Артем Луценко
Автор проекту "Типовий поет", упорядник антології кіровоградсько-кримської поезії "Шепіт Альми" (Кіровоград, 2014), лауреат літературної премії "Сокіл степів" (Кіровоград, 2014), лауреат конкурсу відеопоезії "Чорна підкова" (Черкаси, 2015), лауреат літературної премії Юрія Яновського (2016). Публікувався у місцевій та всеукраїнській періодиці, поетичних антологіях. Збірка поезій "Півкроки" (2015) – перша збірка.
* * *
серце б’є
недобиті ритми,
харчується
ревно
примарами.
ударні стають
ледь помітними,
удари –
частіше
марними.
я дарма
проживаю всесвіти,
я дарма
відшліфовую колесо.
все одно
крик останнього вироку
відбудеться
рідним
голосом.
* * *
У землю вганяються мертві, святі і крилаті,
Чи ти оживеш,
І де ж закорінення меж?
Як мені жити з твоєю труною в кімнаті,
Коли домовини із світу мого забереш?
У пам’ять врізаються дні, перемоги і зради,
Клятви мені шепотіла? – Кричи!
Веди і вади
тобі розійшлись римопадом,
Віра не знає твоїх дрібних величин.
...............................................................................
Бо рідні ми
в кожному слові.
Ти знову воскреснеш
у тіні пожеж.
Мене поховають в твоїй німоті паперовій,
Мене поховають, мов Юду.
Чи ти оживеш?
* * *
коли дні рахуватимем разом,
ти живитимеш мій двигун.
стане руба останній пазл,
і слова наберуть вагу.
коли я цінуватиму дотик
не за камінь, а за плоти,
і акорди горітимуть всоте
твоїм подихом золотим.
я думки не проллю крізь сито,
я нових не візьму з полиць,
я краплинами буду пити
святу воду твоїх таємниць.
* * *
Зима доживає в останніх інерціях,
Сонце зиркає з твоїх шаф.
Ти в кишені моїй, біля серця.
Серце біжить, мов лоша!
Зима відпускає землю покроково,
Колись ми побачим останній шар.
Зелень впивається білим в око,
Серце біжить, мов лоша!
Ми – невід’ємні, тому ми разом,
Скільки би сніг не лежав.
Скільки б з кишені не було лазів –
Серце біжить, мов лоша...
* * *
Я тебе не кохав –
Здалося!
Я тебе не любив –
Минай!
Мої квіти посохли в осінь,
Скам’яніла жива стіна.
.......................................................
Відхрестились рими зурочень.
На остінках серцеві раби
Поховались у кокони ночі.
Я кохав тебе чи любив?
Прогнили самоти помости,
Та чи вдосталь коханню трун?
Небо вдарило
колом шостим
Поспіралився вбивчо струм.
.......................................................
Тепер іншим серцеві кряжі
Прострумує твоя рука,
І хай той,
хто на шлях твій ляже,
Так, як я, тебе покоха...
* * *
нас зрадило небо
ніби
розходиться сум
і мина
вдягай чужі імена,
збивай до кісток псевдоніми
нас зрадила неба рука
прокляттям порожньої зали,
щоб рими невпинно cтікали
на вцілілий край сірника.
* * *
На гільйотині кров
притихли меси
Виблискує гострінь
отруйних лез.
Холодного меча
останній месник
Ховає жертв
на дні кривавих плес.
В бою згубили перших
є останні
Хрести над діадемою
горять.
Сховались смерті блазні;
на розтанні
Не обирати нам
своїх розп’ять.
На гільйотині кров
схололи жили
Оскомить смак отрут
кривавих вин.
Розпечені цвяхи
вбивають в тіло.
У древнє тіло
штучних домовин.