ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

СВІТЛАНА БАНДУРА

(магістрант 2 курсу Педагогічного факультету)

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.

Сучасне полікультурне демократичне суспільство характеризується складною системою стосунків між людьми на засадах взаємної поваги, визнання прав і свобод один одного. Такі стосунки можуть бути забезпечені за умови сформованості діалогічної культури членів суспільства. Тому педагогічна діяльність учителя повинна бути спрямована на організацію в школі такого середовища, яке сприяє накопиченню досвіду діалогічної взаємодії учнів. Цінним у цьому відношенні є науковий доробок В.О. Сухомлинського.

Мета  статті – дослідити погляди  В. Сухомлинського щодо проблеми формування діалогічної культури молодших школярів.

Явище діалогу привертало і привертає увагу не лише вчених-педагогів, але й філософів, лінгвістів, психологів, соціологів, культурологів тощо 

(М. Бахтін, В. Біблер, М. Бубер, Л. Виготський, А. Добрович, В. Кан-Калик,
О. Киричук, В. Кушнір, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, В. Семиченко та ін.). Зокрема, В. Сухомлинський розглядає цю проблему як одну з провідних у системі шкільного навчання. Діалог, який учений часто позначає  як «взаємини», за його твердженням, відбувається в шкільному середовищі на багатьох рівнях: адміністрація – вчитель; учитель – учитель; учитель – учень; учитель – батьки; учень – учень. Особливого значення В. Сухомлинський надавав гармонізації  міжособистісних стосунків та    підриманню комфортного мікроклімату в середовищі початкової школи [2]. Ці взаємини, поряд з усім, що оточує дитину,  вчений характеризував як важливий засіб виховання молодших школярів, наочні уроки моральної поведінки, що найбільше впливають на її духовний світ у молодшому шкільному віці [1, 296].

В. Сухомлинський у своїх працях постійно наголошував на необхідності тісного спілкування вчителя не тільки з окремими учнями, але й з  учнівським колективом. Педагог має бути пов’язаний зі своїми вихованцями десятками ниточок, які йдуть від серця до серця і є джерелом натхнення в учительській праці [2, с. 318]. У цьому процесі найважливішу роль відіграє задушевна бесіда, яка зачіпає живі струни в душі дитини, сприяє розвиткові інтелекту вихованців. Таким чином, діалогічність, культуру діалогу, володіння вміннями діалогічної взаємодії В. Сухомлинський розглядав як найважливіший компонент фахової педагогічної культури вчителя. Діалог у його працях – це не просто обмін думками,  але й співтворчість, емоційний, духовний контакт з вихованцями, що передбачає врахування їхніх думок та уявлень. Умовою успішної діалогічної взаємодії є толерантність, повага до дитини, визнання її права на вільне висловлення власної думки.

Володіння способами діалогічної взаємодії В. Сухомлинський вважав однією з важливих ознак педагогічної майстерності. У процесі діалогу між учнем і вчителем важливо, щоб кожен з них зберігав свою ідентичність,  взаємозбагачуючи і доповнюючи один одного. Тому педагог повинен характеризуватися високим ступенем готовності до творчої співпраці як із учнями, так і з колегами, батьками, що дає змогу об’єднати зусилля у спільній справі виховання та духовного розвитку учнів.

Культура діалогу нерозривно пов’язана з  етикою спілкування. Великий педагог наполягав на взаємній ввічливості, порядності, гідності співрозмовників. Культура мовлення для нього – це культура людських відносин. Тому обурення викликають такі шкідливі звички, як пустопорожнє базікання, недотримання слова, марнослів’я, звичка «мовчати, коли треба говорити, й говорити, коли треба мовчати» [3, 599-600].

Для того, щоб виховати культуру діалогу між людьми, необхідно, на думку В. Сухомлинського, щоб відносини між ними ґрунтувалися на засадах добра, гарних побажань, що найкраще відображено у вироблених народом словах ввічливості. «Ми часто говоримо один одному: бажаю тобі всього доброго, бажаю тобі добра і щастя. Це не тільки вияв ввічливості. У цих словах ми виявляємо свою людську сутність. Уміння відчувати, вміння по-хорошому бачити навколишніх людей – не тільки показник етичної культури, а й результат величезної внутрішньої духовної роботи. Щиросердне бажання добра невіддільне від самовиховання...  Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго вам здоров’я. У цих словах криється глибокий моральний зміст, у них – сама сутність доторкання душі до душі. Цим ми висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності – людини. Не сказати людині здрастуйте значить виявити своє моральне невігластво. Тонка грань людських відносин захована в словах Здрастуйте, Добрий день. Я спеціально проводжу з маленькими дітьми і підлітками бесіди, присвячені цим словам і почуттям, які по крихітці вкладав у них рід людський протягом багатьох століть... Слово здрастуйте має чудодійну властивість – воно пробуджує почуття взаємного довір’я, зближує людей, відкриває їх душі. Бути здоровим — це не просто жити, бачити світ навколо себе й ставитися до нього певним чином... Бути здоровим – відчувати радості життя, найважливішою з яких є спілкування з людиною» [3, 194-195].

       Основну відповідальність за розвиток культури мовлення учнів, насамперед діалогічної культури, В. Сухомлинський покладав на школу. Звертаючись до педагогів, він писав: «Наша з вами місія, дорогий друже,  пробудити, утвердити, виховати любов до слова. Привести свого вихованця до тієї вершини духовного розвитку, з якої перед нами відкривається краса й велич усього, створеного рідним народом на багатовіковому шляху, де кожне попереднє покоління передавало наступному значно більше, ніж воно взяло від батьків і дідів своїх, коли було молодим» [3, с. 182].

В. Сухомлинський наполягав, щоб учителі уважніше стежили за культурою мовлення учнів, бо саме цей показник значною мірою відображає  стан і рівень не лише мислення, але й інтелектуального розвитку школярів загалом. Не слід дозволяти дітям  говорити як-небудь, зауважував учений, бо це перетворюється в погану звичку,  «говорити такою скаліченою мовою – це все одно, що грати… на розстроєній скрипці» [4, с. 53].

У розвитку культури спілкування особливу роль В. Сухомлинський відводив роботі над художніми творами. Твори письменників-класиків, живе народне слово, словник – це ті джерела, на основі яких учень може по-справжньому опанувати мову, орієнтуючись на мовний взірець, засвоює вміння відчувати всі відтінки та барви рідного слова, щоб у будь-якій   ситуації  дібрати саме той  мовний   матеріал, який необхідний, щоб об’єднати людські серця, зробити діалог продуктивним. Увиразнити мовлення дітей, збагатити його, оволодіти комунікативними навичками, вмінням висловлювати свої думки точно учням Павлиської школи допомагали оповідання, казки, вірші. Особлива роль відводилася казці, бо саме вона є для молодших школярів тим матеріалом, на основі якого в ігровій формі учні можуть якнайкраще виразити свої думки і почуття, фантазувати, спілкуватися з різними героями, відточувати різні грані індивідуального мислення, навчатися взаємодії в учнівському колективі.

В. Сухомлинський був педагогом, який ніколи не заспокоювався, постійно перебував у пошуку нових ідей, нових шляхів прилучення дітей до високої краси рідного слова та краси духовної, виховання  любові до рідного краю. Великою заслугою вченого є те, що він залишив майбутнім поколінням учителів початкової школи цінні поради та рекомендації, які не втрачають своєї актуальності вже впродовж кількох десятиліть.

Отже, аналіз наукових праць В. Сухомлинського свідчить про те, що елементами діалогічної культури молодшого школяра є готовність до діалогічної взаємодії, здатність до створення конструктивного діалогу. Розроблена В. Сухомлинським педагогічна система націлює вчителя на розвиток культури мовлення дітей, створення на уроці атмосфери взаєморозуміння і довіри, духовної свободи, зацікавлення учнів діалогічним спілкуванням, формування практичних умінь школярів активно взаємодіяти між собою та з учителем.

Перспективним напрямом майбутніх наукових досліджень проблеми вважаємо всебічний аналіз змісту діалогічної культури молодших школярів.

                                                      Бібліографія

1. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра  / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т.  – К.: Рад. шк., 1979. – Т. 1. – С. 221-419.

2. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям  / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 3. – С. 1-301.

3. Сухомлинський В.О. Сто порад  учителеві / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т.  – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 2. –  670 c.

4. Сухомлинський В. О. Щоб у серці жила Батьківщина / В.О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1965. – 80 с.