ДИТЯЧА КНИГА ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СИСТЕМІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Щекодіна Ольга, Янчевська Дарина

(студентки 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – Наталя Андросова

Актуальність статті зумовлюється розширенням вибору для позакласного читання сучасної дитячої літератури у школах та активність дітей у бажанні дізнаватися про щось цікаве. Також існує тенденція до читання коротких інформативних текстів у однієї групи дітей і таких, що із захопленням зачитуються різними жанрами дитячих творів. Вчителеві треба вміло поєднувати роботу таких груп на уроках, заохочувати до сприймання літературного жанру.

Стан дослідження: Сучасні дослідження у виявленні соціологічних даних стосовно ставлення до читання дітей і батьків та , як наслідок, зміні відносин між ними проводив Б. Дубін. Йому належить твердження, що «криза читання – це криза соціальності».

Ю. Мелентьєва розглядає чинники, що впливають на читання та спричиняють наявність трьох «революцій» в практиці читання: «читання вголос» і «читання про себе», «читання з екрану» або «читання-слухання аудіокниг».

В. Власенко особливу увагу приділяє школі, як одному з основних чинників кардинальної зміни ситуації з читанням

У педагогічній публіцистиці частіше піднімаються питання про співвідношення гри і читання, де йдеться про появу ігрових розробок, мета яких – залучення до читання дітей з наймолодшого віку (В. Бородина), урізноманітнення методів для читацького розвитку (О. Кабачек).

Мета полягає у дослідженні ідей В. Сухомлинського про роль і місце дитячої книги в навчально-виховному процесі та розкритті цінних методичних порад педагога.

Вступ Дуже багато видатних педагогів та вчених досліджувало вплив книги на особистість людини і навіть на сучасному етапі люди відкривать для себе важливість прочитаних сторінок з підручника. Тобто неабияку роль має книга для розвитку та виховання людини. У початковій школі значна увага приділяється роботі з дитячою книгою, що є ефективним засобом розвитку мовлення, мислення, збагачення життєвого досвіду, закладає основи читацької самостійності, культури та виховує інтерес до книги. В. Сухомлинський вважав, що «Школа – це насамперед читання: вдумливе, зосереджене, таке, що захоплює розум і серце, індивідуальне читання, читання, як творчий процес, в якому вихованець наповнює слово пристрастю свого серця…»[3].

Виклад основного матеріалу Перебуваючи на практиці у зош № 34 м. Кропивницького спостерігали, як вчителька Г. О. Лисицина майже на всіх уроках читає першокласникам і закликає їх до самостійного читання, підтверджуючи, що справжня школа утверджує культ книги, виховує в учнів жадобу до читання літератури, пристрасну закоханість у книгу.

За допомогою читання цікавинок, казочок, повчальних оповідань, самостійне опрацювання дітьми літератури учні відшукують безцінний скарб, який у нашому сучасному житті необхідний молодому поколінню. І побувавши на уроках ми бачили на власні очі як учитель виконував цю надзвичайно важливу місію. Ми були в захваті, наскільки діти хапалися за ці нові знання і раділи, коли. читаючи вірш чи текст у підручнику, отримували похвалу від Галини Олександрівни.

Звичайно дітям легше прищепити любов до книги, аніж дорослому. Тому на вчителя початкових класів покладені великі надії. Згідно думок В. Сухомлинського, саме у цей період діти прагнуть збагнути щось нове, а вчитель повинен позакладати у їхні ще світлі голови той безцінний скарб знань, без якого неможливо стати розумною, досвідченою людиною. [3].

Велику увагу В. Сухомлинський приділяв підручникознавству. На його думку книга має багато функцій. Це і розвиток мовлення у дітей, це і поглиблення знань з певних наук і навіть розвиток фантазії за допомогою ілюстрацій, які там вміщенні. Саме пояснення та вивчення структури підручника на перших уроках є базою, для подальшої роботи з книгою [1].

Цей процес триває і у сьогоднішній практиці, адже вчителі розповідають дітям про палітурку, форзац та пояснюють знаки–зашифровки на першій сторінці підручника, які будуть знаходитись біля деяких завдань та допомагати учням зрозуміти, що саме з цим завданням їм потрібно робити. На подальших уроках першокласникам пропонували ознайомитися із «паспортом» домашньої книжки, а саме відшукати ім’я книги (назва) та її батьків (автор книги), розглянути її селфі (ілюстрації), відшукати місце народження (видавництво) та порахувати її вік (рік видання). У такий незвичний спосіб маленьких школярів зацікавлюють до спілкування з книгою. Згодом вчитель захопливо розповідає про сучасні книги й авторів, що пишуть для дітей.

В. Сухомлинський також пропонував розширювати коло читання дітей, створивши дві програми навчання: перша – це обов’язковий для заучування й збереження в пам’яті матеріал, друга – позакласне читання, а також інші джерела інформації. Педагог вважав, що «без позакласного читання неможливо взагалі, адже уроки були б не настільки пізнавальними та цікавими для дітей» [5; с. 448]. У запропонованих списках літератури для молодших учнів Василь Олександрович зосереджує увагу переважно на народній казці, адже вона є тим духовним надбанням, пізнаючи яке, дитина пізнає свій народ [4].

У своїй практиці В. Сухомлинський використовував багато прийомів, але головним вважав аналіз тексту після його прочитання, підтверджуючи принцип свідомості Я. А. Коменського, який відзначав, що «ученим зроблять тебе не книги, а робота над ними») [2].

Висновки: Отже В.О. Сухомлинський та інші дослідники вважають, що книга та читання є неабияким скарбом для розвитку молодших школярів. Школа і вчитель виховують у дітей любов до книги, навчають учнів читати книгу, користуватися нею.

Спадщина В. Сухомлинського наповнена любов’ю до книги та містить систему ознайомлення із її зовнішніми атрибутами, пропонує збагачувати й розширювати коло читацьких інтересів за рахунок осучаснення переліку творів для читання, наголошує на глибокому аналізі змісту після прочитування.

Книга дає не тільки знання, а й сприяє вихованню повноцінної, всебічно розвиненої людини. Без вміння і любові до читання не може бути ні успішного навчання дитини в школі, ні самостійного пізнання нею світу, ні самовдосконалення, адже «читання – це віконце, через яке діти бачать, пізнають світ і самих себе» [4; с. 73].

Бібліографія

1. Кодлюк Я. П. В. О. Сухомлинський про шкільний підручник / Я. П. Кодлюк // Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя: Зб. наук. праць Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Кам’янець-Подільський : Абетка Нова, 2002. – Вип. 3 (Т. 2). – С. 199–208.

2. Коменский Я. А. Об искусном пользовании книгами – первейшим инструментом развития природных дарований : (речь, произнес. в большой аудитории Патак. шк. 28 нояб. 1650 г. перед началом занятий) / Я. А. Коменский // Избр. пед. соч. в 2 т. / Я. А. Коменский. – М. : Педагогика, 1982. – Т. 2. – С. 34–43.

3. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський / Вибр. твори: у 5 т. – Т. 1. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 7 – 202.

4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: у 5 т. – Т. 3. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 9 – 278.

5. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: у 5 т. – Т. 2. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 419 – 655.