НАГОРОДЖЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ ІІ ТУРУ ХХ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ІМЕНІ ПЕТРА ЯЦИКА

3 грудня 2019 року відбулось урочисте вручення грамот і нагород переможцям ІІ туру ювілейного ХХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика – людини, яка любила все українське не тільки до глибини душі, а й до глибини власної кишені.

Переможці факультету філології та журналістики:

І місце

Чорненко Катерина – студентка І курсу другого (магістерського) рівня освіти,

ІІ місце

Грабова Ольга – студентка ІІ курсу,

ІІІ місце

Івашина Оксана – студентка IV курсу.

Переможці інших факультетів:

І місце

Берненко Аліна – студентка природничо-географічного факультету,

ІІ місце

Котова Анастасія – студентка факультету іноземних мов,

Черепова Наталія – студентка факультету філології та журналістики (спеціальність: журналістика),

Безсмертний Богдан – студент природничо-географічного факультету,

ІІІ місце

Кісенко Олексій – студент факультету історії та права,

Пахолівецький Віталій – студент факультету історії та права,

Красота Артем – студент природничо-географічного факультету,

Завітренко Дар’я – студентка факультету іноземних мов,

Сємідєтна Вікторія – студентка факультету фізичного виховання.

Уперше Міжнародний конкурс знавців української мови відбувся 2000 року за пропозицією відомого українця-добродійника Петра Дмитровича Яцика. Його ідею підтримала Ліга українських меценатів. Щороку мільйони юних змагаються за звання переможців, доводячи, що вони краще за однолітків опанували секрети й багатства української мови. 2003 року конкурсу присвоєно ім’я його ініціатора – Петра Яцика, життєвим гаслом якого були слова: «Найбільше багатство людини те, яке вона віддала іншим».

Відомий бізнесмен, філософ-самоук, людина надзвичайної чесності й виняткової правдивості – Петро Дмитрович Яцик – народився 7 липня 1921 року в селі Верхнє Синьовидне Сколівського району на Львівщині. 1949 року прилетів до Канади із сімома доларами в кишені – і став через кілька років мультимільйонером виключно завдяки власному розумові, працьовитості та здібностям. З кінця 50-х років і до відходу за межу жертвував десятки мільйонів доларів на українські книги, проекти, дослідження, заклади. Дуже критично й прямо оцінював не тільки українців як націю, наших політиків і бізнесменів, а й себе. Помер Петро Дмитрович Яцик 1 листопада 2001 року, похований у Торонто.

Павло Загребельний щиро захоплювався меценатом і колись написав: «Якби я був президентом України, то подарував би такому чоловікові, як Петро Яцик, гігантський український завод з тих, що їх недолуга наша влада довела до цілковитої руїни, тоді такий завод відродився б з попелу, як птиця Фенікс, і став би славою України».

Михайло Слабошпицький написав книгу «Петро Яцик. Українець, який відмовився бути бідним». Прочитайте її. Дмитро Павличко так характеризував цього великого патріота, який весь вільний час віддавав суспільно-громадській, доброчинній роботі, сприяв популяризації здобутків українознавства, знань про Україну та її народ, при цьому не приховував негативних явищ: «Яцик повстає проти духовного догматизму, інтелектуального лінивства, хутірної філософії своїх земляків».

Петро Дмитрович Яцик фінансував молодіжну організацію «Пласт», видання українських шкільних підручників, створення мікрофільмів з українських часописів, що видавалися в Галичині та Буковині в 1848–1941 роках. Завдяки йому побачила світ «Енциклопедія українознавства», величезні кошти жертвував на Канадський комітет фонду Українського центру при Гарвардському університеті, на бібліотеку імені Джона Робартса при університеті в Торонто, на створення Історично-дослідного центру його імені. На власні гроші заснував Освітню фундацію для реклами всього українського, для поширення інформації про минуле й сучасне України, її мову, культуру, правдиву історію.

Актуальним щодо сьогоднішнього життя України є такий вислів цього канадського підприємця й великого патріота своєї рідної землі: «Коли я впевнений, що маю рацію, ніколи не поступлюся юрбі. Юрба здебільшого ніколи не думає. А якщо й думає, то не про добро інституції, а про себе».

Тож не втрачаймо критичного мислення, досконало опановуймо обраний фах, постійно вдосконалюймо знання з української мови, послуговуймося нею в усіх царинах життя, дбаймо про її чистоту.

Пам’ятаймо мудрі слова Петра Дмитровича Яцика: «Одиниця мусить служити громаді і давати їй. Мене глибоко вразило мотто покійного президента Дж. Ф. Кеннеді: не питай, що народ дасть тобі, а що ти даси народові, – і я прийняв його за напрямну свого життя».

Професор, завідувач кафедри української мови С. Л. Ковтюх