РИТОРИКА СЛОВА І СЛАЙДУ
Зараз у педагогічній літературі, так само я і в педагогічному побуті надзвичайно популярними стали словосполучення зі словом «інновації», «інноваційні» – наприклад, «інноваційні технології навчання», «інноваційні підходи» і т.п. Іноді створюється враження, що багато хто вірить у якусь особливу магічність цих висловів. Скажімо, назвали якийсь засіб інноваційним – і він зразу ж від того почав «давати результат» в навчальному чи виховному процесах. Помітно, що т. зв. «інноваційні технології» більшою мірою стосуються різного роду методичних прийомів у викладанні навчальних дисциплін, особливо ж тих прийомів, які застосовуються з використанням мультимедійної техніки. Демонстрація слайдів уже давно закріпилася в шкільній практиці. Навіть у середніх класах загальноосвітніх шкіл учні оволодівають програмою PowerPoint. Мультимедійні засоби стають чи не обов’язковою складовою більшості публічних виступів. Їх поява визначила формування нового жанру, що зародився в маркетинговій практиці (рекламування з метою продажу різної продукції) і настільки швидко розповсюдився, що зараз словом презентація позначають майже кожний публічний виступ.
Зовсім недавно під час вельми солідних наукових читань доводилося спостерігати, як доповідачі зі ступенями докторів та кандидатів наук, вийшовши на трибуну і сказавши кілька вступних речень, починали натискувати на кнопки пульту мультимедійної апаратури. Доповідач, який не використовував у своїй доповіді слайдів, виглядів немов «біла ворона» – ніби чоловік, що безнадійно відстав від вимог часу
Вже зараз можна говорити, що визріли принаймні дві серйозні проблеми, які потребують того, щоб їх осмислювати та шукати шляхи вирішення. Перша проблема стосується виробленняметодики використання мультимедійних засобів – такої методики, яка б забезпечувала в навчальному процесі взаємосприяння усного, живого слова та аудіовізуального компоненту. Таке взаємосприяння передбачає, що слово позбавляється принизливої для себе ролі служанки мультимедійної техніки, повертаючи собі свою первородну значущість. У той же час необхідні серйозні творчі зусилля для того, щоб мультимедійна складова навчального процесу почала активніше виробляти свої засоби, які б доповнювали й посилювали первородну і нічим не заміниму могутність слова.
Мультимедійні технології, що стали складовими навчального процесу в середній та вищій школі, відвернули увагу від мистецтва педагогічного слова і тим самим обумовили назрівання конфліктної ситуації між сучасним прагненням до «інновацій» на педагогічній ниві та педагогічною класикою, яка визнає слово головним інструментом педагогічного впливу. А якщо враховувати, що, як показує досвід, відхід та ухилення від педагогічної класики завжди в кінцевому результаті завершується невдачами, багато з яких просто не констатуються і не визнаються, то ігнорування слова як головного засобу педагогічного впливу, треба вважати недопустимим. У нашу постмодерністську епоху, коли інтенсивний відхід від набутого вікового досвіду, від того, що номінується як «основа», «класика», часто спричиняє досить дивний результат, про який можна говорити, що він «не той», що його істинна вартість вельми сумнівна…
Подання інформації із застосуванням слайдів буквально роздвоює сприймача на дві іпостасі одночасно – на читача, який читає мультимедійні тексти, і на слухача, який, читаючи з екрану ті тексти, водночас повинен слухати доповідача. Відбувається найгірше, що може тільки відбутися для промовця, який виступає перед аудиторією, прагнучи при цьому домогтися певного кінцевого результату – увага аудиторії повністю деконцентрується, роззосереджується і через те до неї доходить невелика частина тої інформації, яку доповідач хотів передати слухачам. Таке роздвоєння аудиторії, коли кожний реципієнт змушений одноразово слухати і читати (розглядати) слайди, є найтиповішою і дуже грубою (недопустимо грубою!) помилкою. У такому випадку людині, що стоїть за трибуною, просто неможливо домогтися позитивного результату.
У чому причина? Чому така помилка стала типовою і навіть масовою?
Якщо спробувати «копнути глибше», щоб добратися до першопричин цього сумного явища, то, на мою думку, ми стали учасниками та свідками процесу, який можна було б іменувати як втрата сучасною людиною свого, хай дозволено буде так сказати, риторичного потенціалу, що був зрощений і закріплений у період «золотого віку» філологічної освіти, який протягнувся десь з другої половини ХІХ століття до, приблизно, 60-х років ХХ століття. Саме в цей час, як ніколи раніше, освічена людина відчувала вплив художньо-літературного слова – слова, яке можна вважати найбільш довершеним з погляду його риторичного потенціалу. Ті риторичні прийоми, що описуються у чисельних сучасних посібниках з риторики, є і в кількісному, і в якісному планах доволі мізерними у порівнянні з тими витонченими прийомами власне художнього впливу, яким наділене художньо-літературне слово.
Літературно освічена особистість намагається надати своєму публічному мовленню певної естетичної презентабельності, яка стосується усіх його складових – мови, композиції, системи аргументації, образності, ритмомелодики. Зниження рівня художньо-літературної освіченості, позбавляє риторику цінного для неї естетичного компонента, тобто позбавляє слова краси, відсутність якої суттєво знижує енергію її впливовості. Педагогічну риторику, яка, за великим рахунком має бути однією з головних навчальних дисциплін, що забезпечують професійну підготовку майбутніх учителів, і яка фактично у наших педагогічних вишах не викладається не тільки через відсутність відповідних програм та посібників, а й через те, що у нас ще не визріла сама ідея такого навчального предмету, не зважаючи на те, що в сусідній Росії він уже концептуально сформувався та успішно викладається. Але в риторичній підготовці майбутнього вчителя є одна серйозна та глибоко прихована проблема: підготувати зі студента, який не має доброї – бодай на рівні школи! – літературно-художньої освіти і який не відчуває, за словами Василя Сухомлинського, «аромату слова», успішну риторичну особистість, є вельми складною справою.
Проте іншого виходу просто немає. Без слова, як головного інструмента навчання та виховання, обійтись неможливо. І правило, яке 45 років тому вивів знаменитий директор знаменитої Павлиської школи, що «кожний учитель, незалежно від того, який предмет він викладає, повинен бути словесником», просто неможливо проігнорувати.
Літературно-художнє обезбарвлення сучасного риторичного слова – факт реальний і тривожний, бо ж добре відомо, що втрати у слові засвідчують втрати в інтелекті і в духовності.
Потяг до мультимедійних засобів, що так відчутно активізувався в останнє десятиліття, спричинився, окрім усього, ще й обезбарвленням сучасного риторичного слова. Втративши здатність ефективно володіти усіма величезними виражально-зображувальними можливостями слова, промовець (лектор, доповідач) почав компенсовувати втрачене з допомогою мультимедійних засобів, бо власне вони створювали зображення, візію, ілюстрацію, без яких фактично неможливо домогтися потрібного впливу на свідомість слухача.
Ось чому сучасна риторика потребує окремого розділу про методику використання мультимедійних засобів. Такі розділи вже почали з’являтися у зарубіжних бестселерах, присвячених ораторському мистецтву (див., напр..: Аткинсон Макс. Выступать легко: Всё, что вам нужно знать о речах и презентациях. – М., 2010). У наших посібниках з риторики їх поки що немає. У майбутній педагогічній риториці розділ про риторику слова і слайду вкрай необхідний, бо проведення лекцій, семінарських та практичних занять у вишах, уроків у школах все частіше здійснюється із застосуванням слайдів.
Спробуємо сформулювати основні принципи такого співіснування слова і слайда, яке треба розуміти як взаємодію, взаємодоповнення цих двох виражально-зображувальних засобів. Ці принципи стосуються різних форм публічної і навчальної діяльності – різного роду доповідей та повідомлень, презентацій, лекцій – як вузівських, так і шкільних.
Перший і основний принцип при підготовці до виступу, в якому задіяні слайди, полягає в обов’язковому врахуванні психології сприймання. Іншими словами: кожна підготовка має здійснюватися як моделювання процесу сприймання публічного виступу слухачами, які водночас є глядачами та й навіть читачами, бо їм доводиться читати текстові слайди. Йдеться про засадничий принцип, уміле дотримання якого визначає успішність публічного акту.
По справжньому успішний виступ – це перш за все виступ красивий, тобто такий, який приносить естетичну насолоду. Обмовлюсь – такі виступи (доповіді, лекції тощо) є рідкісними. Краса, якщо вона справжня, а не показна – найнадійніший критерій істинності змісту і якості форми. І орієнтація на красу має бути провідником при підготовці до виступу.
Думається, у зв’язку зі сказаним, доцільно в риторику слова і слайду внести поняття режисури, а, точніше, саморежисури, завдання якої полягає у підготовці до виступу, що має відбутися за «законами краси». Кожна деталь такого виступу має прагнути до оптимальності, наближення до якої обумовлюється тим, наскільки уміло підготовка майбутнього виступу буде зорієнтована на слухача – на психологічні моменти сприймання ним інформації, що міститься у проголошеному слові і в продемонстрованому слайді. Мистецтво режисера визначається його умінням передбачувати художній ефект кожного застосованого ним прийому. А таке передбачення обумовлене тонким розумінням законів психології сприймання висловленої та зображеної інформації.
Безперечно, що найголовнішим законом риторики слова і слайду треба вважати закон концентрації уваги слухача. В принципі, йдеться про основний закон ораторського мистецтва, який у посібниках з риторики фактично відсутній саме в такому формулюванні, але він у тій чи тій мірі сутнісно проявлений у багатьох розділах. Найперший показник якості публічного виступу – це ступінь концентрації уваги слухачів на проголошуваному слові. В реальності вона буває високою, низькою і навіть наближеною до нуля.
Саморежисура, здійснювана промовцем, який збирається використовувати слайди, полягає, по-перше, у самій підготовці слайдів, їх режисеруванні як «кадрів», хай навіть вони є суто текстовими, не зображальними, і, по-друге, у їх лінійному розташуванні в процесі доповіді – кожний слайд повинен з’являтися під час виступу у потрібному місці у потрібний час. Ефективність кожного слайду визначається тим, наскільки він сконцентрує на собі увагу аудиторії і, відповідно, наскільки «спрацює» як важливий засіб донесення до неї інформації і «зарядження» її смислами.
Найтиповіша помилка переважної більшості людей, що готуються до виступів перед аудиторією з використанням слайдів, якраз і полягає в тому, що така підготовка зводиться лише до вироблення комп’ютерних слайдів. При цьому риторика слова, як основного засобу донесення до аудиторії інформації і «зарядження» її смислами, повністю ігнорується. Можна з певністю сказати, що ігнорування слова і, навпаки, ставлення до слайду як до домінуючого засобу, є ознакою відсутності будь-якого «режисерського» мислення і гарантує майбутньому публічному виступу повну поразку.
Не будемо зараз говорити про риторику слова – у чисельних виданнях про неї сказано дуже багато і дуже добре, було б лише бажання її засвоїти. Набагато менше сказано про риторикуслайду, яку треба розуміти як мистецтво впливу на аудиторію демонстрованого на екрані тексту чи зображення.
Підготовка і використання текстових слайдів і слайдів зображальних має свої особливості. Текстові та графічні слайди мають бути підготовлені таким чином, щоб легко читалися з усіх кінців аудиторії. Важливо уміло користуватися маркірованими списками, комп’ютерною графікою, в тому числі і рухливою, кольором, шрифтом. Для суто текстових слайдів важливо домагатися з допомогою ретельного редагування мінімізації самого тексту за принципом «Словам тісно – думці просторо». Режисерування кожного слайду як «кадру» має відбуватися із врахуванням психології його сприймання глядачем. Надмір інформації у демонстрованому слайді, приводить до того, що вона сприймається аудиторією лише частково. І немає нічого шкідливішого для публічного виступу, якщо аудиторія сприймає пропоновану їй інформацію у неповному обсязі – з кожним поверхово сприйнятим слайдом такий бажаний для доповідача контакт з аудиторією втрачається все більше.
Не меншої уваги потребують і зображальні слайди – фотографії, репродукції картин тощо. Тут, звичайно, у першу чергу звертається увага на їх змістовий відбір, але й суто технічна обробка (кадрування, посилення чи послаблення кольорової гами) має велике значення.
Саморежисура майбутнього публічного виступу обов’язково має враховувати низку й інших моментів. Серед них визначальне значення має оптимальне співвідношення слова і слайду. Грубу помилку допускають промовці, які перетворюють свій виступ у суцільну демонстрацію слайдів, ігноруючи при цьому слово. Такі виступи як правило є провальними. Мистецтво усного слова, на якому тримається успіх публічного виступу, ніхто не відміняв, та й відмінити його, будьмо певні, неможливо. Найкраще слайд використовувати як ілюстрацію в усному словесному тексті. Він має з’являтися в потрібний час і в потрібному місці. Його поява повинна не тільки активізувати аудиторію, а й допомогти промовцю пояснити якусь важливу для нього тезу, залишити зоровий образ у свідомості слухача. Величезну роль відіграє слово лектора в коментуванні слайду. Саме уміле коментування допомагає аудиторії глибше «відкрити» для себе слайд, краще сприйняти інформацію, що міститься в ньому.
Одне слово, ми вже вступили в еру, коли публічне слово супроводжується комп’ютерним слайдом. І тому настала пора риторики слова і слайду.
