Перемога завжди має значення
Учасників будь-яких конкурсів завжди запитують про їх мету. Для одних це – дружба, для інших – спосіб щось собі довести, ще для когось – перемогти. З перших рядків свого повідомлення хочу розвіяти міф про те, що перемога не має значення. Вона має значення, і велике, просто у кожного розуміння і ставлення до цього різне.
Ще півроку тому я навіть уявити собі не могла, що поїду до міста своєї мрії – Лондона та зустріну багато цікавих людей із сорока країн світу, проведу тиждень у шаленому, але неймовірному ритмі, відвідаю Кенсінгтонський Палац, побуваю у відновленому театрі самого Шекспіра, побачу, як готуються новини та як відбувається знімальний процес на ВВС чи стоятиму перед Біг Беном, звіряючи годинник. А сьогодні я знову сиджу у власній кімнаті, розмірковуючи над тим, що я бачила, із чим зіткнулася, що б я хотіла повернути, і порівнюючи ці два зовсім різні світи.
Але я пообіцяла розповісти про значення перемоги, тож почну із самого початку подорожі. З першого ж дня перебування у столиці Великобританії відчувалася атмосфера чарівності, яка викликала у нас усіх, восьмидесяти учасників конкурсу, одночасно і подив, і захоплення, і цікавість, і навіть закоханість у ті величні місця.
Ще півроку тому я навіть уявити собі не могла, що поїду до міста своєї мрії – Лондона та зустріну багато цікавих людей із сорока країн світу, проведу тиждень у шаленому, але неймовірному ритмі, відвідаю Кенсінгтонський Палац, побуваю у відновленому театрі самого Шекспіра, побачу, як готуються новини та як відбувається знімальний процес на ВВС чи стоятиму перед Біг Беном, звіряючи годинник. А сьогодні я знову сиджу у власній кімнаті, розмірковуючи над тим, що я бачила, із чим зіткнулася, що б я хотіла повернути, і порівнюючи ці два зовсім різні світи.
Але я пообіцяла розповісти про значення перемоги, тож почну із самого початку подорожі. З першого ж дня перебування у столиці Великобританії відчувалася атмосфера чарівності, яка викликала у нас усіх, восьмидесяти учасників конкурсу, одночасно і подив, і захоплення, і цікавість, і навіть закоханість у ті величні місця.
Щодня, щохвилини наші враження та відчуття
змінювалися і були найрізноманітнішими: від приголомшення картиною
Будинку Парламенту та виступом шотландця, який грав на Лондонському
мосту, до страху упустити з поля зору нашого керівника, нашу чарівну і
неперевершену Анет Фішер та загубитися у метро.
Але, говорячи про сам
конкурс і про те, що усі ми суперники, жодної хвилини, жодної секунди ми
не відчували відомий «дух суперництва». Цих п’яти днів було достатньо
для того, щоб ми стали справжніми друзями.Звичайно, я не можу сказати, що ми зовсім не переживали про сам конкурс – ми всі хвилювалися і дуже. Але одна маленька поправка: ми вболівали один за одного. Ми сиділи, тримаючи кулаки і боячись, щоб жоден із наших «суперників» не збився, не забув слова і не розгубився.
Серед нас не було переможених. Ми усі перемогли. Кожен по-своєму: хтось здолав погодні умови та все ж прибув до Лондона із запізненням, хтось переборов хвилювання і блискуче виступив зі своєю промовою, хтось переконав усіх присутніх у правдивості своїх слів, хтось здобув упевненість у спілкуванні. Усі переконалися, що кожен із нас здобув неймовірну підтримку, море посмішок, океан подиву і Всесвіт, заповнений прихильністю, підтримкою, теплотою і гордістю. Кожному поталанило бути саме у той час, саме у тому місці і саме серед тих людей.
Тож я кажу, що перемога завжди має значення. Просто старайтеся, працюйте, намагайтеся відкрити і показати свій внутрішній світ. Він - прекрасний, світлий, яскравий... І тоді кожен із нас, неважливо у якому розумінні, але буде переможцем.
Ганоль Анастасія, 309 підгрупа
