ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ КОМПЕТЕНТНОСТІ САМООСВІТИ: ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Людмила Білоусова, Олеся Кисельова
(Харків, Україна)

Формування нового покоління вчителів, здатних до самоосвіти впродовж життя, є однією з нагальних проблем сучасної педагогічної освіти. Особливої актуальності зазначена проблема набуває в умовах динамічного розвитку інформаційного суспільства. У статті розглянуто сутність, структурні компоненти компетентності самоосвіти майбутнього педагога в умовах відкритого інформаційно-навчального середовища; обґрунтовано технологію формування зазначеної компетентності у студентів педагогічних спеціальностей в процесі їх професійної підготовки.

Ключові слова: самоосвіта, компетентність самоосвіти, інформаційно-навчальне середовище, технологія, майбутній педагог.

Forming new generation of teachers capable to self-education throughout their lives is one of urgent problems of the contemporary pedagogy education. This problem gains special currency in the terms of dynamic information society. The paper considers essence and structure components of self-education competence of a future pedagogue in the terms of open information-learning environment; it is grounded technology of its forming for students of pedagogical specialties in the process of their professional training.

Keywords: self-education, self-education competence, information-learning environment, technology, a future pedagogue.

Постановка проблеми.Перехід України до інформаційного суспільства, інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів актуалізує проблему підготовки педагогічних кадрів, здатних до неперервного розширення власного кругозору, оволодіння новими високотехнологічними професійними інструментами, вдосконалення викладацької майстерності шляхом самоосвіти. У свою чергу, тенденції розвитку вищої освіти зумовлюють зростання ролі самостійної роботи студентів у їх професійному становленні, інформатизація навчального процесу стимулює як удосконалення технологій викладання, так і оновлення способів учіння [1].

Таким чином, одним з нагальних завдань сучасної системи педагогічної освіти постає формування у майбутніх учителів компетентності самоосвіти як цілісного багатокомпонентного професійно-значущого особистісного утворення, що відображає єдність готовності й здатності до ефективного здійснення самоосвіти з використанням її новітніх форм та опорою на електронні навчально-інформаційні ресурси й освітні ресурси мережі Інтернет з метою неперервного самовдосконалення щодо реалізації соціальних, особистісних та професійно-педагогічних функцій [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У працях багатьох сучасних дослідників (І. Зимня, О. Овчарук, О. Пометун, Дж. Равен, С. Раков, А. Хуторський та інші) активно обговорюється компетентнісний підхід як один з провідних напрямів удосконалення національної системи освіти. У роботах Г. Коджаспірової, О. Малихіна, Н. Сидорчук, Н. Терещенко, В. Шпак та інших висвітлено актуальні проблеми самоосвіти. Її зростаючу роль в інформаційному суспільстві висвітлено А. Андрєєвим, В. Корвяковим, Є. Полат, Г. Сєріковим, та іншими, використання інформаційних технологій у якості засобу самоосвіти розглянуто Є. Ганіним, Ю. Калугіним, С. Яшановим та іншими. Разом з тим, поза увагою науковців залишаються такі аспекти окресленої проблеми: аналіз і запровадження в систему вітчизняної вищої педагогічної освіти інноваційного досвіду з підготовки майбутнього вчителя до самоосвітньої діяльності; пошук адекватних до вимог часу шляхів формування вмінь і навичок такої діяльності на засадах компетентнісного підходу; наукове обґрунтування, розробка і створення дидактико-методичного забезпечення технології формування компетентності самоосвіти у студентів педагогічних університетів.

Метою даної статті є висвітлення процесуального аспекту формування компетентності самоосвіти у майбутнього педагога в умовах відкритого інформаційно-навчального середовища вищого навчального закладу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Переведення проблеми формування компетентності самоосвіти майбутнього педагога в площину практики професійної підготовки вимагає попереднього вирішення низки теоретичних питань, таких як з’ясування сутності самоосвіти, визначення особливостей самоосвітньої діяльності на сучасному етапі інформатизації суспільства, виокремлення сукупності тих знань і вмінь, набуття яких забезпечує успішність самоосвіти, обґрунтування способів їх формування.

Самоосвіта майбутнього педагога є добровільною, самостійною індивідуально-пізнавальною діяльністю, керованою самою особистістю та спрямованою на неперервне самовдосконалення щодо реалізації соціальних, особистісних та професійно-педагогічних функцій [2]. Аналіз результатів досліджень учених (А. Громцева, О. Малихін, Г. Сєріков, Н. Терещенко, В. Шпак та ін.) дозволив структурувати зміст самоосвіти та визначити етапи й відповідні кроки її здійснення.

З психологічної точки зору компетентність самоосвіти майбутнього педагога має передумовою усвідомлення ним особистісної та суспільної цінності професійного самовдосконалення, реальної можливості досягнення результату з опорою на використання інформаційно-комунікаційних технологій, внутрішню потребу в самоосвіті та позитивну мотивацію, розвинений емоційно-вольовий механізм щодо подолання труднощів тощо. Зазначені якості належать до мотиваційно-ціннісного компоненту досліджуваної компетентності, який має надзвичайне значення протягом всього циклу самоосвіти.

Організаційний компонент компетентності самоосвіти охоплює комплекс дій і відповідних умінь щодо визначення мети самоосвіти (близької й перспективної), раціонального її планування (самостійно визначати зміст, джерела пізнання, терміни виконання запланованого, передбачати хід і результати) та організації (будувати власну самоосвітню траєкторію, враховуючи індивідуальні потреби й здібності, добирати адекватні форми й методи, регламентувати та контролювати час тощо).

Специфічні у контексті інформаційно-навчального середовища дії, що стосуються раціонального вибору інформаційно-пошукових систем, ефективного застосовування їх інструментів тощо (інформаційно-пошукові вміння), аналізу, систематизації інформації, оцінки її достовірності, релевантності тощо (інформаційно-аналітичні вміння), ефективного використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій для опрацювання, інтегрування різноформатної інформації, створення інформаційних продуктів тощо (технологічні вміння), складають процесуально-інформаційний компонент компетентності самоосвіти майбутнього педагога.

З позиції останнього етапу здійснення самоосвіти – рефлексії – важливим є виокремлення контрольно-рефлексивного компоненту у структурі досліджуваної компетентності, який передбачає у майбутнього педагога вміння здійснювати самоконтроль і рефлексію (аналізувати, оцінювати власну самоосвіту, коригувати й розробляти нові подальші завдання), у тому числі з використанням автоматизованих контрольно-діагностичних засобів.

Узагальнення результатів аналізу психолого-педагогічних досліджень щодо самоосвіти студентів (В. Буряк, Г. Сєріков, В. Шпак та інші) дає підставу для висновку про доцільність використовувати технологічний підхід як методологічну основу формування в майбутніх педагогів компетентності самоосвіти. У руслі нашого дослідження процес формування компетентності самоосвіти майбутнього педагога – це взаємозв’язана сукупність заходів, які забезпечують ефективне здійснення повного циклу самоосвіти. У розробці враховано такі провідні положення: мотивація самоосвіти студентів повинна носити усвідомлений характер; компетентність самоосвіти представлена певною системою специфічних умінь і навичок, для формування яких потрібно використання адекватних засобів, що відповідають інноваційним освітнім тенденціям, рівню розвитку сучасного суспільства, техніки й технологій, у тому числі й інформаційних; її формування повинно здійснюватися в системі, при якій засвоєння предметних знань й оволодіння самоосвітніми вміннями протікали б як єдиний процес; практичні дії по оволодінню самоосвітніми вміннями необхідно розглядати як операції, що допомагають студенту раціонально здійснювати всі види пізнавальної діяльності.

У ході наукового пошуку було розроблено технологію формування компетентності самоосвіти майбутнього педагога, яка є впорядкованою сукупністю дій, операцій і процедур, що інструментально забезпечують досягнення прогнозованого результату в рамках компетентнісного підходу, спрямовують на ефективну майбутню педагогічну самоосвіту відповідно до її особливостей в умовах інформаційно-навчального середовища, що полягають у відкритості і динамічності інформаційного простору самоосвіти, розширенні форм самоосвіти, відсутності часових і територіальних обмежень щодо її здійснення, варіативності самоосвітніх електронних навчально-інформаційних ресурсів, опосередкованості доступу до Інтернет-джерел, наявності додаткових можливостей для самоконтролю [2]. Зазначена технологія знаходиться із системою його професійної підготовки в діалектичному співвідношенні цілого й частини, оптимізує досвід самоосвіти студента й передбачає послідовну реалізацію етапів: пропедевтичного, базового й продуктивного, для кожного з яких визначено мету й завдання (рис. 2). Особливість розробленої технології полягає в неперервності формування компетентності самоосвіти упродовж усього терміну підготовки майбутнього вчителя (кваліфікаційний рівень «бакалавр»); послідовності й наступності процесу формування досліджуваної компетентності; опорі на діяльнісний підхід; узгодженості з програмами навчання. Крім того, вона може бути адаптована та застосована в цілому для підготовки фахівців різних профілів. Мета, задачі її етапів залишаються, проте враховується професійна спрямованість у змістовному наповненні, характері завдань тощо.

Зупинимося детально на розгляді процесуального аспекту формування компетентності самоосвіти у студентів педагогічного університету. Так, на  пропедевтичному етапі запроваджувалися заходи щодо ознайомлення першокурсників з інформаційно-навчальним середовищем, реалізованим у вищому навчальному закладі (зокрема, з наявним фондом друкованої й електронної навчальної літератури, електронним бібліотечним каталогом тощо). Студентам пропонувалися завдання, значимі для здійснення окремих етапів самоосвіти: складання план-проспекту роботи над індивідуальним завданням, розподіл часу на його виконання тощо). З метою подолання виявленої на даному етапі розбіжності у рівні початкової підготовленості студентів до використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі навчання курсу «Сучасні інформаційні технології» було організовано індивідуальну консультаційну допомогу щодо їх використання, пропонувалися зразки завдань, плани їх поетапного виконання тощо.

Навчання дисципліни «Педагогічна інформатика» у рамках розробленої технології спрямовувалося на ознайомлення студентів із основами ефективної роботи в мережі Інтернет; прищеплення навичок роботи з енциклопедичною і довідковою літературою, представленою в мережі; забезпечення оволодіння студентами вміннями щодо впровадження інформаційних технологій у майбутню педагогічну діяльність, надання власної інформації у вигляді веб-документів і їх розміщення в мережі. Студентам пропонувалися завдання, спрямовані на роботу з Інтернет-джерелами, на оволодіння прийомами інтегрованого опрацювання різноформатної інформації, створення каталогів тематичних джерел або перевірку актуальності наданих переліків посилань на мережні ресурси й вилучення застарілих та дублюючих посилань, порівняння результатів пошуку джерел з використанням різних інформаційно-пошукових систем і різних форм запитів, з’ясування особливостей застосування пошукових інструментів тощо.

Крім того, на пропедевтичному етапі особлива увага приділялася залученню студентів до самотестування навчальних досягнень з використанням автоматизованих систем комп’ютерної діагностики, зокрема онлайн, заохочувалися ініціативність, активність у виконанні запропонованих завдань.

На базовому етапі було впроваджено спецкурс «Самоосвіта в умовах інформаційно-навчального середовища», який надавав поштовх самоосвіті студентів: розкривалися її особистісна й професійна цінності, новітні форми, доступні в умовах інформатизованого суспільства, пропонувалися для обговорення зразки індивідуальних програм самоосвіти із конкретизацією мети, визначенням форм і методів тощо. Метою етапу було продовження розробки проблеми самоосвіти особистості як засобу розвитку її інтелектуальних і професійних можливостей, актуалізація педагогічного потенціалу інформаційно-навчального середовища, сприяння формуванню майбутнього педагога, здатного до ефективної професійної діяльності і умовах сучасної інформатизованої загальноосвітньої школи. Роль викладача полягала насамперед у тому, щоб допомогти студентові в плануванні своїх дій, утіленні індивідуальної програми на практиці, активізації рефлексивних дій.

У межах зазначеного спецкурсу було проведено тренінг «Інтернет у самоосвіті», який містив завдання на пошук інформації та аналіз його результатів з оцінкою достовірності й релевантності знайденої інформації, на складання анотованого каталогу тематичних Інтернет-джерел, на роботу з іншомовними електронними ресурсами з використанням систем автоматизованого перекладу, на реферування текстових документів тощо.

Інформаційно-пошукові вміння студентів формувалися в процесі роботи з Інтернет-джерелами й виконання відповідних завдань: обробка отриманої інформації, її критичне осмислення, здобуття інформації з різних гіпертекстових форм та її інтеграція у власні створювані продукти (доповіді, реферати, наукові статті, презентації тощо). У процесі роботи студенти навчалися орієнтуватися в мережі сайтів, освітніх порталів, серверів університетів, наукових бібліотек, методичних педагогічних об’єднань тощо.

На продуктивному етапі під час опанування курсу «Методики навчання (профільної предметної дисципліни)» студенти самостійно ставили близькі й перспективні цілі, визначали проблему, здійснювали пошук і відбір необхідної інформації, оцінювали та коригували свої дії. Пропонувалися індивідуальні навчально-дослідні завдання на орієнтування в сучасній професійній сфері (аналіз змін і тенденцій у програмах навчальних дисциплін, аналітичне вивчення практичного досвіду вчителів-новаторів за матеріалами їх персональних веб-сторінок, участь у тематичних вебінарах, Інтернет-конференціях тощо). Майбутні педагоги залучалися до самостійного створення й презентації індивідуальних програм самоосвіти, обміну досвідом їх реалізації. Запроваджений тренінг «Тайм-менеджмент самоосвіти» спрямовувався на вдосконалення вмінь раціонально планувати й організовувати самоосвіту шляхом виконання спеціальних вправ на розподіл часу відповідно до пріоритетних задач, його контроль тощо.

Висновки з даного дослідження. Таким чином, на підставі визначення сутності компетентності самоосвіти, конкретизації її структури теоретично обґрунтовано технологію формування зазначеної компетентності майбутнього вчителя у процесі його професійної підготовки у педагогічному  університеті.

Перспективи дослідження вбачаємо у подальшому вдосконаленні навчально-методичного забезпечення розробленої технології у напрямку її адаптації для студентів різних спеціальностей; вивченні взаємозв’язків між самоосвітою педагогів, їх особистісно-професійним зростанням і підвищенням якості освіти та особистісного розвитку учнів.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Вища освіта України і Болонський процес / За ред. В.Г. Кремня. Авт. кол. : М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, та ін./ – Тернопіль, 2004. – 243 c.
2. Кисельова О.Б. Інноваційні шляхи формування компетентності самоосвіти у навчальному процесі педагогічного університету / О.Б. Кисельова // Педагогіка вищої та середньої школи : [зб. наук. праць]. – Кривий Ріг : Державний вищий навчальний заклад "Криворізький національний університет", 2013. – Вип. 37. – С. 300-303.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Білоусова Людмила Іванівна – кандидат фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри інформатики Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

Кисельова Олеся Борисівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри інформатики Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради.