В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОНАВЧАЛЬНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ОКСАНА БАСІСТА

(магістрант 2 курсу педагогічного факультету)

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.

В умовах розбудови демократичної Української держави однією з найактуальніших залишається проблема постійного підвищення рівня освіти і культури народу. Тому так гостро стоїть нині перед школою завдання навчити дітей учитися, самостійно поповнювати знання, орієнтуватися в потоці інформації вже в молодшому шкільному віці. «Починати вчити людину самоорганізації, умінню, якщо потрібно, «примусити себе» треба в дитинстві і ранньому отроцтві, від 7 до 10-11 років, – писав Василь Олександрович Сухомлинський. – Якщо цей період пропущено, неминуче постане проблема перевиховання» [1, 36].

Мета  статті – дослідити погляди  В. Сухомлинського щодо формування  загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів.

Психологічні дослідження засвідчують, що саме у віці від 6 до 10 років формується навчальна діяльність, яка стає провідною в системі всіх видів діяльності дітей. На її основі в молодших школярів виникає теоретична свідомість і мислення, розвиваються відповідні здібності, а також потреби і мотиви учіння. Отже, початкова ланка сучасної загальноосвітньої школи повинна в першу чергу готувати учнів до самостійного оволодіня знаннями та вміннями, тобто формувати їхню навчально-пізнавальну культуру, яка є одним із чинників загальної культури сучасної людини.

Проблема  навчальної діяльності завжди була в центрі уваги як педагогів-класиків (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, К. Ушинський, С. Шацький та  ін.), так  і  сучасних  науковців (Ю. Бабанський,  В. Давидов, 
Л. Занков, Г. Костюк, Т. Ладиженська, І. Лернер, О. Савченко,
В. Сухомлинський та ін. Водночас завдання формування культури навчальної праці молодших школярів досі залишається актуальним.

У навчальній діяльності молодших школярів тісно простежується діалектика єдності змістового і процесуального компонентів. Конкретний зміст діяльності завжди пов’язується у свідомості учня з виконанням окремих дій або їх системою. Отже, навчальні дії є первинними в процесі засвоєння. Для вчителя предметом навчання виступає організація діяльності школяра та управління нею в межах змісту навчального предмета та загальних завдань освіти. Для учнів предметом навчання є дії, що виконуються на основі сформованих у них загальнонавчальних умінь і навичок задля досягнення кінцевого результату діяльності та регулюються тими чи іншими мотивами.

Сучасні шкільні програми передбачають формування в учнів системи загальнонавчальних умінь та навичок. Вони засвоюються школярами в процесі діяльності учіння, виступають як продукти (результати) цієї діяльності та необхідна передумова її продовження. Загальнонавчальні вміння й навички мають міжпредметний характер, оскільки формуються в  ході викладання всіх навчальних дисциплін і є умовою успішного засвоєння змісту будь-якого навчального предмета. Вони поділяються на 4 групи: організаційні, загальномовленнєві, загальнопізнавальні, контрольно-оцінні. Кожне з умінь – складне багатокомпонентне явище. Так, культура слухання складається з умінь уважно і свідомо сприймати інформацію впродовж певного часу, фіксувати її, застосовувати різні види запису, відтворювати почуте, давати йому оцінку, використовувати отриману інформацію в процесі навчальної діяльності. Водночас усі загальнонавчальні вміння й навички тісно пов’язані між собою.

Спроби виділити основні міжпредметні вміння й навички знаходимо як у класичній вітчизняній педагогіці (П. Блонський, К. Ушинський, С. Шацький,
В. Сухомлинський та ін.), так і в сучасній (Д. Богоявленський, Т. Ладиженська, І. Лернер, Н. Лошкарьова, Г. Люблінська, Н. Менчинська, В. Паламарчук та ін.).

Учені зазначають, що процес формування цих умінь і навичок досить складний. Він включає такі етапи: 1) розкриття перед учнями сутності вміння, значення оволодіння ним для засвоєння знань, роз’яснення способів його застосування; 2) оперування вмінням у процесі навчання, осмислення його структури;
3) застосування вміння на різних рівнях самостійності й на різному змісті навчання; 4) творче застосування засвоєних умінь, перенесення в різні ситуації практики навчання. Тому рекомендації педагогів, методистів щодо формування різних груп загальнонавчальних умінь і навичок є дуже цінними, вони дають змогу вчителеві уникнути багатьох помилок і невдач.

Особливо багата в цьому відношенні спадщина Василя Сухомлинського, який підкреслював, що «у розумовому вихованні дуже велике значення має вироблення умінь, необхідних для того, щоб успішно вчитися. Між цими вміннями і фактичним обсягом знань, якими оволодівають діти, має бути гармонія. Якщо вміння відстають від знань – це велике лихо: навчання перетворюється для дитини вже в початковій школі в неприємну, обтяжливу справу, зникає найважливіший супутник успіху – інтелектуальна радість, радість пізнання. Вихованці можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думку, читати, писати, думаючи читати і читаючи думати. Цей комплекс основних умінь – ціла галузь педагогічного процесу» [2, 99]. В. Сухомлинський зазначав, що невміння вчитися – одна з найважливіших причин неуспішності, відставання учнів. У його працях можна знайти чимало порад щодо формування всіх груп загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів: як зберегти здоров’я дітей, розвивати вміння читати, формувати абстрактне мислення, виробляти техніку вільного сприйняття і вимови слова, вчити користуватися вільним часом, розвивати пам’ять, учити дітей самокритичності тощо [3, 180].

Серед умов, за яких процес формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів стає чинником розвитку психічних, розумових та моральних якостей дітей, В. Сухомлинський виділяє старанний добір навчального матеріалу, цінного в освітньому плані та для розвитку розумових дій; активні методи навчання, які дають дітям можливість розв’язувати доступні пізнавальні завдання, порівнювати явища, робити висновки, перевіряти їх, застосовувати в нових ситуаціях; дотримання принципу послідовності в формуванні розумових якостей дітей; розвиток повноцінних мотивів учіння, що відіграють важливу роль у досягненні його мети, переборенні труднощів.

У формуванні загальнонавчальних умінь молодших школярів суттєве значення має мовна освіта. В. Сухомлинський вважав, що для успішного розвитку загальномовленнєвих умінь дітей необхідне розуміння закономірностей функціонування мовних одиниць. Тому мовні явища потрібно вивчати в контексті мовлення, спостерігати за функціонуванням, взаємодією мовних одиниць у процесі комунікації, їх роллю у вираженні думки.

Виняткового значення В. Сухомлинський надавав слову вчителя. Він вважав, що кожен педагог, незалежно від того, який предмет  викладає, повинен вміти ефективно використовувати різноманітні засоби вираження думки, щоб бути зразком для учнів, формувати в них чутливість, сприйнятливість до слова, його найтонших нюансів. «Мовна культура людини, – писав В. Сухомлинський, – це дзеркало її духовної культури. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова» [3, 202].

Не менш важливу роль, вважав учений, відіграє друковане слово – книга. Школа, на його думку, повинна утверджувати культ книги, виховувати жадобу до читання, високу культуру читання, що допоможе забезпечити самоосвіту і самовиховання підростаючої молоді. Від учителя В. Сухомлинський вимагав справжньої освіченості, багатого життя у світі книг, володіння спеціальними прийомами, необхідними для того, щоб процес засвоєння знань розвивав розумові сили і здібності дітей [2, 85].

Таким чином, спадщина Василя Сухомлинського дає можливість сучасним педагогам знайти відповіді на складні питання, пов’язані з організацією навчальної діяльності молодших школярів. Подальші наукові розвідки в означеному напрямі спрямовані на розроблення методики формування навчальної культури молодших школярів на основі праць видатного українського педагога-гуманіста.

Бібліографія

1. Сухомлинський В.О. Виховання і самовиховання / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т. 5. – С. 673-674.

2. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т.1. –

С. 56-192.

3. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т. 3. – С. 7-282.