Дитинство. Витоки.

«Деякі митці не люблять розповідати про себе. На запитання, що стосуються біографічних моментів, відповідають приблизно так: із моїх творів можете дізнатися про мене все, що вас цікавить. Гадаю, що так відповідають поети з органічною потребою бути правдивим у слові», – такими словами розпочинав свою розповідь про життєвий і творчий шлях Ліни Костенко у статті, якою відкривався навчальний посібник, присвячений творчості поетеси, що побачив світ наприкінці минулого століття, у вже далекому 1999 році.[6, с. 4]

Отже, настає час "Х" — час реформування змісту освіти. Час особливої відповідальності і, водночас, час з багатьма невідомими. Довго і важко наближалися до нього. Якщо примірятися до Польщі як на найближчого сусіда, то маємо визнати, що ми підійшли до цього найвідповідальнішого етапу реформації з великим запізненням — приблизно в два десятиліття. Здається, що після довгих дискусій, конференцій, круглих столів, за якими кожен охочий мав змогу спостерігати в режимі "відео", після чисельних поїздок освітянсько-чиновницьких делегацій у різні кінці світу з метою "вивчення досвіду", у нас, судячи з проекту нового, ще не прийнятого Верховною Радою "Закону про освіту", все-таки вирішено орієнтуватися на польську освітню модель. Вона вже добре перевірена та відкоригована багаторічною практикою, бо польські освітяни, помічаючи в ній якісь негаразди, тут же оперативно та узгоджено їх виправляли. Суттєвих коректив, до речі, було внесено чимало, і нам корисно було б пригледітися до них уважніше, бо ж добре відомо, хто вчиться на своїх помилках, а хто — на чужих…

Григорій Клочек

«Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом» – після цих Франкових слів, сказаних на ювілеї Михайла Драгоманова, можна й не вдаватися до роздумів про важливість добре продуманих і уміло організованих як ювілейних, так і післяювілейних пошанувань великих людей нашої нації. І тому кожний ювілей Івана Франка породжує ситуацію, коли ми, за словами Євгена Маланюка, «стаємо віч-на-віч з Величчю», виявляючи при цьому не лише на словах, а й у справах свою здатність бути освіченим народом.

Григорій Клочек,
доктор філологічних наук

Якщо б мені як літературознавцю та критику запропонували скласти список, ну, скажімо, з десяти нині сущих кращих українських письменників, то я, глибоко шануючи усіх інших можливих претендентів, на перше місце без найменшого сумніву поставив Григорія Гусейнова. Чому, запитаєте, якими міркуваннями керувався б при цьому? Весь подальший перебіг цієї статті буде спробою обґрунтувати свою позицію.

Благодатне літо стоїть в Україні. Зелене, духмяне, сонячне. Наше степове місто у цю червневу пору наповнюється запахом квітучої липи. Можливо саме тому у ці дні прощання з Василем Петровичем приходять у пам’ять слова, які неодноразово чув від нього: «Я переїхав із Закарпаття у цей степовий край саме тому, що тут багато сонця. А ялюблю сонце».