СПАДЩИНА В.СУХОМЛИНСЬКОГО – ПІДҐРУНТЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ІДЕЙ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Анастасія Каплієнко

(аспірантка)
Ізмаїльський державний гуманітарний університет
м. Ізмаїл

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Кічук Я.В.

Загальновизнано, що саме інклюзивна освіта є важливим кроком на шляху до гуманізації суспільства. Йдеться про осучаснену грань творчого осмислення доробку гуманістів минувшини, і насамперед, педагогів-класиків.

Як відомо, у центрі гуманістичної педагогіки – особистість з її унікальним світосприйняттям та здібностями. Саме розвиток цих здібностей є метою процесу виховання. Дитина в гуманістичній педагогіці сприймається як суб’єкт творчої праці.
Важливий внесок у подальшу розробку проблеми гуманізації освітнього процесу, формування гуманістичних цінностей особистості дитини внесли Ш.Амонашвілі, О.Барно, І.Бех, С.Гончаренко, І.Зязюн, А.Колупаєва, С.Миронова, Т.Сак, В.Сіньов, Н.Софій, О.Сухомлінська, Л. Шипицина та ін.
Зазначимо, що у європейських країнах практика інклюзивної освіти має вже 40-річну історію. Так, в Італії інклюзія в загальноосвітніх навчальних закладах підтримується з 1971 р. Незважаючи на досить вдалий експеримент інклюзивної освіти за кордоном, вітчизняні і науковці, і практики обрали шлях не штучного копіювання закордонних моделей. Так, у 2010 р. була затверджена «Концепція розвитку інклюзивної освіти», а в серпні 2011 року Кабінет міністрів України затвердив «Порядок організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах». На сьогодні проблемою впровадження інклюзивної освіти займаються провідні дослідники Інституту спеціальної педагогіки НАПН України – А.Колупаєва, Т.Сак, О.Таранченко та ін. Домінуючою ідеєю обраного ними підходу виступає творча реалізація гуманістичної педагогіки В.О. Сухомлинського. Зокрема, наукові розвідки сучасних вітчизняних дослідників, спрямовані на пошук конструктивних інтерактивних технологій виховання учнівської молоді.
Незаперечним є факт, що і світову, і вітчизняну педагогічну науку значно збагатила творча спадщина В. Сухомлинського, в якій він узагальнив досвід своєї праці в школі. Серед 48 монографій В.Сухомлинського такі: «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959), «Як ми виховали мужнє покоління» (1960); «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» (1961), «Шлях до серця дитини» (1963), «Щоб у серці жила Батьківщина» (1965), «Моральні заповіді дитинства і юності» (1966), «Серце віддаю дітям» (1974).
Вже в 50-х-60-х рр. минулого століття В. Сухомлинський у своїх працях розвивав ідеї інклюзивної освіти. Виходячи, перш за все, з позицій Людини, педагог вважав, що кожна дитина заслуговує на розвиток своїх здібностей, розкриття інтелектуального потенціалу: «… розумова праця це глибоко індивідуальний процес, який залежить не лише від здібностей, але й від характеру дитини та від багатьох інших умов, часто не завжди примітних» [5, 158].
Працюючи в Павлиській школі, В. Сухомлинський спостерігав за дітьми, яким важко давався навчальний матеріал, які мали слабку пам’ять (з 10 слів могли запам’ятати близько трьох). «У той же час цих дітей не можна вважати ні
імбецилами, ні дебілами, – отже, ніяка медико-педагогічна комісія не може направити їх в школи для розумово відсталих. мислять ці діти нормально, але запам’ятовують дуже погано, розумові операції відбуваються у них дуже повільно. Невропатологи і психологи вважають їх дітьми зі зниженою здатністю до шкільного навчання... Абсолютно ясно, що немає і не може бути мірки, якою можна було б виміряти ступінь заниженості здатності до навчання. Я вважаю, що є повна підстава називати цих дітей малоздібними і розумово
відсталими. Окремі з них перебувають на межі повної розумової відсталості»[6, 243-244 ]
Отож, у той час, коли в радянському суспільстві таких дітей намагалися ізолювати, відправивши до спеціалізованих навчальних закладів [3, 8], В.Сухомлинський говорить про включення цих дітей у навчальний процес звичайної школи разом з колективом однолітків. Досвід педагога підказував В.Сухомлинському, що зусилля матимуть успіх: «Я переконаний, що навчати і виховувати їх потрібно саме у нормальній школі» [6, 244]. Між ти нині вважається саме позитивне налаштування – одним із ключових постулатів інклюзивної освіти. Лише з таким підходом – вірою спочатку вчителя в учня, потім і самого учня в свої сили, можна досягти результатів. «Одна з найважливіших виховних задач полягає в тому, щоб в процесі оволодіння знаннями кожна дитина переживала людську гідність, почуття гордості. Вчитель не тільки відкриває світ перед учнем, але й утверджує дитину як активного творця, який відчуває почуття гордості за свої успіхи» [5, 158].
Для інклюзивної освіти важлива й цінна особистість кожного школяра, тому робота з особливими дітьми вимагає певних соціально-педагогічних умов, і, насамперед, «свого темпу».
Не менш важливим принципом є створення сприятливого мікроклімату в соціумі. «В зв’язку з цим піклування про емоційне життя колективу, в якому живуть і трудяться малоздібні і недоумкуваті (слабоумні) діти, – це особливий напрям усієї виховної роботи школи. Потрібне також спеціальна турбота про емоційне життя кожної дитини, до захованих думок і пам’яті якої добиратися
особливо важко» [6, 260]. Слід зазначити, що в такому «змішаному» колективі людським теплом та відкритістю відігрівається не лише серце та інтелект розумово відсталої дитини, а й виховується людяність у інших дітей.«Умій відчувати поруч із собою людину,вмій розуміти його душу,бачити в його очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай,як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини» [4].
Як відомо, такий підхід в значній мірі забезпечив позитивні результати навчання в досвіді В.О. Сухомлинського. Так, у книзі «Серце віддаю дітям» описана робота з хлопчиком-тугодумом Петриком. Головне – давати дитині мислити самій, не роблячи висновків поспіхом, не кваплячись з оцінками. Оцінювання для дітей Інших, які навчаються разом з успішними школярами, може дорівнюватися вироку. «Якщо б я поставив двійку, діти, які всіма силами бажають добре вчитися, сприйняли б її як вирок: «Ваші товариші зробили крок уперед, а ви залишилися на місці». … Роздаючи зошити, кажу дітям: Міша та Петрик ще не заробили оцінок» [5, 163].
Через систему спеціальних завдань дитина вчиться мислити, намагається осягати завдання, розуміти. Головне – це яскраві приклади та час. «Ніколи не можна квапитися з остаточним та категоричним висновком, що у дитини нічого не вийди, така вже в нього доля. Рік, два, три роки в нього щось може не виходити, але прийде час – вийде» [5, 167].
Отож, у практичній діяльності та працях В. Сухомлинського реалізовані основні принципи інклюзивної освіти, а саме: ціннісне ставлення до дитини незалежно від її здібностей; заохочування дитини до самостійного мислення; підготовка індивідуальних завдань для дитини та підлаштування до її темпу, а не навпаки; складність завдань повинна бути посильною для учня й водночас стимулювати його розвиток; визнання здібною до навчання кожну дитину; створення позитивної атмосфери в колектив; командна робота – педагогічного колективу закладу, учнів, батьків, подолання потенційних бар’єрів у навчанні.
Таким чином, творча спадщина В. Сухомлинського є тим невичерпним джерелом педагогічної мудрості та досвіду, яке продукує дієві моделі навчального процесу нинішнього, а можливо, й прийдешнього часу.

Бібліографія

1. Демченко И. И. Инклюзивное образование – путь к гуманизму, духовностии социальной справедливости // Концепт. – 2015. – № 09 (сентябрь). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://e-koncept.ru/2015/15334.htm
2. Кузь В. Г. В. Сухомлинський: лонгітюдне дослідження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/ 6789/1053/1/sykhomlynsky.pdf
3. Сухомлинська О. Толерантність я підхід до розгляду ідей В. О. Сухомлинськкого про дитину // Історія педагогіки в особах. – С. 7-12.
4. Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека. Педагогическое наследие / Сост. О.В. Сухомлинская. – М.: Педагогика 1990. – 288 с.
5. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К., 1988. – 271 с.
6. Сухомлинський В. А. Чем лечить мозг – мыслью, трудом, творчеством – или лекарствами? (Некоторые итоги 35-летнего исследования) / В. А. Сухомлинський / Обережно: дитина! В. О. Сухомлинський про важких дітей: тематич. зб./ упоряд. Т. В. Філімонова; за наук. ред. проф. О. В, Сухомлинської. – Луганськ: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2008. – С. 263.