Переднє слово до «Верлібрів про Майдан» та їх автора.
Переживаємо відхід у вічність Небесної Сотні. Перебуваємо під враженнями батальних телесюжетів з Майдану. Пригадуємо пророче Шевченкове «…в огні окраденую збудять» і розмірковуємо, чи вже залишила нас ця окраденість в огні саме цієї революції. Наближаємося до всезагального розуміння Майдану як масового подвигу, який, думається, назавжди змінив долю нашого народу.
Але маємо знати, що попереду нас чекає довгий процес не тільки реалізації «задуму Майдану» як Революції Гідності, а й осмислення її як феноменальної історичної події – осмислення перш за все у людських, тобто у художніх вимірах.
Був вражений «Верлібрами про Майдан», отриманих недавно електронною поштою від Максима Стріхи.
Трохи про автора «Верлібрів…». Максим Стріха є одним із провідних сучасних інтелектуалів. Він дивовижним чином поєднав у собі фізика і лірика. З одного боку - відомий фізик, доктор фізико-математичних наук, провідний науковець Інституту фізики напівпровідників НАН України, а з іншого – блискучий перекладач, поет, публіцист, автор кількох літературознавчих монографій, завідувач кафедрою перекладу Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка. Деякий час був заступником Міністра освіти і науки України, з приходом Дмитра Табачника звільнився з цієї посади за власним бажанням.
Максим Стріха
Верлібри про Майдан
***
про Майдан
неможливо писати
сонети терцини
чи елегійні дистихи
навіть звичайні катрени
із римуванням
теж неможливо
і неримовані ямби
Шекспіром уживані
будуть фальшиві
тільки жорсткі
роздерті верлібри
наче осколки
від світлошумової гранати
з примотаними скотчем цвяхами
***
раптом натрапив
у холодильнику на сирки
плавлені
дружина купила їх у вівторок
для «лежачих»
з третього поверху шпиталю у «профспілках»
і кваплячись
забула узяти
як бігла з бульйоном і кашею
між другою й третьою ночі у середу
ті хворі згоріли живцем
п’ятдесятирічна Люба
(волонтерка
санітарка
бідує
живе в гуртожитку
в доні пухлина
упродовж місяця
сама заплющила очі п’ятнадцятьом)
виходячи сходами крізь вогонь
тягнула на собі двох
і лишала ще двадцять
поранених неходячих
допомогти яким
було вже ніяк
від них не лишилося навіть імен
журнал обліку теж згорів
отже
вони не стануть Героями України
згідно з парламентською ухвалою
а лишаться просто «безвісти»
як з цим жити не знаю
***
ще в ту
як тепер стало ясно
милу безпечну
і карнавальну
Помаранчеву революцію
у своєму помешканні
у старому будинку
на Богдана Хмельницького
ти ночами не спав
дослухаючись;
чи не йде бува на Майдан
важка техніка?
а тепер ти вже певно довіку
будеш щулитися
від кожного незвичного звуку вночі
і сміттєзбиральні машини під ранок
нагадуватимуть
про бетеери і водомети
***
після плям крові на Інститутській
після десятків тіл на Майдані
здається
все інше не варте
ані згадування
ані жалю
але яка незбагненна
людська натура:
мені чомусь гостро шкода
примірника «Пекла»
в моєму перекладі
з бібліотеки Українського дому
як
певно
мстили йому
тварини із беркута
за те що встиг побувати
в руках інтелігентних
на вигляд зовсім не здатних до бійки
хлопчаків із «Правого сектора»
***
альтернативна історія
могло бути й так
націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
після травня 1945го
засудила безумного фюрера
і його найближче оточення
й пішла на демократичні вибори
на чолі з яким-небудь Йостом
навіть сам Борман
подати встиг заднім числом
але особисто
заяву фюреру про відставку
бо з планами був не обізнаний
і вплинути
теж ні на що вже не міг
а екс-президент
іграшкового рейхстагу
що штампував слухняно усе
відтепер
писатиме мирно спогади
на пенсії
яку платитимуть вчасно
на відміну від
зарплатні бюджетникам
щоправда
коли його запитають:
чи готовий він вибачитися?
відповість:
звісно!
і сховається за дверима
як жити з такою альтернативою
не знаю так само
***
перемагають ті
які вірять у перемогу
ти ж від початку
знав надто добре:
перемогти неможливо
надто великі гроші за ними стоять
надто «схоплено» інформаційні потоки
нарешті
перемогти нам не дасть безумовно Росія
з її ФСБ
«Газпромом»
і лічно Владіміром Владіміровічєм
а відтак ти вважав:
реальний максимум –
це якісь компроміси
часткові пом’якшення
які дозволять
потенціал добра зберегти
і розхитати режим
до змін його змусити
десь так років за п’ять
або сім
відтак
звісно
допомагав ти чим міг
і кому тільки міг
читав лекції на Майдані
(ще тому
мирному
з піснями Руслани й вертепами)
ходив на всі віча
але не під кулі
вони ж
вірили
з наївною рішучістю неофітів:
не перемогти ми не зможемо
бо ж за нами правда
за нами Дніпро
і Україна
і вони зрозуміли
раніше і краще від мене:
режим не покращиш,
вони не читають
розумних статей у газеті «День»
тому вони взяли до рук
бруківку
коктейлі Молотова
хоч ти того
не схвалив:
вони ж із тобою не радилися
вони у наступ пішли
щоб перемогти
але і в них врешті-решт
гасло
разом і до перемоги
перемінилося на
разом і до кінця
проте за молитвами
Сотні Своєї Небесної
Господь повелів
аби кінець той став Перемогою
тобі ж лишивши
до скону спокутувати провину
***
за ці три страшні місяці
ми відкрили самих себе
і вже ніколи
не зможемо стати такими
якими були
до 21 листопада 2013 року
і навіть
до 19 лютого 2014 року
напевно ми стали мудріші
ми вже не ждемо вождів
бо розуміємо
покладатися можна
тільки на себе
як на спільну громаду
ми пережили
неймовірний жах
переглядання ранкових вісток
очікування:
коли запровадять НС
і вирубають інтернет
біль утрат
розпач
якого терпіти майже несила
і опинилися у країні
розкраденій
з тими
хто вчора іще
возносив тирана
і називав нас
фашистами
і екстремістами
з неможливістю
їх позбутися
аби не стать екстремістами справді
й тоді погубити вже все
і з необхідністю
все ж будувати мости
простить кому можна
і водночас
не забути і покарати
кому простити не можна
за жодних обставин
і з непосильним майже завданням
відрізнити
перше
від другого
дай нам на все це Господи
молитвами Небесної Сотні Твоєї
сили
мудрості
і терпіння
аби була їхня жертва не марна
і шанс не було змарновано
