СВІТЛАНА БАНДУРА

(магістрант 2 курсу Педагогічного факультету)

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.

Сучасне полікультурне демократичне суспільство характеризується складною системою стосунків між людьми на засадах взаємної поваги, визнання прав і свобод один одного. Такі стосунки можуть бути забезпечені за умови сформованості діалогічної культури членів суспільства. Тому педагогічна діяльність учителя повинна бути спрямована на організацію в школі такого середовища, яке сприяє накопиченню досвіду діалогічної взаємодії учнів. Цінним у цьому відношенні є науковий доробок В.О. Сухомлинського.

Мета  статті – дослідити погляди  В. Сухомлинського щодо проблеми формування діалогічної культури молодших школярів.

ХРИСТИНА КЛОПОТ

(магістрант 2 курсу Педагогічного факультету)

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.

У сучасних наукових дослідженнях риторика визначається як наука про закони публічного мовлення, як майстерність публічного виступу. Загальновизнаним є твердження, що ораторське мовлення являє собою своєрідний різновид інтелектуальної творчості, яка реалізується за допомогою засобів живого слова та одночасно впливає і на свідомість, і на почуття слухача. Розвиток риторичних умінь школярів – тривалий і складний процес, і саме тому його необхідно починати вже в початковій школі. Багато уваги приділяв цій проблемі у своїх творах Василь Сухомлинський.

Катерина Рибальська

(магістрантка, VI курс, Навчально-науковий інститут педагогіки і психології)

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, місто Суми

Кандидат педагогічних наук, доцент Алла Колишкіна

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку української держави все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми гуманізації процесу навчання, стимулювання пізнавальної активності учнів, накопиченню досвіду творчої діяльності. Тому перед школою, сім'єю, суспільством постає завдання виховання гуманної людини, яка у своїй діяльності зважатиме на інтереси інших, цінуватиме особистість кожної людини. Яскравим прикладом розв'язання даної проблеми є педагогічний досвід вітчизняного педагога В. О. Сухомлинського, творча спадщина якого має велике теоретичне і практичне значення в освіті.

Семененко Ірина

(студентка ІІІ курсу)

ВКНЗСОР «Лебединське педагогічне

училище імені А.С.Макаренка»

м.Лебедин

Науковий керівник – викладач-методист,

викладач вищої категорії – Мандрико Т. В.

Постановка проблеми. Для відродження України, національної свідомості народу, науки й культури велике значення має творча спадщина видатних педагогів і методистів. Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918–1970). Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань був передусім учителем української мови й літератури і ставився до слова, як до головного інструменту навчально – виховного процесу. Головне завдання словесника, за його переконанням, – це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духов­ного світу дитини. Адже рідна мова – одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху» [4]. Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо.

Слюсар Діана

(студент, третій курс, педагогічний факультет)

Ізмаїльський Державний Гуманітарний Університет,

місто Ізмаїл

Науковий керівник :доктор пед. наук ,професор Кічук Надія Василівна

Загальновизнано науковцями , що педагогічні ,публіцистичні та літературні праці й учительський досвід В.О. Сухомлинського знач­но вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педа­гогіку України новими положеннями і думками.

Вивчення і аналіз педагогічної спадщини видатного педагога засвідчує проте,що творчість Василя Сухомлинського, починаючи з 1950-х років, привертала увагу не тільки освітян, а й усієї громадськості. Про масштаби вивчення й розповсюдження творчого доробку педагога-новатора свідчать матеріали трьох бібліографічних покажчиків, підготовлені дружиною Ганною Сухомлинською і донькою Ольгою Сухомлинською . Ще за життя педагога в періодичних виданнях з'явилися публікації, в яких аналізувалися його здобутки. При цьому одні вчені високо оцінювали ці досягнення (О.  Губко, Ф. Кузнєцов,  Є. Лебедєв, А. Левшин, С. Соловейчик тощо), інші – висловлювали критичні зауваження ( В. Кумарін, Б. Лихачов та ін.). У 90-ті роки XX ст.( за визначенням О. Савченко) сформувався окремий напрям в історії педагогіки – «сухомлиністика», який, репрезентує праці,в яких досліджуються і поширються творчі ідеї О.Сухомлинського. Цей напрям об'єднав передусім педагогів України, а також Росії, Вірменії, Греції, Китаю, Німеччини та інших країн. У рамках цього напряму швидкими темпами зростає кількість публікацій, у яких висвітлено життя, діяльність та маловідомі аспекти педагогічної системи В. Сухомлинського. Розгортання предметного поля педагогічної науки в цьому аспекті зумовило необхідність їх систематизації, а також проведення педагогічного аналізу, що сприятиме визначенню місця цих досліджень у сухомлиністиці, встановленню напрямів подальшого вивчення спадщини В. Сухомлинського. Розв'язати ці завдання можливо шляхом проведення історико-педагогічного пошуку, що стає невід'ємною складовою загально-педагогічних досліджень.[1]

Аналіз наукових праць вітчизняних педагогів, присвячених вивченню педагогічної системи В. Сухомлинського, дозволяє простежити загальні тенденції розгляду його педагогічних поглядів та внеску у вітчизняну і світову педагогічну скарбницю.