ПРОБЛЕМА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИЇХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Діана Божкова

(студентка 4 курсу психолого-педагогічного факультету)

Криворізький державний педагогічний університет, м. Кривий Ріг

канд.пед. наук, доцент – Ніна Білоконна

Постановка проблеми. Культура мовлення, на думку видатного вітчизняного педагога й вчителя Василя Сухомлинського, - важливий показник особистості учня. Головним завданням початкового курсу української мови є формування у молодших школярів комунікативної компетентності. Формування, розвиток навичок мовленнєвої діяльності передбачає роботу над побудовою діалогічних висловлювань (усних і писемних). Такі висловлювання повинні мати безпосередню комунікативну мету (запрошення, вітання, вибачення, оголошення тощо). Ефективність цієї роботи, як свідчать науково-методична література та шкільна практика, значно підсилюється використанням різних допоміжних матеріалів, що пропонуються вчителем: план, ключові словосполучення, початок чи кінець майбутнього висловлювання, малюнок чи серія малюнків та ін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів передбачає роботу у двох напрямах: удосконалення і розвиток діалогічного мовлення та формування вмінь будувати монологічні зв’язні висловлювання. Проблема мовленнєвого розвитку учнів початкової ланки освіти знайшла відображення у працях багатьох сучасних науковців (Л.Варзацька, М.Вашуленко, Т.Ладиженська, М.Львов, О.Полєвікова, К.Пономарьова, О.Хорошковська).

Мета статті полягає у тому, щоб проаналізувати педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського щодо формування культури мовлення молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Культура мовлення – це уміння правильно говорити і писати, правильно вживати мовні засоби, відповідно до мети і умов спілкування. Культура мовлення – частина загальної культури людини. З того, як людина говорить, можна зробити висновок про рівень її духовного розвитку, про її внутрішню культуру.

Відомий український педагог В.Сухомлинський писав: «Мовна культура — це живодайний корінь культури  розумової, усього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити

українську мову й свою справу» [ 5, 119].

Досконале знання рідної мови, володіння її нормами у процесі мовленнєвої діяльності визначає культуру мовлення людини. Культура мовлення (спілкування), визначає М.Вашуленко, – це дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування [ 2, 214].

У 2-3 класах учні практично засвоюють слова ввічливості під час розмов. Вчитель має навчити молодших школярів користуватись словами ввічливості, правильно запитувати і відповідати під час діалогу.

Діалог – це форма спілкування двох осіб. У процесі побудови діалогу важливого значення набуває мовленнєва активність співрозмовників: уміння розпочати діалог, тобто поставити запитання, швидко зорієнтуватися в ситуації, знайти правильну, влучну відповідь.

Діалогічне мовлення вирізняється специфічними рисами. З лінгвістичної точки зору, діалог – це зв’язний текст, який складається з автономних пар реплік – діалогічних єдностей. Тому важливо  з методичної точки зору помітити, що єдність сусідніх реплік у діалозі – миттєва, зумовлена конкретною ситуацією. Саме це зобов’язує до того, щоб лінгвістичною основою навчання діалогічного мовлення були не окремі фрази, а діалогічні єдності.

Враховуючи все вищезазначене, можемо сформулювати загальні вимоги до усного мовлення. учнів. Воно має бути грамотним, виразним, швидким, чітким, емоційним, що передбачає:

• розпізнавання молодшими школярами змістових відтінків слів, словосполучень, фраз та усвідомлення змісту розповіді;
•  уміння передати, доповнити, продовжити сказане чи почуте,  в темпі, нормальному для сприймання співрозмовником, застосовуючи художні засоби зображення та засоби виразності (міміку, жести, інтонацію) і вживаючи займенники з метою уникнення повторення слів;
• знання етикетних норм спілкування.

     Сучасні дослідники (О.Бобир, А.Каніщенко, М.Кучинський, Т.Симоненко, В.Сініцин та ін.) звертають увагу на те, що мовленнєвий етикет є сукупністю словесних форм чемності й таких позамовних виражальних засобів як жести, міміка, інтонація, тому відомості про словесні форми ввічливості доцільно опрацьовувати у системі етичної поведінки людини. Інакше в самому етикеті, багато чого лишиться незрозумілим, штучним. Так, вітання ми супроводжуємо відповідними жестами, інтонацією, мімікою. Тому, щоб навчити правильно оцінювати етикетні особливості поведінки, треба сформувати у дітей уміння помічати їх і користуватись у відповідних ситуаціях [1, .42-43]. Задля цього учням можна пропонувати такі ситуативні завдання:

Вправа 1

Послухайте розмову сина з мамою.

- Доброго ранку, синку! Час вставати.

- Доброго ранку, мамочко!

Дайте відповіді на питання:

- Чому люди починають свій день цими словами? Чому їх називають ввічливими?

- Які ще ввічливі слова ви чуєте протягом дня? А чи вживаєте їх самі? Чи вмієте ними правильно користуватися?

Вправа 2

Розгляньте сюжетні малюнки (двоє друзів вітаються; школяр вітає людину похилого віку; учень вітає вчителя). Складіть діалог до цих ілюстрацій.

Вправа 3

Прослухайте казку «Для чого кажуть «спасибі» з книги Василя Сухомлинського «Гаряча квітка».

- Для чого ж люди кажуть «спасибі»? Кого це слово вшановує? Чому?

- Чи можна назвати Хлопчика невихованим? Які слова є головними у мові Дідуся; Хлопчика?

- Як ми їх виділимо інтонацією? (логічний наголос на словах «спасибі», «навіщо» тощо; інтонація вдячності - в Дідуся, здивування - у Хлопчика).

- Передайте розмову Дідуся і Хлопчика (читання за особами).

Мета цих завдань – розширити в учнів елементарні поняття про мовленнєвий етикет, збагатити їхній словниковий запас необхідними в щоденному спілкуванні словами, зворотами. Такі вправи допоможуть учням з’ясувати, які саме вислови відповідають тій чи іншій ситуації, віковим особливостям. Залучення учнів до пошуків відповідей, виконання завдань сприяє не лише одержанню інформації, а й формуванню морально-етичних норм і правил поведінки.

Висновки. Шкільна практика переконує, що систематична цікава робота з елементами гри, ситуативні та проблемно-пошукові завдання сприяють максимальному засвоєнню молодшими школярами відповідної інформації, формуванню комунікативних умінь та навичок, які з часом стають нормою культури мовлення і поведінки.

Бібліографія

1. Бобир О. Етика і культура мовлення під час звертання / О. Бобир// Початкова школа. – 2004. – №5. – С. 40-44.
2. Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі / Микола Самійлович Вашуленко. – К.: Освіта, 2006. – 268с.
3. Симоненко Т. Виховувати мовну культуру з дитинства./ Т.Симоненко // Початкова школа. - 2000. - №8. - С.44 - 46.
4. Сініцин В.А. Сучасні підходи до розвитку мовлення молодших школярів/ В.А.Сініцин // Початкове навчання. – 2002. №2. - С.71-75.
5. Сухомлинський В.О.Серце віддаю дітям / Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976. -169с.