ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У КОНТЕКСТІ ІДЕЙ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Руслана Степаненко

(студентка ІІ курсу магістратури факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – д-р пед. наук, професор О. М. Ткаченко

Анотація. У статті проаналізовано сутність комунікативної компетентності, особливості її формування у молодших школярів; розглянуто специфіку впровадження концептуальних положень педагогічної системи В. Сухомлинського щодо формування комунікативної компетентності молодших школярів.

Ключові слова: комунікативна компетентність, формування комунікативної компетентності у молодших школярів, В. Сухомлинський про формування комунікативних компетенцій у дітей молодшого шкільного віку.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку суспільства вимагає вдосконалення освітньої системи України. Вагоме місце у цьому реформуванні посідає початкова ланка, де закладаються основи загальноосвітньої підготовки людини. Із запровадженням положень Концепції Нової української школи та Державного стандарту початкової освіти значна увага педагогічних працівників акцентується на важливості формування комунікативної компетентності учнів. Проте у світлі реалізації сучасних освітніх концепцій означена парадигма не знаходить належної реалізації, оскільки зводиться здебільшого до означення комунікації як суто технологічного засобу передачі інформації. Водночас окремі аспекти зазначеної проблеми знаходять оригінальне розв’язання в педагогічних системах педагогів минулого, зокрема В. Сухомлинського.

Аналіз досліджень. У сучасній науці вже склалися передумови осмислення сутності комунікативної компетентності, на чому наголошували М. Пентилюк, М. Прищак. Питання формування комунікативної компетентності молодших школярів досліджували І. Мамчур, І. Цюпа, О. Савченко, Р. Шиян. Потенціал творчої спадщини В. Сухомлинського
у розв’язанні сучасної проблеми реалізації вимог компетентнісного підходу в освіті не знайшов належного вивчення, що й зумовило вибір теми цієї статті.

Метою статті є виявлення потенціалу педагогічної спадщини В. Сухомлинського у розв’язанні проблеми формування комунікативної компетентності молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні існує чимало інтерпретацій поняття «комунікативна компетентність». Як стверджує М. Прищак, комунікативна компетентність – це «сукупність знань про спілкування, умінь і навичок, потрібних для сприймання чужих і побудови власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування» [3, 133]. На підставі поданого, будемо розуміти комунікативну компетентність як досвід, що розвивається і значною мірою усвідомлюється в ході спілкування та формується в умовах людської взаємодії.

Змістовий склад комунікативної компетентності визначає завдання, виділені М. Пентилюк: ефективна передача інформації; переконання співрозмовника; спонукання співрозмовника до дії; здійснення позитивних вражень один на одного [2, 349].

Відповідно до реформування освітньої системи комунікативна компетентність молодших школярів є індивідуальним інтегрованим утворенням, що передбачає створення міжособистісної комунікативної взаємодії. Актуальними у сучасній комунікативній методиці виявляються результати пошуків В. Сухомлинським відповідей на питання: що потрібно робити для того, щоб відповіді учнів не були сухими, книжними, стандартними, вимученими.

«Почувши нове слово, учень повинен прагнути знайти йому всебічне пояснення, ввести його в своє мовлення», – застерігав педагог. В. Сухомлинський наголошував, що через художні твори у дітей виховується любов до книги, до природи рідного краю, до людини, до рідного слова.
Крім казок, віршів разом з колегами він широко практикував написання учнями оповідань-мініатюр, що були результатом започаткованих ним уроків мислення [4, 207]. В. Сухомлинський рекомендував виховувати в учнів інтерес до точного, красивого слова, розвивати їхню чутливість до комунікативно доречного висловлювання.

Розвиток мовлення, за В. Сухомлинським, полягає в тому, щоб розвинути з недосконалого внутрішнього мовлення правильне комунікативно доцільне зовнішнє мовлення. Найважливішим засобом пробудження у дітей цього виду мовлення, потреби в спілкуванні він вважав природу. «Природа, – писав учитель, – школа розумової праці, найбагатше джерело думки, творчого допитливого розуму» [5, 147].

І. Мамчур констатує, що розглядаючи спілкування з природою як засіб розвитку мислення учнів, видатний педагог убачав важливе завдання в тому, щоб постійно розвивати й урізноманітнювати форми такого спілкування, враховуючи, що «крапля думки про природу породжує могутню повноводну річку думки. Потреба думати стає її сутністю, натурою» [1, 55]. Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв’язків.

Втілюючи ідею залучення учнів до розумової праці, В. Сухомлинський стверджував, що остання є не просто сидінням на уроці або вдома за книгою. Розумова праця – це зусилля думки. Мислення в учнів з’являється там, де є потреба відповісти на запитання, прагнучи до поєднання праці душі, мислення і рук. В. Сухомлинський з цього приводу писав: «Азбучною істиною є те, що праця – могутня виховна сила. Але й ця сила буде сплячим велетнем, якщо найчутливіших куточків людської душі не торкається найтонший інструмент людського виховання – слово. Неповага до слова, невіра в слово породжує педагогічне безкультур’я і примітивізм» [5, 177]. Педагог вважав, що орієнтація вихованців на практичну застосовність всіх знань – це «хибний шлях». Правильний шлях в тому, щоб учень, розуміючи безумовну потребу знань для праці, бачив сенс свого навчання не тільки в праці, не тільки в колі потреб майбутньої спеціальності.

Успішність формування комунікативної компетентності молодших школярів пов’язана, на нашу думку, і з відповідною підготовкою дітей у закладах дошкільної освіти. Так, впровадження окремих педагогічних ідей В. Сухомлинського, що націлюють на формування у дітей комунікативної компетентності, ми простежуємо в навчально-виховній роботі ЗДО (ясла-садок) комбінованого типу № 24 «Вогник» ім. В. Сухомлинського (м. Кропивницький).

Педагогічні працівники цього закладу керуються ідеєю видатного педагога про те, що створення казок – один із найцікавіших видів творчості. «Якщо ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи, – згадують вони вислів В. Сухомлинського, – перенесіть з вогнища своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини». Відповідно, вихованці цього закладу є частими відвідувачами «Кімнати казок», оскільки складають власні казки, оповідання про жуків, сонечко, травичку, подорожують у природу по екологічних стежинах тощо. Зваживши думку видатного педагога про цінність сім’ї для формування особистості дитини, зокрема розвитку її мовлення, вихователі залучають батьків до педагогічного процесу в закладі освіти. Батьки вихованців виступають активними учасниками свят і розваг, надають допомогу у виготовленні дидактичних посібників, поповнюють «банк ідей». Часто в зазначеному закладі дошкільної освіти батьки беруть участь у днях Казки, днях Іграшки, екскурсіях до весняного парку, річки тощо.

Отже, концептуальні позиції В. Сухомлинського щодо мовленнєвого розвитку є актуальними і нині, оскільки сприяють формуванню комунікативної компетентності учнів. Практично не використовуючи понять «комунікація», «компетентність», педагог близько підійшов до створення системи педагогічної комунікації як основи реалізації вимог компетентнісного підходу в освіті. Здатність школяра до постановки запитань, які фіксують невідоме, виступають як ланка народження проблеми, як етап, з якого починається формування комунікативної компетентності. Залучення учнів до різних форм спілкування в процесі заглиблення в таємниці природи, вдосконалення комунікативної чутливості дітей, їх ознайомлення з певними видами художньої творчості забезпечують формування різних компонентів комунікативної компетентності в молодших школярів.

Перспективи подальшого вивчення проблеми вбачаємо у дослідженні наступності у втіленні в практику педагогічних набутків В. Сухомлинського щодо формування комунікативної компетентності дитини в закладі дошкільної освіти та початковій школі.

Бібліографія

1. Мамчур Л. І. Лінгводидактична спадщина В. О. Сухомлинського / Лідія Іванівна Мамчур. – Умань: РВЦ «Софія», 2009. – 184 с.

2. Пентилюк М. І. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Марія Іванівна Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2009. – 400с.

3. Прищак М. До питання комунікативного підходу в освіті першокласників / М. Прищак // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2013. – № 1. – С. 133–136.

4. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т.1. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 207–400.

5. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т. 2. – К.: Радянська школа, 1977. –С. 147–416.