ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Приходько Тетяна Володимирівна

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – викладач Н. М. Андросова

Анотація. У статті йдеться про важливість набуття загальнокультурної компетенції як основи формування культури почуттів, збагачення емоційно-естетичного досвіду, розвиток універсальних якостей творчої особистості.

Ключові слова: компетентності, культура, творчість, музика, дитина.

Постановка проблеми. Важливими компетенціями загальнокультурної компетентності є низка мовних умінь, здатність до творчої діяльності, розвиток і формування їх в учнів. Тому для вивчення цієї проблеми ми звертаємося до багатої педагогічної спадщини Василя Олександровича Сухомлинського.

«Творчість у прямому розумінні цього слова, – писав видатний педагог, – створення духовних і матеріальних цінностей високої суспільної значущості – є вершиною духовного життя людини, показником найвищого ступеня розвитку її інтелекту, почуттів, волі» [3, с. 278]. Завдяки творчості, як зазначає В. О. Сухомлинський, збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особи. Творча діяльність, яка відповідає прагненням і нахилам вихованця, сприяє тому, що в його моральному обличчі переважають позитивні якості і, що особливо важливо, особистими моральними зусиллями усуваються негативні.

В кожного учня важливо розвивати творчі здібності. «У кожної людини, – пише Василь Олександрович у статті «Людина неповторна», – є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів (галузей) діяльності» [5,с. 88]. Він повертається до цієї думки в різних працях і акцентує увагу на необхідності розвивати здібності і таланти всіх без винятку дітей, що прийшли до школи; критикує тих вчителів, які залучають до творчості окремих дітей. Він пише: «Забуває наша педагогіка, що учень добру половину всіх років навчання в школі залишається насамперед дитиною. Втокмачуючи в голови дітям готові істини, узагальнення, висновки, учитель часом не дає їм можливості навіть наблизитися до джерела думки й живого слова, зв'язує крила мрії, фантазії, творчості. З живої, активної, діяльної істоти дитина іноді перетворюється ніби в запам'ятовуючий пристрій» [6, с. 67].

Розвиток творчих здібностей, на думку В. О. Сухомлинського, тісно пов'язаний з естетичним вихованням. Адже завданням естетичного виховання є навчити дитину бачити та цінувати красу, а також прищепити, виховати у дитини бажання творити цю красу власноруч. Таким чином, у формуванні креативності як здатності до творчості в молодших школярів особливе місце відводиться естетичному сприйманню та естетичній творчості, які тісно взаємопов’язані. Успіх естетичного виховання залежить від того, як дитина сприймає красу довкілля, навколишнього, адже «чим більше в природі предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як краса навколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більше хвилює, зворушує її краса – і створена іншими людьми, і первозданна, нерукотворна» [4, с. 378].

В. О. Сухомлинський застерігає вчителів від нехтування виховним потенціалом природи та мистецтва, музики, образотворчого мистецтва, зокрема літератури, з цього приводу пише: «Ми забуваємо, що працюємо з дітьми, для яких музика, природа, малювання, казка, гра має стати джерелом натхнення до творчої діяльності. Ми думаємо, що йдучи лише одним шляхом сухих знань нам вдасться створити високорозвинену та культурну людину, не розуміючи, що розвиток творчих сил нерозривно пов'язаний з розвитком розумових сил» [3, 280]. Залучення дітей до творчості під час навчання, на його думку, сприяє вкладанню в дитячі серця жаги знань.

Велике значення для естетичної творчості має сприйманням художніх творів різних видів мистецтва, зокрема літератури. «Багаторічний досвід, – наголошує В. О. Сухомлинський, – переконав нас, що літературними спробами – складанням віршів, оповідань, нарисів – у роки отроцтва і ранньої юності захоплюються ті, на кого в дитинстві великий вплив справила краса, передана словом у творах видатних письменників»[4, 378]. У здатності творити словом приховане велике багатство. Вміння володіти словом, а саме правильно висловлювати свої думки, почуття, переживання, повинно стати надбанням кожної культурної людини. Чим більш розвинене це вміння, тим вища естетична і загальна культура людини, тонші її почуття, глибші переживання, яскравіше естетичне сприймання нових художніх цінностей.

Сприймання творів різних видів мистецтва, прекрасного в навколишньому світі породжує в дитини бажання творити, тому що «переживання почуття насолоди від прекрасного – перше спонукання до творчості. Чим глибше пережив учень красу, відбиту в поетичному творі, тим більша в нього потреба передати в слові власну думку, почуття», – пише Сухомлинський [4, с. 383].

Чільне місце у навчальному процесі, організованому Василем Олександровичем, займають уроки розвитку зв'язного мовлення, де діти вчаться творити словом на основі побаченого, почутого та пережитого. Чим більший життєвий досвід, багатство пережитого, тим більше дитині хочеться про це говорити, висловлювати свої враження та почуття. Основним джерелом для натхнення дошкільнят та молодших школярів є природа. Тому педагог радить роботу над літературними творами починати саме зі спілкування дитини з природою.

Природа знаходить своє відображення в найцікавішому для дітей виді «поетичної творчості» – створенні казок. Казка, при умілому її використанні, має велику стимулюючу до творчості та фантазування властивість. Казка формує правильне уявлення про відносини між людьми, норми поведінки, розкриває красу та засуджує нехтування чеснотами. Все це накладає відбиток на формування естетичних почуттів учнів, без яких неможливе благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань.

Поряд з казкою, чинне місце займає гра, яка так само супроводжує дитину з самого малечку і відіграє значну роль у розвитку творчих здібностей, розумових сил, естетичних смаків та моральних якостей. З приводу цього В. О. Сухомлинський зазначає: «Казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Багаторічний досвід переконує, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення» [1, с. 176].

Могутнім засобом естетичного виховання є музика. Уміння слухати і розуміти музику – одна з елементарних ознак естетичної культури, без якої не можна уявити повноцінного виховання дитини. «Сфера дії музики, – пише Василь Олександрович, – починається там, де закінчується мова; те, що неможливо сказати людині словом, можна сказати музичною мелодією, бо музика передає безпосередньо настрої, переживання»[4, 382]. Уміння знаходити в музиці засіб вираження своїх почуттів, переживань є ознакою естетичної та загальної культури людини. «Створювати нові музичні твори можуть лише окремі люди, але розуміти мову музики, користуватися скарбами музики в духовному спілкуванні під силу всім»[4, с. 385], – вважає Сухомлинський. Музика в усіх її виявах є важливим засобом морального і розумового виховання дитини, вона є джерелом благородства серця та чистоти душі. З допомогою музики людина вчиться бачити красу в природі, моральних стосунках, праці. Музика пробуджує у людині уявлення про високе, величне, прекрасне не тільки у навколишньому світі, а й у самому собі.

Реалізація такого підходу у вихованні дитини забезпечить її розумовий, мовленнєвий розвиток, сприятиме самовдосконаленню, розвитку творчих здібностей, а отже – формуванню загальнокультурної компетентності молодших школярів.

Перспективами вивчення проблеми може бути узагальнення досвіду відомого педагога в застосуванні окремих видів мистецтва в процесі формування загальної культури школярів.

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Виховання почуттів // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 176–195.

2. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 209–403.

3. Сухомлинський В. О. Елементи творчості в діяльності молодшого школяра // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1976. –С. 278–281.

4. Сухомлинський В. О. Естетичне сприймання і естетична творчість // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 377–385.

5. Сухомлинський В. О. Людина неповторна // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 80–96.

6. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 7–393.

7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // В. О. Сухомлинський. – Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. –С. 7–283.