Василь Петрович Марко (1936 – 2015 рр.)
Наукова та педагогічна діяльність В.П. Марка – окрема і дуже важлива сторінка в історії кафедри української літератури Винниченкового університету. Точніше сказати: не сторінка, а розділ, тому що його внесок в розвиток кафедри, в її педагогічний та науковий актив є значним. Без перебільшення можна сказати, що сотні учителів-словесників, які пройшли «школу професора Василя Марка» і зараз працюють в селах та містах України, з вдячністю згадують не лише його лекції та практичні заняття, а ту самовідданість своїй професії, в якій було уміло згармонізовано справжню науковість, талант викладача вищої школи, який до того ж був відшліфований великим досвідом учителя, зразкове володіння словом. Про цю його самовідданість своїй роботі викладача пише у своїх спогадах проф. Г.Д. Клочек: «Він віддавався роботі. Пам’ятаю один випадок, який мене вразив і який багато що сказав про Василя Петровича як про викладача. Після пари він зайшов на кафедру. По ньому було видно, що він ще жив тим, що відбувалося на занятті. Зняв піджак, повісив на плечики стільця. І я побачив, що сорочка на його спині була мокрою…».
Народився В.П. Марко в Закарпатті у 1936 році в с. Руське Поле. Після закінчення семирічної школи навчався у Хустському педагогічному училищі. Такий ранній прихід у педагогічну сферу заклав основи його інтересу до методики навчання мови і літератури. Після педучилища – філологічний університет Ужгородського університету, який успішно закінчив у 1959 році. Після того – робота учителем, директором школи. Але жадоба до нових знань спонукала його до наукової роботи. Перші його наукові дослідження були опубліковані ще в студентські роки.
Працюючи у сільській школі, взявся за написання дисертації, яку успішно захистив у 1975 році. Вона була присвячена творчості Михайла Стельмаха. Отримав запрошення працювати викладачем на кафедрі літератури Кіровоградського педінституту. Залишивши гірске Закарпаття, переїхав у наше степове місто. Володіючи вже набутим педагогічним досвідом роботи в школі, він швидко і впевнено оволодівав майстерністю навчання студентів у педагогічному виші.
Окрім того, серйозно працював як вчений літературознавець. Основне поле дослідницьких інтересів - українська література XX ст., зокрема теоретичні основи концептуально-стильових пошуків українських письменників, принципи аналізу художнього твору, проблеми викладання рідної літератури в загальноосвітній та вищій школах. Розробив оригінальну систему викладання літературознавчих дисциплін для студентів філологічних спеціальностей.
Одна за одною з’являлися його статті та монографії. Кожна його книжка звертала на себе увагу. Окремі видання: «Художній світ Михайла Стельмаха» (1982), «У вимірах стилю» (1984), «Окрилені ідеалом» (1985), «Основа творчих шукань. Художня концепція людини в сучасній українській радянській літературі» (1987), «Анатолій Мороз: нарис творчості» (1988) та ін.
У 90-ті та нульові роки вже ХХІ століття склався особливий склад кафедри, який зараз дехто вважає «золотим». Сформувалася так звана «кіровоградська наукова школа», яку іноді називали як "літературознавство з людським обличчям". Була рідкісна для філологічних кафедр гендерна рівність: 5 жінок та 5 чоловіків. Серед них – три доктора наук + один кандидат наук, професор, три члени Спілки письменників України. Василь Петрович був чільним представником цієї наукової школи. Для нього робота на ниві літературознавчої науки була не обтяжливим обов’язком, а органічною потребою: ті сім книжок і більше трьохсот публікацій, які складають його творчу спадщину, засвідчують це.
Особливий інтерес у нього викликала фундаментальна для літературознавстві проблема аналізу літературного твору. Ще в 90-х роках за його пропозицією був підготовлений та виданий київським видавництвом «Радянська школа» колективний посібник «І вічна таїна слова…». Він і досі зберігає свою актуальність. Особливо резонансним стало видання посібника «Аналіз літературного твору» (К.: Академвидав, 2013).
Багато років Василь Петрович опікувався університетською літературною студією «Обрій». Чимало молодих поетів та прозаїків пішли у світ з цієї студії.
Керуючи роботою аспірантів, він ввів у світ науки низку здібних молодих учених. Серед них його учні, які ніколи не підводили його і якими він заслужено пишався - тут маються на увазі в першу чергу доцент кафедри української та зарубіжної літератури Олена Буряк, доц. Наталія Фенько, кандидати наук, члени Національної Спілки письменників України Антоніна Царук та Надія Гармазій…
Відійшов від нас у інший світ у червні 2015 року. Але справжній вчитель, як відомо, продовжує жити у своїх учнях…
