ВИХОВАННЯ ВСЕБІЧНО РОЗВИНЕНОЇ ОСОБИСТОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бавінова Юлія

(студентка ІV курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний

педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент Баранюк Ірина

Постановка проблеми. Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Виховання — це один із головних чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Всебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими.

Аналіз досліджень. Проблема виховання всебічно гармонійного розвитку особистості з виокремленням провідної (першоступеневої) складової виховання привертала й привертає увагу багатьох вчених: психологів, педагогів, методистів. Зокрема, розробкою цього питання  займались такі провідні вчені: В. О. Сухомлинський, А. С. Макаренко, К. Д. Ушинський, І. Д. Бех, О. Я. Савченко , В. О. Киричук, В. Г. Кузь, М. Г. Стельмахович.

Мета статті. Узагальнити погляди та ідеї В. О. Сухомлинського на проблему виховання всебічно розвиненої особистості та ознайомлення з впровадженням його творчих ідей в Павлиській середній школі.

Виклад основного матеріалу. Всебічний гармонійний розвиток особистості як головну мету навчально-виховного процесу розглядав та втілював у життя видатний український педагог Василь Олександрович Сухомлинський. Його теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність увійшли до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід збагатили педагогіку новими положеннями і думками.

В одній з останніх праць “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, В. Сухомлинський так розкриває сутність поняття “всебічний розвиток”: “Це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб [1, 27].

Для всебічного розвитку людини особливо важлива єдність праці та інтелектуального життя. Дух творчості, дослідження, дослідництво, перетворення праці на основі досягнень науки і техніки — це дуже важлива риса духовного життя шкільного колективу. Дитина працює, думаючи, і думає, працюючи. Творче міркування в процесі праці — одне із джерел працьовитості [2, 143].

Переслідуючи ідею залучення учнів до розумової праці, В. Сухомлинський стверджував, що остання є не просто сидіння на уроці або вдома за книжкою. Розумова праця – це зусилля думки. Мислення в учнів з’являється там, де є потреба відповісти на запитання, прагнучи до поєднання праці душі, мислення і рук. Важливе місце у цьому відводив проблемному навчанню, коли новий матеріал учитель подає як проблему, яку учні разом із ним повинні розв’язати.

В. О. Сухомлинський помітив, що думка в дітей починає працювати, якщо їх повести у ліс, на луг, в поле, і там ставити дітям тисячу запитань "чому", там чекати відповіді і добиватися її. Емоційна радість, спільне переживання краси, спільне прагнення зрозуміти і дають це бажання пробудження думки.

З точки зору В. Сухомлинського, діти повинні жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. У зв’язку з цим він практикував у своїй роботі уроки думки. Це були уроки на природі, де дітям можна задавати тисячі питань. Урок на природі – подорож до джерела живої думки. Сухомлинський вважав, що праця думки неможлива без дитячої творчості. Він залучав школярів до складання казок, творів, самостійного вивчення окремих тем та ін. [3, 78].

Велика увага у Павлиській школі приділялась читанню. В. Сухомлинський не уявляв собі повноцінного, всебічного розвитку підлітка, юнака, дівчини без того, щоб вони не мали своїх улюблених письменників. На думку В. Сухомлинського, не можна зводити духовний світ маленької людини лише до навчання. Якщо учителі будуть прагнути до того, щоб всі сили школяра були поглинуті уроками, життя його стане нестерпним [4, 5].

Естетичне виховання, на думку В.Сухомлинського, це – виховання красою, виховання прагнення жити за законами краси. Вказуючи на українську народну мудрість, яка гласить: "Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна на погане", видатний педагог поставив у Павлиші провідним завданням естетичного виховання, образно кажучи, дати в руки кожній дитині скрипку, або навчити розуміти, цінувати і створювати прекрасне [3, 91].

Під керівництвом педагога фізичне виховання у Павлиській школі спрямовувалось, перш за все, на зміцнення здоров’я дітей, досягнення гармонії здорового тіла і духу. На думку В. Сухомлинського, гармонія здорового тіла і духу неможлива без радості. Тим більше, що здоров’я дитини – це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не зведення вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку. Це, перш за все, – турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості [5, 44].

У праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" В. О. Сухомлинський пише: "Праця і тільки праця – основа всебічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці" [1, 54].

Центральним у розвитку дитячої особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення, у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку – морального, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розвитку індивідуальності й праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості [6, 15].

Висновок. Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну закономірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання визначається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалізуються на практиці.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців. За словами вченого, школа стає "колискою народу", якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.

Бібліографія

1. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 1. – К. : Радянська школа, – 1976. – С. 55–206.
2. Вишневський Омелян. Сучасне українське виховання : пед. нариси / О.Вишневський. – Львів : Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти : Львівське обл. пед. т-во ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.
3. Коваль Л.Г. Виховання почуття прекрасного. / Л.Г. Коваль – К. : Радянська школа, 1983. – 120 с.
4. Даценко О. Ідеї В.О.Сухомлинського у діалозі з сьогоденням / О. Даценко // Сільський вісник. – 2003. – 17 травня. – C. 5–6.
5. Новгородська Ю. Ідеї В.О.Сухомлинського живуть і розвиваються / Ю. Новгородська // Рідна школа. – 2002. – листопад. – C. 44–45.
6. Правий В. Творче впровадження педагогічних ідей В.О.Сухомлинського в умовах розбудови національної освіти // Освітянське слово. – 1998. – вересень. – C. 15.