ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Сідельниченко Аліна

(студентка 7 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор О.М. Ткаченко

Анотація. У статті розглянуто погляди В.О.Сухомлинського на учня як об’єкт навчання та виховання, показано, що саме індивідуалізація та диференціація були домінантою та органічною складовою навчально-виховного процесу, організованого видатним педагогом.

Ключові слова: принцип індивідуалізації навчання, диференційоване навчання, диференціація навчання в початковій школі, В. О. Сухомлинський про індивідуалізацію навчання учнів початкової школи.

Постановка проблеми. Перед освітніми закладами України поставлено завдання розвитку у громадян природних здібностей і нахилів, збагачення інтелектуального потенціалу, духовності та культури, удосконалення здатності самостійно застосовувати знання, уміння та навички в нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях. Вирішення цих завдань можливе за умови реалізації в освітній практиці вимог принципу індивідуалізації навчання, впровадження диференційованого навчання, на чому наголошував і відомий у світі педагог – Василь Олександрович Сухомлинський.

Вивченість проблеми. Потреба в організації індивідуалізованого навчання проголошується сучасними державними документами про освіту. Вимоги принципу індивідуалізації навчання, диференціацію навчання як тип навчання розглядали Ю. К. Бабанський, М. М. Скаткін та ін.. Особливості організації диференційованого навчання, зокрема й у початковій школі досліджували Т. П. Гора, С. П. Логачевська, Т. Й. Мельничук, О. Я. Савченко, І. Е. Унт. Значну увагу індивідуалізації через особистісно-орієнтоване навчання молодших школярів приділяв В. О. Сухомлинський, хоча цей аспект його творчості не знайшов належного висвітлення в роботах сучасних науковців, що й зумовило вибір мети цієї статті.

Мета статті – узагальнення окремих аспектів проблеми реалізації вимог принципу індивідуалізації навчання в початковій школі у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Педагоги та вчені по-різному трактують сутність диференційованого навчання. Так, І. Є. Унт стверджувала, що диференціація – це врахування індивідуальних здібностей учнів в такій формі, коли учні групуються на основі певних особливостей для окремого навчання; зазвичай навчання в такому випадку відбувається за різними навчальними планами і програмами. Метою диференціації навчання, на думку О. Я. Савченко, є «забезпечення в навчально-виховному процесі умов для максимального розвитку здібностей, нахилів школярів завдяки врахуванню індивідуальних особливостей їхнього розвитку» [2, 162].

С. П. Логачевська, О. Я. Савченко, І. Є. Унт довели, що індивідуалізація та диференціація навчання має особливе значення саме в початкових класах, адже в цей період найбільше помітні відмінності в розвитку учнів. Однією з форм інтерактивного навчання розглядає диференціацію навчання молодших школярів С. П. Логачевська. Лише за умови застосування практики через дію, навчання інших, негайного творчого застосування набутих знань тощо, як підкреслює відома вчителька початкових класів, «створюються умови гуманного ставлення до кожної дитини» [1, 7].

Значну увагу індивідуалізованому та особистісно-орієнтованому навчанню приділяв В. О. Сухомлинський. Він підкреслював, що на певних етапах навчання є потреба полегшити працю дитини настільки, щоб «здобуття знань стало і посильним і цікавим». При цьому важливо своєчасно визначити межу цього полегшення і далі вести учня по шляху подолання важливих труднощів [5, 22]. Для організації цікавого і бажаного для дитини навчання Василь Олександрович обґрунтував педагогічну особистісно-орієнтовану концепцію, яка тісно пов’язана з організацією диференційованого навчання. У цій концепції він виділив такі основні принципи навчання: 1) принцип врахування неповторності кожної дитини; 2) принцип нерівності розумових здібностей учнів; 3) принцип визнання відсутності нездібних дітей; 4) принцип врахування індивідуальних особливостей учнів; 5) принцип залучення школярів до різних видів діяльності; 6) принцип застосування особистого прикладу педагога; 7) принцип навчання через долання труднощів.

Аналіз творчого досвіду В. О. Сухомлинського, його опрацювання у процесі власної роботи вчителем початкових класів Федірківського НВК (Світловодський район Кіровоградської області) дав змогу виокремити низку умов успішної реалізації вимог названих принципів, розвитку індивідуальних нахилів, розкриття обдарування і талантів учнів:

1. Різноманітна творча праця всіх учнів – від першого до випускного класу, створення у школі атмосфери творчої праці.

2. Самодіяльність дитини на уроці. Є діти, в яких задатки, талант виявляються дуже рано, в інших, як це здається на перший погляд, – немає особливого інтересу до того чи іншого виду діяльності. Такі діти довго залишаються «сумлінними виконавцями тієї роботи, до якої їх залучили товариші та вчитель» [3, 92 – 93].

3. Уникнення перевантаження учнів. Багато вчителів вважає головним злом недосконалість програм і підручників, перевантаження окремих предметів другорядним, зайвим матеріалом. Усе це насправді є, але основна причина всіх бід не в цьому. Корінь зла, на думку В.О. Сухомлинського, – сам процес навчання. Погано те, що матеріал, який повинен осмислюватись як джерело узагальнень, учні заучують. Через це пам'ять так перевантажується, що в голові учня «не може зберегтися і той матеріал, який треба обов’язково запам’ятати, щоб успішно вчитися далі» [4, 227].

4. Правильно дібрана система вправ. Матеріал для вправ досвідчені вчителі добирають з таким розрахунком, щоб на численних фактах живої мови учні з кожним новим уроком дедалі глибше осмислювали суть правил і поступово запам’ятовували їх. В. О. Сухомлинський наводив приклад розподілу учнів у класі та організацію роботи на уроці. Клас поділяється на п’ять груп: а) найбільш підготовлені учні; б) старанні учні, які прикладають досить багато зусиль для виконання завдань; в) діти, які без проблем виконують завдання середньої складності; г) учні, які повільно опрацьовують та розв’язують завдання; д) окремі учні, які взагалі не можуть справитись із завданнями середнього рівня [5, 24 – 25]. Відповідно, вчителі мають добирати посильні для виконання різними групами учнів завдання.

Для вчителя дуже важливо весь час поповнювати арсенал методів навчання, намагатися урізноманітнити їх використання на окремих уроках. Ефективність навчання знижується, якщо вчитель на кожному наступному уроці використовує одні й ті ж самі методи і форми роботи. Керуючись ідеями В. О. Сухомлинського, у ході підготовки до уроку я прагну досягти мети: навчити всіх без винятку, залучити до роботи на уроці кожного учня. У своїй роботі керуюсь принципами неповторності кожної дитини, індивідуальності, важливості залучення кожної дитини до різних видів діяльності. Кожна дитина має власні задатки, здібності, таланти. Саме вчителі початкових класів повинні виявити їх, а не занижувати самооцінку дитини, не критикувати за повільне засвоєння навчального матеріалу з деяких навчальних дисциплін.

Висновки. Основні завдання диференціації навчання – подолання одноманітності навчання, обов’язкового врахування відмінностей інтелектуальної та емоційно-вольової сфери особистості. Цей тип навчання, згідно з ідеями В. О. Сухомлинського, передбачає керування вчителя такими основними принципами організації навчального процесу: неповторності кожної дитини; відсутності нездібних дітей; урахування нерівності розумових здібностей дітей; навчання через долання труднощів; залучення учнів до різноманітних видів діяльності; застосування особистого прикладу педагога; отримання позитивних почуттів від навчання. Диференціація навчання допомагає створити педагогічну систему, яка зорієнтована на освітні потреби, пізнавальні інтереси школярів та забезпечує якісну роботу зі слабкими учнями та з обдарованими дітьми.

Перспективами вивчення проблеми виступає дослідження особливостей застосування різних загальних форм організації навчання у процесі формування особистості молодшого школяра.

Бібліографія

1. Логачевська С. П. Диференціація у звичайному класі / Світлана Панасівна Логачевська. – К.: «Заповіт», 1998. – 336 с.

2. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: підручник для студентів пед. факультет. / Олександра Яківна Савченко. – К.: «Генеза», 2002. – 368 с.

3. Сухомлинський В. О. Людина неповторна // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5т. – Т.5 – К.: Радянська школа, 1977. – С. 80 – 96.

4. Сухомлинський В. О. Тайники перенавантаження // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5т. – Т.5. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 223 – 228.

5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителю / Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1984. – 249 с.