ПІДГОТОВКА ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ

Софія Плахотня

(студентка ІІІ курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Науковий керівник – викладач Наталя Андросова

Постановки проблеми. Початок навчання дитини в 1–му класі – складний і відповідальний етап її житті. Дитина зазнає багато змін. Це не лише нові умови життя і діяльності – це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція, соціальний інститут навчання і виховання, навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини. Саме в ці перші місяці починають формуватися системи відносин дитини зі світом і самим собою, стійкі форми взаємин з однолітками і дорослими, базові навчальні установки, які в істотній мірі визначатимуть у подальшому успішність її шкільного навчання, ефективність стилю спілкування, можливості особистісної самореалізації у шкільному середовищі.

Аналіз досліджень. Проблемами підготовки дитини до навчання займались такі науковці, як Л. Божович – автор моделі особистісно-розвивального навчання, Л. Венгер – розробник теорії формування пізнавальних здібностей (сенсорних й інтелектуальних), Д. Ельконін ˗ дослідник системи розвивального навчання. Особливе місце проблема підготовки дітей до навчання займає у творчій спадщині В. Сухомлинського.

Метою статті є висвітлення поняття “підготовки першокласника до навчання у школі” як основи забезпечення наступності навчання в початковій школі у педагогічній спадщині вітчизняного педагога В. Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Вступ дитини до школи – важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити до школи, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо.[1;с.48] 

В сучасній науці не існує єдиного й чіткого визначення поняття „готовності" або „шкільної зрілості". Одні трактують це поняття як оволодіння вміннями, знаннями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками. Інші визначають шкільну зрілість як досягнення такого ступеня в розвитку дитини, за яким вона стає здатною брати участь у шкільному навчанні; або як сукупність певного рівня розвитку розумової діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до вимушеної регуляції своєї пізнавальної діяльності та до соціальної позиції школяра.

О.Запорожець найбільш чітко й містко визначив поняття готовності до навчання в школі. Це має бути цілісна система взаємопов'язаних якостей дитячої особистості, яка потребує особливої мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності й певного ступеня сформованості механізмів вольової регуляції.

Основні компоненти загальної готовності дитини до школи:

1. Мотиваційна.

2. Емоційно-вольова.

3. Розумова.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. 
Однією з найчастіших проблем, що виникають під час переходу з дошкільної ланки до початкової, є складність адаптації учнів перших класів. Успішна адаптація до початкової школи – необхідна умова розвитку кожної дитини, її індивідуальності, продуктивної активної діяльності, творчості. 

Маючи великий досвід підготовки дітей до школи, Василь Сухомлинський застерігав батьків від захоплення навчанням малюків конкретних умінь, зокрема письма, читання, рахування, і наголошував на тому, щоб створювати загальні передумови успішного навчання. Особливу увагу вченого привертали аспекти фізичного розвитку дошкільника. Він доводив батькам, педагогам, що існує тісний зв’язок між станом здоров’я дитини, її розумовою й фізичною працездатністю, особливо навчальною, оскільки остання потребує постійного напруження емоційно-вольової сфери, фізичного, психічного здоров’я, витривалості.

Шкільне навчання, на думку педагога, як свідомий, систематичний і поступово організований процес здійснюватиметься успішніше і матиме кращі результати за умови спільної взаємодії педагогів і батьків. В. Сухомлинський особливої уваги приділяв створенню оптимально сприятливих умов для всебічного і гармонійного розвитку дітей у родині та школі, наголошуючи, що „всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім’ю” [2; с. 34].

Батьки, у поглядах В. Сухомлинського, – не лише головні вихователі і наставники, а й перші вчителі і просвітителі дітей, оскільки саме в ранньому дитинстві закладаються основи їхньої навчально-пізнавальної діяльності. Тому педагог радив батькам постійно надавати серйозної уваги розвиткові у дітей спостережливості, вміння мислити, уявляти, фантазувати, орієнтуватися в різноманітних життєвих ситуаціях.[3;с.56]

Складним для дошкільника є перехід від ігрової до навчальної діяльності, якщо не врахувати його живе прагнення спілкуватися, пізнавати світ, фантазувати, гратися й прагнути дорослішати. Педагог стверджував, що дитину необхідно виховувати, орієнтуючись на майбутнє. Якщо брати до уваги те, що незабаром дошкільник має стати школярем, то його успішність великою мірою може визначатися тим, наскільки готовим він буде до цієї нової й складної для себе діяльності.

У системі підготовки дітей 6-ти річного віку до школи Василь Сухомлинський використовував увесь арсенал краси навколишньої природи, мистецтво музики, ліричність і образність слова, народний фольклор, ігри. Такий підхід спричиняв розвиток дитячої фантазії, полегшував входження у світ науки, зближував різних за світосприйняттям, розвитком та темпераментом дітей із вчителем і допомагав у входженні до шкільного життя.

Аналізуючи праці В. Сухомлинського, дійшли висновку, що провідну роль у підготовці дитини до школи відіграють батьки. Саме вони формують уявлення дитини про школу, її психологічно налаштовують. Швидкість адаптації до нових умов та діяльності напряму залежить від позитивності створеного образу у свідомості дитини.

Висновок. Отже, готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності. В. Сухомлинський вважав за потрібне враховувати вікові особливості психічного розвитку дитини у процесі її підготовки до навчального процесу; з цією метою поєднувати безпосереднє та опосередковане знайомство дітей з навколишнім світом, застосовувати у цьому процесі гру, твори різних видів мистецтва. Особливого значення у підготовці дитини до школи Василь Олександрович надавав відповідній роботі з батьками майбутніх школярів.

Система поглядів В. О. Сухомлинського на підготовку дітей до школи ще довгий час буде залишатися актуальною і невичерпною. Реалізація ідей педагога допоможе краще вирішувати питання підготовки дітей до навчання в школі та сприятиме формуванню нового громадянина України.

Бібліографія

1. Кононко О. Л. Коментар до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні / О. Л. Кононко. – К. : Дошкільне виховання, 2003. – 243 с.

2. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський – К.: Рад. школа, 1978. – 263 с.

3. Сухомлинський В.О. Зв’язок школи з сім’єю / В. О. Сухомлинський – ЦДАВО України. – Ф. 50 97. Оп. 1. – С. 238.