...

Проминули ювілейні дні Ліни Костенко, у які ми, вирвавшись з потоку буденних справ, на якусь мить вслухалися у її Слово і ще раз, зачаровуючись ним, переконалися, що в наш час, у нашій країні, поряд з нами живе геніальна поетеса. Аналіз однієї з її поезій пропоную читачам свого блогу. Це – уривок з нової книжки, в якій розробляю системологічну теорію літературного твору. У даному випадку йдеться про проблему органічної цілісності поетичного твору.

Гадаємо, є кілька причин, що зумовлюють активне зіставлення понять “організм” і “художній твір”. Іноді ця органічність проявляється вельми виразно, як ось, наприклад, в такій інтимно-ліричній поезії Ліни Костенко:

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і скамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю

Відзначимо кілька засадничих моментів у структурній організації цієї поезії, які обумовлюють її органічну цілісність.

По-перше, ця поезія створює враження якогось органічно-природного почуттєвого вибуху, який нагадує розплавлену вулканічну магму. Але треба бачити, що згущеність, конденсованість висловлюваного почуття є результатом філігранної обробки змістоформи, яка, коли приглянутися до неї уважніше, вражає своєю інформативною щільністю. Яскравим прикладом такої змістової щільності вже є перший рядок «спини мене отямся і отям» - ці чотири слова вводять нас у стосунки двох людей, охоплених любовною пристрастю. Вони по-суті характеризують ситуацію, а саме: дають зрозуміти, що є якась невідома для нас, читачів, причина, котра ставить розвиток стосунків цих двох людей перед межею, перехід якої загрожує їм драматичними наслідками. Іншими словами, йдеться про заборонене кохання. Органічність цієї ситуації в природній слабкості ліричної героїні як жінки, котра, відчуваючи, що їй не вистачає сил приборкати своє почуття, благає допомоги у мужчини.

По-друге, органічно-природним є смисловий розвиток цієї історії – вона має свій початок (перший рядок, який вводить у ситуацію), своє доволі обґрунтоване, хоч і експресивне вираження необхідності будь що приборкати свою пристрасть («вона ж промчить над зламаним життям / за нею ж будуть бігти видноколи / вона ж порве нам спокій до струни / вона ж слова поспалює вустами»), свій кульмінаційний момент, який завершується зламом ліричної героїні («ще поки можу але вже не можу»), і своє завершення, коли стає зрозумілим, що лірична героїня втратила опір і остаточно підкорилась пристрасті – перейшла межу («настала черга й на мою зорю / чи біля тебе душу відморожу / чи біля тебе полум’ям згорю»).

І, по-третє, особливої органічності надає твору тонкий прийом, до якого вдалася поетеса, а саме: поетичний текст складається ЛИШЕ зі слів, із їх нестримного ПОТОКУ, бо ж сам твір створює враження настільки пристрасного монологу, що їй, поетесі, не до розділових знаків і всяких інших граматичних атрибуцій.

Подальший аналіз органічності цієї поезії потребував би звернення до таких важливих категорій характеристики як оптимальна організація тексту, вичерпаність теми / проблеми. Але зараз не будемо на них зупинятися через те. що їх детальний розгляд ще попереду. Проте важливо зрозуміти, що твір набуває органічності,стає самостійно функціонуючим організмом завдяки своїй довершеній організації. Кожна його складова є викінченою змістоформою, де зміст і форма перебувають в настільки органічній зрощеності, що їх неможливо розділити з метою розглянути окремо. Хіба такий, скажімо, вислів, як «вона (ця небезпечна пристрасть. – Г.К.) слова поспалює вустами» не дає з максимально можливою гостротою відчути весь драматизм ситуації, а рядок «ще поки можу але вже не можу» не говорить з вражаючим одкровенням про душевний злам героїні як вияв її жіночої слабкості? І кожний такий вислів – це пульсуючий, підпорядкований відповідному ритму, викид емоційної енергії. Ось і приходить розуміння, що енергія твору міститься в ньому, що твір самозабезпечений нею, і що вона перебуває у матеріалізованих друком словах у прихованому стані до того моменту, допоки ті слова не оживуть в свідомості читача, заряджаючи його енергетичними смислами.