ІСТОРИКО – ПЕДАГОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СПАДЩИНИ ПЕДАГОГІВ – НОВАТОРІВ

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Калініченко Надія

Друга половина ХХ ст. характеризується багатовекторними освітніми процесами, зокрема гуманістичною спрямованістю діяльності педагогів-новаторів. Це, насамперед, автор «Школи радості» – прогресивної моделі організації навчально-виховного процесу в середній школі Василь Сухомлинський та його друзі й однодумці Іван Ткаченко, Микола Кодак, Арон Рєзнік,  які в Україні стали фундаторами школи нового типу на засадах педагогіки співробітництва, поцінування людини, дитини, розбудови моделей шкіл на принципах демократизму, відкритості, прогностичності.

Їх внесок у теорію навчання, виховання, моделювання навчального закладу як школи Успішності, Творчості, Розвитку, соціалізації, школи громадянського становлення, усвідомленого вибору підростаючим поколінням власної життєвої траєкторії, сповідування духовних цінностей реалізувався в успішній педагогічній практиці, яка стала національним здобутком.

Вони значно випередили свій час і попри тотальну політизацію, формалізацію і тенденційність наукових досліджень радянського періоду виокремлюються вагомим внеском новаторських підходів до розбудови шкільництва, доробком в історії педагогіки.

Сучасні дослідники української педагогічної думки Н.Антонець, Л.Березівська, Л.Бондар, Н.Дічек, Н.Побірченко, О.Сухомлинська, А. Іванко,  О. Філоненко, Т.Філіпова та інші на основі об’ємної джерельної бази, введення до наукового обігу нових історичних документів, архівних матеріалів, використовуючи дослідницькі підходи, методологічні принципи історіографії, дають якісно нову оцінку історико-педагогічним явищам.

Історіографію окресленої проблеми базуємо на дисертаційних роботах, монографіях, методичних посібниках, статтях та архівних матеріалах [1].

Педагогічна система Василя Сухомлинського створювалася протягом 50-60-х років ХХ століття у Павлиській середній школі. Наставником Сухомлинського – директора сільської школи з Кіровоградщини, був особисто С. Чавдаров, талановитий педагог, у 1944-1956 роках – директор Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. Спілкування відомого вченого і молодого дослідника, навчання в заочній аспірантурі НДІ педагогіки УРСР справили значний вплив на формування науково-педагогічних поглядів Василя Олександровича. У відносинах з молодим тоді Сухомлинським професор Чавдаров виявив себе як вимогливий учений, мудра і добра людина.

Вчених і практичних педагогічних працівників цікавили такі його праці: «Інтерес до навчання – важливий стимул навчальної діяльності учнів» (1952), «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959), «Виховання радянського патріотизму у школярів» (1960), «Павлиська середня школа» (1969), «Серце віддаю дітям» (1969) та інші. Вчені і вчителі позитивно оцінювали педагогічну діяльність В. Сухомлинського за чітко окреслені гуманістичні принципи, відзначали комплексний підхід до проблем виховання й навчання школярів, прагнення зробити дитину щасливою, визначення впливів на її особистість, органічним поєднанням розумового, фізичного, трудового, морального, естетичного виховання.

Чимало наукових розвідок розкривають сутність досвіду Ткаченка – директора Богданівської середньої школи № 1 Знам’янського району. Досвід І.Ткаченка проанонсовано в каталогах передового педагогічного досвіду УРСР, представлений в методичних збірниках Центрального інституту удосконалення вчителів Міністерства освіти УРСР, архіві Кіровоградського обласного інституту удосконалення вчителів, Державному архіві Кіровоградської області.  Це адреси досвіду, короткі відомості про сутність досвіду, методичні матеріали узагальнення досвіду, методичні рекомендації по його впровадженню, інформаційні ілюстровані плакати, буклети.

У дисертаційному дослідженні О. Максимчук «Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка» (2002), автором ґрунтовно проаналізовано і систематизовано його педагогічну діяльність і спадщину щодо змісту, форм, технологій та впливу суспільно корисної праці на формування творчої, самодостатньої особистості   [3].   

А. Іванко у дисертаційній роботі «Освітня діяльність та педагоігчна спадщина І.Г.Ткаченка (1919-1994рр.)» визначив особливості його самодостатньої педагогічної системи, зокрема таких її компонентів як моделювання навчального закладу як території творчості, наукові основи управління школою, які базувалися на таких принципах як: плановість, перспективність, конкретність, професійність, правильний добір, виховання та раціональне використання кадрів, систематичність перевірки прийнятих рішень, продуктивні взаємовідносини між керівником і підлеглими. У дисертації А. Іванко обґрунтовано доводить вагомість внеску І. Ткаченка в теорію і практику трудового виховання учнівської молоді, поєднання навчання з продуктивною працею як визначальної умови формування самодостатньої особистості [2].

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Сухомлинский В.А. и современная школа. Тезисы докладов научно-практической конференции. 25-27 сентября 1978 г. Кировоград – Павлиш. 124 с.
2. Іванко А.Б. В.О. Сухомлинський, І.Г. Ткаченко: діалог самодостатніх педагогічних   систем. Кіровоград, ОІППО. 2002. 60 с.
3. Максимчук О.В. Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г. Ткаченка: Дис. ... канд. пед. наук / Оксана Володимирівна Максимчук. К., 2002. 34 с.