В. О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Коломійченко Антоніна
(студентка 31 групи факультету педагогіки та психології
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка)
Науковий керівник – д. п. н., професор О. М. Ткаченко

Постановка проблеми у загальному вигляді. У час глобальних перетворень, появи нових соціально-економічних відносин, інтеграції у світовий освітній простір одним із найактуальніших завдань сучасного суспільства є формування і розвиток творчої активності особистості. Якщо поміркувати, для чого потрібна творчість, то відповідь буде очевидною. По-перше, творчість – це засіб власного духовного розвитку особистості, це можливість робити кожен день життя цікавим і неповторним. По-друге, творчість – це рушій прогресу. Творчий розвиток школярів виявиться запорукою розв’язання кількох соціальних проблем одночасно – починаючи від культурного і технічного зростання нації і завершуючи соціальною сферою (боротьбою з наркоманією, алкоголізмом тощо).

Творчий розвиток особистості дитини активізується в дошкільному та молодшому шкільному віці. Саме цей період є найбільш сприятливим для творчого розвитку дітей, оскільки в молодшому шкільному віці спонтанна і репродуктивна діяльність дитини поєднується зі швидко зростаючим інтелектом, абстрактним та логічним мисленням. На цей час припадає можливість самостійної постановки цілей, мотиваційних спонукань, пошуку способів дії та контролю результатів, тобто освоєння всіх компонентів психологічної структури творчої особистості. Відтак формування творчої активності у молодшому шкільному віці, як найбільш сензитивному періоді для творчості, є одним із важливих завдань сучасної школи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До проблеми осмислення розвитку творчих здібностей особистості та процесу їх впровадження зверталися відомі психологи та педагоги. Великого значення в організації роботи з формування творчої активності учнів набули праці видатних психологів Л. С. Виготського, В. М. Дружиніна, О. М. Леонтьєва, Я. А. Пономарьова, С. Л. Рубінштейна, в яких досить ґрунтовно описані психологічні аспекти формування творчої активності дітей, а також педагогів Ю. К. Бабанського, С. О. Гавриленко, М. О. Данилова, Т. А. Ільїної, І. Я. Лернера, В. О. Моляко, О. Я. Савченко, О. О. Федоренко та інших, які вивчали методи, умови розвитку креативності та принципи формування творчої активності учнів, зокрема й молодших школярів.

Багатий досвід розвитку творчих здібностей молодших школярів представлений у працях Василя Олександровича Сухомлинського. Він вимагає вивчення та переосмислення.

Формулювання цілей статті. Вивченню та узагальненню педагогічних ідей В. О. Сухомлинського щодо розвитку творчих здібностей молодших школярів присвячена ця стаття.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розпочинаючи розмову про творчі здібності, варто розпочати з того, що  таке творчість взагалі. Питанням творчості цікавилися здавна, і цікавляться донині. Поняття творчості з’явилося ще в давні часи. Цією проблемою цікавилися філософи ідеалісти ХІХ–ХХ ст., вчені епохи романтизму. Дану проблему описували А. Бергсон, Л. Виготський, Д. Локк, К. Маркс, Ф. Шеллінг. Не залишався осторонь і видатний український педагог В. О. Сухомлинський.

Аналізуючи роботи вище названих науковців можна зробити висновок, що творчість – кінцевий підсумок активності людської істоти, переробки енергії та інформації шляхом діяльнісно-ессенціального досягнення речових результатів і завдяки активізації духовних процесів шляхом звернення до зовнішніх, загальних шарів духовності.

Василь Олександрович відводив чільне місце даній проблемі у своїй педагогічній діяльності. Для нього творчо мисляча людина була ідеалом, тому що вона могла глибоко розуміти навколишній світ. Повноцінним навчанням педагог називав навчання, яке розвиває розумові сили і здібності. Організовуючи роботу з дітьми, учений передусім піклувався про розвиток їхнього мислення і мовлення, для чого використовував красу навколишнього: серед природи, багатої на живі образи, легше думати, краще фантазувати, швидше добирати слова з найтоншими відтінками. «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, по складах прочитати перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої у світі книги – книги природи» [3, 541].

Із завданням розвитку мислення В. О. Сухомлинський тісно пов’язуєінтерес до навчання. Кінцева мета оволодіння знаннями для дитини, вважає Василь Олександрович, не може бути головним стимулом розумовихзусиль, як для дорослої людини. Для неї джерело бажання вчитися – самарозумова праця, інтелектуальні переживання, емоційні забарвлення думки. Чим більше учень оволодіває навичками розумової праці, тим більше зростає в нього інтерес до навчання, а невміння трудитись породжує небажання вчитися, лінощі: «Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осяяне ярким світом думки, почуттів, творчості, красоти, гри» [2, 131].

Характерною особливістю дитячого мислення є те, що воно тісно пов’язане з яскравими предметами і явищами. В. О. Сухомлинський конкретизував свою думку так: «Дитина мислить образами. Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші всі уявні ці краплини, тим глибше осмислює вона закономірність природи» [4, 284].

Розвиток мислення дітей відбувається під час сприймання навколишньої дійсності, осмислення сприйнятого, власних дослідів. Педагог пише: «Дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передувало нагромадження, аналіз, зіставлення і порівняння фактів. Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв’язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача» [4, 275]. Створити всі ці умови стало можливим на уроках мислення.

Під системою уроків мислення В. О. Сухомлинський розуміє школу думки, без якої не уявляється “повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках не тільки в початковій школі, а й у наступні періоди навчання та розумового розвитку. Ця школа є фундаментом творчих розумових сил, необхідних для опанування нових знань. «Уроки мислення» проходили не в буденній класній кімнаті, а на лоні природи, серед співу птахів, дзижчання бджіл, шелесту листя.

Уроки мислення – це не відхід від уроків, не втеча від книг, підручників. Навпаки, уроки серед природи у «Школі радості» збагачували, поглиблювали знання учнів, розширювали їхній кругозір. Тутставало дітям у пригоді малювання. Педагог наголошував: «Процес навчання читання  й писання буде ефективним, якщо грамота стане для дітей яскравим, захоплюючим шматком життя, сповненим яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам’ятати насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти варто пов’язувати з малюванням [2, 79]. Кожна літера у свідомості дитини пов’язується з наочними образами, тому легко запам’ятовується і все слово, і кожна літера. Так, наприклад,  букву Р учні асоціюють з крапелькою роси [2, 81].

Завдяки таким урокам мислення вже у молодшому віці дитина свідомо дорожить тим, що вона – мисляча особистість. А без цього не може бути й мови про свідоме і дійове засвоєння знань. Василь Олександрович досить часто вдавався до проведення таких уроків. Вони займали третину від всієї кількості.

В. О. Сухомлинський радить вдумливо і багато працювати над тим, аби слово жило в дитячій творчості, у спілкуванні, бо вважав це однією з умов загальної і педагогічної культури шкільного життя. Уроки мислення серед природи були насамперед уроками розвитку дитячого мислення і мовлення. Під час їх проведення думка дітей поступово ставала дедалі яскравішою, багатшою, виразнішою, слово набувало, емоційного забарвлення, а перед учителями відкривалася надзвичайно творча грань педагогічної майстерності – можливість і вміння вчити дітей думати. Василь Олександрович стверджував, що «переключення думки, яке є суттю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, реальний образ, або настільки яскраво створений словесний образ, що дитина ніби бачить, чує, відчуває те, про що розповідають ось чому діти так люблять казки» [2, 32].

Таким чином працюючи з учнями, Василь Олександрович докладав усіх зусиль, аби всі його вихованці гарно навчалися. Цьому сприяло і створення кімнати казки, яка була створена через три місяці після початку роботи «Школи радощів» [2, 154]. До цієї кімнати учні ходили два рази на тиждень. В ній вони слухали казки і розповідали казки самостійно.

В. О. Сухомлинський вважав, що дитяча фантазія в кімнаті казки стає невичерпною. Варто дитині побачити новий предмет, як в його підсвідомості він пов'язується з іншим, народжується фантастичний образ, уява починає розгортатися, думки тремтять, в очах загораються блискітки, мова пливе плавним потоком. Тому, в кімнаті в різних кутках – найрізноманітніші предмети, що збуджуватимуть уяву дітей. «Якщо мені вдалося домогтися того, що дитина, в розвитку мислення якої зустрічається серйозні труднощі, придумала казку, зв'язала у своїй уяві декілька предметів навколишнього світу – значить можна з упевненістю говорити, що дитина навчилася мислити», – говорив В. О. Сухомлинський.

Створення казок – один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Разом з тим це важливий спосіб розумового розвитку. Якщо вчитель хоче, аби діти створили художні образи, варто переносити із вогню своєї творчості бодай одну іскорку в свідомість дитини. Якщо ж учитель не вміє творити, вважав В. О. Сухомлинський, чи дитячі інтереси для нього пусті, тоді нічого не вийде.

Під час уроків в кімнаті казки діти створили багато казок, які донині зберігаються в музеї у Павлиші. Саме вони є доказом того, що в дітях вдалося запалити іскорку думок. Якби не творчість, не складання казок, мова багатьох дітей була б сухою і нечіткою, а мислення – хаотичним. Тому можна з впевненістю сказати, що між естетичним відчуттям і багатством мовлення є прямий зв'язок. Естетичне відчуття емоційно зафарбовує слово. Чим цікавіше казка і незвичайніша обстановка, в якій знаходяться діти, тим сильнішою є гра дитячої фантазії, тим стають неочікуванішими образи, що створюють діти.

Раз у 2–3 дні в кімнаті казки змінювалася обстановка, вирізалися нові фігури з фанери, створювалися головні герої, діти будували хатинки, замки, лаштували човни. Казки, почуті в цій кімнаті, діти запам'ятовували назавжди, оскільки, коли слово хвилює дитину своєю неповторною красою, воно завжди запам'ятовувається. І від такого запам'ятовування не тільки не перевантажується, а й навпаки, стає ще гострішою.

Вчитель постійно думав: як домогтися того, щоб діти знали рідну мову, аби рідне слово ввійшло в їхнє духовне життя, стало і гострим, і влучим різцем, і різноманітною наміткою, і тонким засобом пізнання істини. Мова – це матеріальне вираження думки, і дитина лише тоді буде знати її, коли разом з сенсом сприймається яскрава емоціональна окраска, живий трепет музики рідного слова. Без переживання краси слова розуму дитини неосяжні заповітні грані його змісту. А пережита краса немислима без фантазії, без особистої участі дітей в творчості, імʼя якої казка. Казка активна естетична творчість, охоплююча всі сфери духовного життя дитини – розум, відчуття, уяву, волю. Діти, яких навчав В. О. Сухомлинський, на все життя запамʼятали чарівність тих зимових вечорів, коли за вікном кружляла метелиця, а вони поринали в чарівний світ, подорожуючи разом з героями.

Педагог радив не обтяжувати дитину лавиною знань про предмет, а вміти відкрити перед нею в навколишньому світі щось одне, але так, щоб залишилось щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще повернутися до того, про що вона дізналася. Саме здатність молодшого школяра до знаходження невідомого у відомому, незвичайного у звичайному, до постановки запитань, які фіксують невідоме, виступають як ланка народження проблеми, як етап з якого починається розгортання розумового пошуку, В. О. Сухомлинський надавав великого значенні у формуванні творчої особистості молодого школяра.

Висновки і перспективи подальших розвідок напряму.Таким чином, аналізуючи творчу спадщину Василя Олександровича Сухомлинського, можна зробити висновок, що головною умовою ефективного розвитку творчих здібностей педагог вважав формування мислення учнів, що передбачає активне, самостійне здійснення молодшими школярами розумових дій, формування дійових знань та проведення спостережень серед природи, яка є джерелом розумового розвитку дитини.

Праці В. О. Сухомлинського містять цінні теоретичні та практичні положення, реалізація яких сприятиме ефективному розв’язанню проблеми формування творчої особистості школяра (цілісність підходу до вирішення зазначеної проблеми з урахуванням психофізичних і психічних особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку; технологія розвитку образного мислення; реалізація індивідуального підходу до дітей у навчально-виховному процесі; організація уроків мислення як невичерпного джерела розвитку розумових здібностей учнів).

До проблеми формування образного мислення в умовах сучасності привернута увага багатьох дослідників суміжних з педагогікою галузей науки, і всі вони так чи інакше потребують творчого використання спадщини В. О. Сухомлинського. Перетворення навчання в цікавий, захоплюючий процес пізнання дитиною навколишнього світу – це, напевно, одна із головних умов розв’язання складних завдань, які стоять сьогодні перед українською школою і учителем, і одна з кардинальних проблем сучасної дидактики і методик навчання в початковій школі.  

Бібліографія

1. Ковальчук М. О. Розвиток творчості молодших школярів [Електронний ресурс].− Режим доступу до статті: http://www.iod.edukit.cn.ua
2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані тори: в 5-ти т.− Т. 3. – К.: Радянська школа, 1977. – С.7–283.
3. Сухомлинський В. О. Школа і природа // Сухомлинський В. О.Вибрані твори: в 5 т. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 536–.551
4. Сухомлинський В. О. Елементи творчості в діяльності молодших школярів // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1977. – .С. 273–278.