ПОГЛЯДИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЩОДО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЧЕРЕЗ НАВЧАННЯ В ПРИРОДІ

Отріщенко В.
(магістрант, 5 курс, психолого-педагогічний факультет)
Криворізький педагогічний інститут, державний вищий навчальний заклад, «Криворізький національний університет», м. Кривий Ріг
старший викладач, к.б.н., Лисогор Л.П.

Постановка проблеми. Розвиток людства нерозривно пов’язаний з еволюційним розвитком природи. Зміни, що відбуваються у навколишньому природному середовищі на сьогодні створюють реальну загрозу для існування майбутніх поколінь. Досить гостро постає проблема взаємодії «людина – природа», вирішення якої цілком залежить від кожної людини, від її усвідомленого розуміння, що природа – це невичерпне джерело життя.

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Саме тому необхідно з раннього дитинства виховувати у дітей любов до природи, вчити з повагою ставитися до навколишнього світу, а також до інших людей.  Перші знання про навколишній світ дитина отримує спочатку від батьків, а потім – у дитячому садку та школі. Саме молодший шкільний вік є  надто важливим у формуванні певних уподобань та навичок. Крім того, набуті у цей період знання, у майбутньому стають міцними переконаннями.   Через екологічне виховання, як цілеспрямований процес, у початковій школі, розкривається сутність світу природи – середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавленою у збереженні цілісності, чистоти та гармонії в природі. Учні, які усвідомлюють зв’язки між усіма компонентами природи, будуть усвідомлено ставиться до неї.

Під екологічним вихованням молодших школярів розуміють ознайомлення школярів з природою, в  основу якого покладений екологічний підхід, коли педагогічний процес бере за основу базові ідеї і поняття екології.

Проблема формування екологічних понять в учнів молодшого шкільного віку є актуальною, оскільки сучасна екологічна ситуація вимагає глибинного розуміння екологічних процесів, які відбуваються навколо, а також  подальшого розвитку системи навчання щодо екологічного виховання школярів, а це у першу чергу  вказує на формування та розвиток екологічних знань і понять

Аналіз досліджень і публікацій. Вивченням проблеми екологічного виховання учнів початкових класів займалися видатні педагоги минулого такі, як О.В. Духнович, К.Д. Ушинський, В.О.Сухомлинський. У їхніх працях розкриваються погляди щодо виховання дитини засобами природи. На сьогодні багато науковців та педагогів-практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Н.В. Лисенко, Н.Ф. Яришева, Н. Глухова, В. Скребець, В. Фокіна, С. Ніколаєва, З. Плохій, Н. Кондратьєва, І.Д. Звєрєв,Д.М. Гродзинський та ін. [1].

І.Д. Звєрєв зазначає, що «Гострота сучасних проблем взаємодії суспільства і природи поставила ряд нових завдань перед школою та педагогікою, які покликані підготувати молоде покоління, здатне подолати наслідки негативних впливів людини на природу, бережно ставитися до неї в майбутньому. Цілком очевидно, що справу не можна обмежити «просвітою» школярів у галузі охорони природи. Весь комплекс екологічних проблем сучасності вимагає нового філософського осмислення, корінного перегляду низки соціально-економічних питань, нових наукових пошуків і більш повного і послідовного відображення багатоаспектності екології в шкільній освіті» [3, ст. 84]. Серед сучасних науковців-методистів, що займаються питаннями екологічного виховання є А.А. Плешаков. Він не лише розробляє теоретичні аспекти екологічного виховання молодших школярів, а й пропонує до впровадження у навчальний процес наукового обґрунтовані методи роботи. А.А. Плешаков вважає, що  «посилення екологічної спрямованості курсу природознавства –  це найбільш назрілий і реальний на сьогодні крок у напряму екологізації початкової школи, а також організації роботи групи продовженого дня та позакласної роботи» [4].

На думку В.О. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.

Крім того, значну увагу приділяв Василь Олександрович у своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під блакитним небом). Педагог вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». [5, ст. 133]. Два рази на тиждень «... ми йшли в природу – вчилися думати» [5, ст. 133] – зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» В. Сухомлинський.

«Вважаю, – писав В.О. Сухомлинський, – що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Тільки через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо» [5, ст. 303].

На зламі тисячоліть у суспільстві активно поширюється думка про нову модель світу людини, що ґрунтується на загальнолюдських, гуманних та естетичних цінностях. Дослідник сучасності з різних галузей знань закликають відмовитися від технократичної культури й визнати духовно високі форми розвитку суспільства. Людина повинна ставитися до іншого життя так само бережно, як і до власного. Зберегти життя, як найвищу цінність, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей – є найважливішою проблемою сьогодення .

Формулювання цілей статті. Метою даної роботи є дослідження поглядів видатного педагога В.О. Сухомлинського щодо екологічного виховання через навчання в природі; визначення місця природи у формуванні екологічного світогляду молодших школярів.  

Виклад основного матеріалу дослідження.

Велику спадщину щодо виховання молодших школярів через світ природи залишив нам видатний педагог В.О. Сухомлинський. Він надавав особливого значення впливу природи на формування, становлення та розвиток особистості дитини молодшого шкільного віку. «Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для її залучення до багатств духовної культури, – казав Сухомлинський. – Світ, що оточує дитину, це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ та невичерпною красою. Я бачу виховний сенс у тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала велику таємницю життя в природі...» [5, ст. 12].

В.О. Сухомлинський завжди підкреслював, що треба навчати учнів розуміти природу, піклуватися за збереження і примноження її багатств. Найважливіші умови виховання бережливого ставлення до природи – це пізнання та вивчення рідного краю, розвиток в учнів позитивних емоційних відчуттів до об’єктів навколишньої дійсності, активна практична діяльність. Пізнання та вивчення природи краю слід починати зі спостережень у природі. Видатний педагог сформував низку порад щодо організації спостережень для підвищення їх ефективності: спостереження мають викликати почуття радості, супроводжуватися короткими, емоційно насиченими розповідями про об’єкт, що вивчається, а також необхідно звернути увагу на красу навколишнього світу.

У своїй роботі «Серце віддаю дітям» Василь Олександрович дає вчителям таку пораду: «Ідіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми і поетами». Він зазначає, що «вивести дітей на галявину, побувати з ними в лісі, в парку – справа значно складніша, ніж провести уроки» [5, ст. 13].  Видатний педагог наголошував на тому, що серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитися, відчути» [5, ст. 27]. Ставлення дітей до об'єктів природи він тісно пов'язував з тим, що природа – це наш рідний край, земля, яка нас зростила і годує, земля – перетворена нашою працею.

В.О. Сухомлинський неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а виховує тільки активна дія в ній. «Мене вражало, – каже Сухомлинський – що захоплення дітей красою перепліталося байдужістю до долі прекрасного. Милування красою – це лише перший паросток доброго почуття, яке треба розвивати, перетворювати в активне прагнення до діяльності». Сухомлинський пропонує для реального втілення цього положення в дію створити живий куточок, де всі діти будуть брати участь у догляді за тваринами, організувати «пташині» і «звірячі» лікарні, висаджувати дерева.

В педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського можна виділити основні напрямки реалізації екологічного виховання:

1) це отримання позитивних почуттів від навколишнього світу, які в подальшому матимуть велике значення для духовного становлення дитини;

2) це виховання учнів, які б бачили і усвідомлювали свою єдність з природою, переживали і турбувались про збереження і примноження навколишнього середовища, бережно ставилися до всього живого. Якщо дотримуватися основних порад видатного педагога, то діти будуть розуміти природу, як у ній пов’язане одне з одним та головне – чому ми є лише невеликою частинкою «великого механізму».

У цілому В.О. Сухомлинський обґрунтовував роль природи у формуванні екологічної культури молодших школярів за такими напрямками:

1. активна діяльність учнів у пізнанні природи: «Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність» [5, ст. 537-538];

2. спілкування з природою активно сприяє розвитку розумових здібностей, допитливості, працелюбності: «... ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць» [5, ст. 538];

3.  використання активних методів навчання учнів: «...так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникло багато запитань (а чим відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми в сад, на ділянку, у теплицю і засукуємо рукава» [5, ст.  539].

У системі виховання Василя Олександровича значна роль приділяється природі як об’єкту пізнання, сфері активної діяльності. Разом з тим він звертає увагу на те, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Під час такої активної взаємодії вирішується комплекс педагогічних завдань: активізація процесів пізнання об’єктів і явищ природи; пробуджується емоційна сфера; з’являється бажання брати участь у природоохоронній діяльності, усвідомлюючи власну значущість; збагачується практичний досвіт дитини та формуються життєві компетенції.

У своїй педагогічній діяльності В.О. Сухомлинський використовував «уроки мислення» серед природи, які умовно можна поділити на два види:

- логічного типу, що спрямовані на формування системи наукових знань про закономірності розвитку природи і розвиток пізнавальних здібностей дітей («Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим”» «Все в природі змінюється», «Сонце – джерело життя»);

- художнього типу, що сприяли розвитку естетичних відчуттів, емоційної пам’яті, образного мовлення, бережливого ставлення до природи («Перший зимовий ранок», «Світ квітів серед зими», «Сонце після літнього дощу», «Веселка над річкою», «Дванадцять відтінків вбрання осіннього лісу – як їх назвати»).

В. Сухомлинський говорив, що екологічне виховання повинно забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства і кожної людини зокрема, сформувати потребу людини у спілкуванні з природою та прагнення брати активну участь у збереженні довкілля. Він вибудував «струнку» педагогічну систему, зорієнтовану на природоохоронне навчання й виховання, метою якого є цілеспрямоване формування у кожної дитини системи екологічних знань.

Спілкування з природою повинно проходити у різних формах: через працю, спостереження, творчість, науковий пошук, милування. Першочерговим у екологічному вихованні є створення умов, за яких дитина могла б «торкнутися» природи не тільки рукою, а й розумом, серцем і душею. «Маленька людина, в якої відкрилися очі на світ, бачить корінь, стебло, листя і міркує про те, як взаємопов’язані ці частини рослини як єдиного цілого» [2].

Висновки і перспективи подальших розвідок напряму. В.О. Сухомлинський зробив значний внесок у впровадження екологічного виховання молодших школярів щодо навчальний процес. Його невичерпний досвід роботи з дітьми глибоко переконує, що джерелом високорозвиненої життєтворчої особистості дитини є природа, як невичерпне джерело знань, естетичних відчуттів та практичних умінь.

Розвиток і формування екологічних понять учнів початкової школи на сьогодні є важливим і необхідним компонентом екологічного виховання школярів. В умовах розбудови шкільної освіти ця проблема потребує удосконалення і якісного методичного забезпечення. Формування екологічних понять є важливою умовою розуміння учнями існуючих зв’язків у природі, а також є основою для розвитку екологічної культури та свідомого ставлення до природи, раціонального використання природних ресурсів, збереження біосфери і цивілізації. Крім того, необхідною умовою формування екологічної культури є використання активних методів навчання, проведення системи тематичних екскурсій та організація дослідницької діяльності молодших школярів.

Бібліографія

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: підруч. для студ. вищ. пед. навч. закл. / під ред. Л.Л. Сісіна. – К. : Либідь, 2006. – 424 с.
2. Бех І. Життя як цінність у культурно-виховній інтерпретації В.О. Сухомлинського / Іван Бех // Рідна школа. – 2007. – № 1. – С. 7–8.
3. Зверев И.Д. Экология в школьном обучении: новый аспект образования / Иван Дмитриевич Зверев. – М.:  Педагогика,  1993. –   С. 84–92.
4. Плешаков А.А. Экологические проблемы и начальная школа / Андрей Анатольевич Плешаков // Начальная школа. – 1991. –  № 5. – С. 2–8.
5. Сухомлинский В.А. Трилогия, издание второе («Сердце отдаю детям», «Рождение гражданина», «Письма к сыну») / В. А. Сухомлинский. – К.: Радянська школа, 1987. – С.15–234, 235–477, 479–536.
6. Салєєва Л.П. Про зміст екологічної освіти в початковій школі / Л.П. Салєєва // Початкова школа. – 1993. – № 9. – С. 4.