ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОФЕСІЙНУ НАДІЙНІСТЬ ФАХІВЦІВ З АВАРІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА БЕЗПЕКИ НА АВІАЦІЙНОМУ ТРАНСПОРТІ

21 травня 2015 Останнє оновлення: 21 травня 2015

Геннадій Лещенко
(Кіровоград, Україна)

Анотація. У статті розглядаються питання професійної підготовки фахівців з аварійного обслуговування та безпеки на авіаційному транспорті. Досліджується вплив негативних чинників на ефективність здійснення професійної діяльності фахівців аварійно-рятувальних служб цивільної авіації. Визначено функціональні стани, що призводять до зниження професійної надійності фахівців аварійно-рятувальних служб. Встановлено чинники, що позитивно впливають на якість функціонування означених фахівців.

Ключові слова: аварійно-рятувальні служби, професійна надійність, чинники впливу, професійно важливі якості, професійна підготовка, стрес, нервово-емоційна напруга, втома, психологічний клімат, мотивація, відповідальність.

Аннотация. В статье рассматриваются вопросы профессиональной деятельности специалистов по аварийному обслуживанию и безопасности на авиационном транспорте. Исследуется влияние негативных факторов на эффективность профессиональной деятельности специалистов аварийно-спасательных служб. Определены функциональные состояния, приводящие к снижению профессиональной надежности специалистов аварийно-спасательных служб. Установлены факторы, которые положительно влияют на качество функционирования указанных специалистов.

Ключевые слова: аварийно-спасательные службы, профессиональная надежность, факторы воздействия, профессионально важные качества, профессиональная подготовка, стресс, нервно-эмоциональное напряжение, усталость, психологический климат, мотивация, ответственность.

Summary. The article deals withthe issues of the professional activity of future specialists of aviation emergency service and safety. It’s being proved that the subject’s ability to resist the negative factors of professional activity and to perform effectively the professional functions characterize the resistance of the action, provided by the professional reliability. It’s being indicated that the professional teaching of future specialists – is a difficult, dynamic, sometimes contradictory process, not always meeting its goals, and consequently requires constant improvement. The optimization of the process to train specialists first of all requires their professional reliability formation that allows the effective professional activity and professional longevity. It’s being defined that the effectiveness of the professional activity is influenced by the complex and interaction of objective and subjective factors. It’s being pointed out that the resistance to stress – is an important factor to provide the specialist’s professional reliability and the effectiveness of the labor activity.

Keywords: search-and-rescue services, professional reliability, the impact factors, professionally important qualities, professional training, stress, nervous-emotional strain, tiredness, psychological climate, motivation, responsibility.

Постановка проблеми. Трансформація суспільних процесів, євро-інтеграційний вектор розвитку, що торкнулися усіх сторін соціально-економічного життя нашої країни, потребують кардинально нових підходів до професійної підготовки фахівців аварійно-рятувальних служб. Торкнулись ці процеси й системи професійної підготовки фахівців у ВНЗ. Професійна підготовка сучасних фахівців з аварійного обслуговування та безпеки на авіаційному транспорті – це складний, динамічний, іноді суперечливий процес, котрий не завжди досягає бажаної мети, а тому, враховуючи, що їх діяльність пов’язана з питаннями державної безпеки, потребує постійного удосконалення. Оптимізація процесу підготовки фахівців даного профілю потребує, передусім, формування їх професійної надійності, що забезпечить успішну професійну діяльність та професійне довголіття.

Вирішення даної проблеми передбачає, насамперед, з’ясування чинників, що впливають на фахівців в процесі професійної діяльності. Дослідження формування професійної надійності майбутніх фахівців з аварійного обслуговування та безпеки на авіаційному транспорті потребує розуміння і врахування їх взаємного впливу, взаємної залежності, взаємодії, усвідомлення того, що сукупність різних чинників при одночасному впливі на фахівця можуть посилювати, компенсувати або нейтралізувати дію один одного.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.Аналіз і узагальнення теоретичних та методичних праць з проблем професійної діяльності фахівців аварійно-рятувальних служб свідчить, що значну частину з них присвячено питанням психологічної реабілітації фахівців при роботі в екстремальних умовах діяльності (постекстремальній адаптації, посттравматичному стресу, способам психологічної і медичної реабілітації потерпілих тощо).Окремі аспекти професійної діяльності фахівців екстремальних професій досліджували О.В. Бикова, М.С. Корольчук, В.І. Пліско та ін. Питання професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій висвітлено у докторській дисертації М.М. Козяра. О.П. Євсюковим проведено дослідження психологічного прогнозування професійної надійності фахівців аварійно-рятувальних підрозділів МНС України. Процес професійної підготовки фахівців МНС Росії до діяльності у надзвичайних ситуаціях висвітлено у докторській дисертаційній роботі О.Л. Узуна.

У той же час, аналіз літератури свідчить, що данні з взаємодії чинників професійної діяльності у контексті дослідження професійної надійності фахівців з аварійного обслуговування і безпеки на авіаційному транспорті відсутні.

Мета статті. Метою статті є дослідження впливу негативних та позитивних чинників на професійну надійність фахівців з аварійного обслуговування і безпеки на авіаційному транспорті.

Виклад основного матеріалу. Вихідною гіпотезою дослідження було припущення, що чинниками, котрі негативно впливають на професійну надійність фахівців з аварійного обслуговування і безпеки на авіаційному транспорті можуть бути причини, котрі призводять до зниження ефективності діяльності, зниження працездатності та збільшення кількості помилок під час виконання професійних функцій.

До цих чинників можна віднести події, процеси, обставини, що негативно впливають на результат професійної діяльності та здатні викликати негативні функціональні стани у фахівця, дестабілізуючи тим самим професійну діяльність.

Відповідно класифікації А. Прохорова та Р. Ельбур, усі чинники впливу на ефективність професійної діяльності розподіляються на такі групи [4: 10-11]:

тип, характер і складність професійного завдання;
психофізіологічні, антропометричні та інші характеристики людини;
організація робочого місця;
організація діяльності людини (алгоритми або інструкції до діяльності спеціаліста чи персоналу, режиму функціонування, взаємодії персоналу тощо);
умови праці фахівця;
вмотивованість фахівця;
об’єктивні умови (наявність ресурсів, логістика виробництва тощо).

Дослідники відзначають, що на ефективність професійної діяльності впливає сукупність і взаємодія об’єктивних і суб’єктивних чинників. Об’єктивні чинники не залежать від особистості суб’єкта праці, оскільки детерміновані оточуючим середовищем чи конкретним професійним завданням.

Під об’єктивними чинниками ми розуміємо особливості професійної ситуації, рівень її складності та напруженості, а також умови та обставини, в яких доводиться працювати фахівцям.

До суб’єктивних чинників ми відносимо індивідуально-психологічні особливості фахівців, рівень сформованості професійної компетентності, досвід, ціннісні орієнтації тощо.

До чинників, що негативно впливають на ефективність професійної діяльності фахівців з аварійного обслуговування та безпеки на авіаційному транспорті (а значить і на професійну надійність) зараховуємо виникнення таких несприятливих функціональних станів, як: нервово-психічна напруга, стрес, втома, які є результатом невідповідності індивідуальних особливостей та підготовленості працівника вимогам та завданням діяльності.

О. Жданов розглядає чотири ступеня стану нервово-психічної напруги [3]:

1). Перший ступінь характеризується покращенням уваги і мобілізації. Підвищуються фізичні і психічні можливості організму. Підвищується стійкість організму до впливу несприятливих чинників.

2). Другий ступінь стану нервово-психічної напруги характерний для ситуацій, коли рівень мобілізації резервів, типовий для першого ступеню, недостатній. Фізіологічні зрушення і зміни психіки тут вже більш виражені. Фізіологічні процеси перебудовуються таким чином, щоб забезпечити організму можливість вирішити більш складну задачу. Енергетичні ресурси організму мобілізуються практично повністю.

3). Третій ступінь наступає, коли ситуація стає нездоланною. Різко знижуються інтелектуальні та енергетичні ресурси організму, падає імунітет.

4). Четвертий ступінь нервово-психічної напруги настає, якщо актуальність завдання, що потребує вирішення, не зменшується, а можливості для його виконання не з’являються. Як наслідок – виникає потреба у допомозі кваліфікованого лікаря-психіатра.

Рівень і ступінь нервово-психічної напруги різняться в залежності від різних умов, особливо, від ресурсів організму. У фізично і психологічно тренованих людей навіть в екстремальних ситуаціях вищі ступені психічної напруги виникають рідко.

Стан психічної напруги, якщо вона не представлена третьою і четвертою стадією, є фактор позитивний, що відображає активізацію всіх функцій і систем організму, які гармонійно включаються в діяльність і забезпечують її високу продуктивність. Однак висока та тривала напруга може негативно впливати і на організм, і на психічний стан.

Т.А. Нємчин, на підставі суб’єктивних проявів досліджуваних, дослідження за допомогою опитувальника, збору анамнестичних даних, медичного обстеження і спостереження виділив три різновиди стану нервово-психічної напруги в залежності від інтенсивності її вираження: слабка, помірна і надмірна [1].

Перший ступінь напруги (слабкий) може бути названий напругою лише умовно, оскільки, по суті, при цьому ознак напруги або не спостерігається зовсім, або їх прояв настільки незначний, що досліджувані не схильні вважати свій стан нервово-психічною напругою. У даному випадку в досліджуваних не відбувається «включення» в екстремальну ситуацію, вона не розцінюється ними як складна, що вимагає мобілізації зусиль на її подолання і досягнення поставленої мети. При такому положенні відсутні не тільки мотиви для досягнення мети, але й мотиви до діяльності. Обстежувані не відчувають необхідності в успішному подоланні труднощів, якими характеризується ситуація об’єктивно, їх не цікавить результат діяльності і не турбують можливі наслідки. В результаті при дослідженні випробовуваних характеристики їх стану не відрізняються від звичайних, повсякденних характеристик як соматичних систем, так і психічної сфери.

Найбільш загальними характеристиками другого ступеня нервово-психічної напруги є мобілізація психічної діяльності, підвищення активності соматичного функціонування і відчуття загального підйому морально-психічних, душевних і фізичних сил. Якщо при цьому і спостерігаються окремі неприємні відчуття з боку соматичних органів і систем, то вони начебто маскуються, притупляються загальним позитивним забарвленням, позитивним емоційним фоном, піднесеним настроєм, активним прагненням подолати труднощі і добитися високих результатів при досягненні мети. Таким чином, при помірно вираженій нервово-психічній напрузі не тільки виразно проявляються мотивація до досягнення мети, прагнення до енергійних дій, але і відчувається задоволення від самої діяльності. У піддослідних не виникає протиріччя між ставленням до бажаної мети і ставленням до нелегкої праці на шляху до її досягнення і тому ефективність і продуктивність їхньої діяльності виявляються високими.

При розгляді структурно-функціональних особливостей надмірно вираженої нервово-психічної напруги (напруги третього ступеня), звертає на себе увагу те, що для неї типові дезорганізація психічної діяльності, суттєві відхилення в психомоториці, глибокі зрушення в нейродинамічних характеристиках і яскраво виявлене почуття загального фізичного і психічного дискомфорту. На перший план виступають скарги на порушення діяльності соматичних органів. Психічні порушення, що також мають місце, залишаються начебто на другому плані, маскуються соматичними відхиленнями, з яких найбільш частими є порушення з боку серцево-судинної системи, органів дихання та видільної системи і лише потім йдуть порушення в психомоториці й зниження здібностей до продуктивної розумової діяльності. Почуття фізичного дискомфорту супроводжується негативним емоційним фоном, падінням настрою, відчуттями тривоги, неспокою, гострим очікуванням невдачі, провалу та інших неприємних наслідків екстремальної ситуації. Хоча досліджувані з напругою 3 ступеня намагалися підкреслити, що у них є насамперед соматичні порушення, найбільш виражені зрушення у них спостерігаються з боку психічної діяльності. До цих порушень належать погіршення уваги, розумової працездатності, кмітливості, завадостійкості, настрою, емоційної стійкості, координації рухів, зневіра в можливість власними силами подолати труднощі і звідси зневіра в успіху тощо.

Причинами, що викликають нервово-психічну напругу у працівників аварійно-рятувальних служб є:

екстремальний характер професійної діяльності;
ненормований робочий час та відпочинку;
високий рівень відповідальності за результати професійної діяльності;
необхідність самостійно приймати рішення і нести відповідальність за його наслідки;
відсутність можливості контролювати обставини, що приводять до виникнення НС;
професійні конфлікти;
особистісні стрес-чинники;
стан здоров’я.

Наступним важливим чинником, що впливає на надійність фахівця та на ефективність його професійної діяльності є стрес.

Поняття «стрес» застосовують для позначення широкого кола не тільки психічних, але і фізіологічних станів, наприклад фізичної напруги, втоми тощо, а також різноманітних явищ, що належать до інших областей знань.

На противагу такому «змішанню» виступив видатний американський учений Р. Лазарус, котрий запропонував розрізняти фізіологічний і психологічний види стресу. На думку Р. Лазаруса, вони відрізняються один від одного за особливостями впливу стимулу, механізму виникнення і характеру відповідної реакції. Фізіологічний стрес характеризується порушенням гомеостазу і викликається безпосередньою дією несприятливого стимулу на організм. Відновлення гомеостатичної стійкості здійснюється вісцеральними і нейрогуморальними механізмами, які обумовлюють стереотипний характер реакцій при фізіологічному стресі.

Аналіз психологічного стресу, на думку Р. Лазаруса, вимагає врахування таких моментів, як значущість ситуації для суб’єкта, інтелектуальні процеси, особистісні особливості. Ці психологічні чинники обумовлюють і характер відповідних реакцій. На відміну від фізіологічного стресу, при якому останні є високо стереотипними, при психологічному стресі вони індивідуальні і не завжди можуть бути передбачувані. Так, на загрозу один суб’єкт реагує гнівом, а інший – страхом тощо [2].

Іншим складним питанням, що викликає суперечливі думки при розробці проблеми, є співвідношення емоцій і стресу. Загалом вважається, що головною складовою, «фундаментальним компонентом» психологічного стресу є емоційне збудження. По суті, емоційні переживання, емоційна насиченість діяльності виділяються в більшості досліджень в якості основної характеристики цього стану. Не дивно, що деякі дослідники стали ототожнювати поняття стресу і емоцій. Характерною є тенденція розглядати стрес як особливий стан, сутнісно ідентичний з іншими емоційними станами (афектами, почуттями, тривожністю тощо). Однак, якщо виходити з того, що стрес суть особливий стан, то треба визнати, що його структура разом з емоційним, включає і інші психологічні компоненти (мотиваційні, інтелектуальні, перцептивні та інші).

У психологічній літературі впливи і ситуації, що породжують стан психічної напруги і стресу називаються стресорами. При описанні стресогенних ситуацій вказуються на такі характеристики, як «складні», «важкі», «особливі», «емоціогенні», «критичні», «аварійні», «надзвичайні», «екстремальні» тощо. Таке розмаїття характеристик свідчить про те, що не існує єдиної термінології для описання розглянутих ситуацій. Передусім, не витримується одна підстава для поділу. Так, в одному випадку акцент робиться на характеристиці об’єктивних особливостей ситуації («складні умови»), в іншому – на ставленні суб’єкта до цієї ситуації («важкі умови»), в третьому – на переважаючому компоненті стану, що виник («емоціогенні умови») тощо. Крім того, існує різне розуміння одних і тих же термінів. Так, поняття «екстремальні умови» одні автори визначають як «несприятливі для життєдіяльності», інші – як «граничні, крайні значення тих елементів ситуації, які в середніх своїх значеннях служать оптимальним робочим фоном або, принаймні, не відчуваються як джерело дискомфорту» (В.Д. Нєбиліцин, 1966), треті – як умови, що вимагають мобілізації «буферних», а іноді і «аварійних» резервів організму (Б.Ф. Ломов, 1970). Ці варіанти трактування екстремальності певним чином збігаються, але кожен з них, тим не менше, акцентує лише один бік екстремальності. Загальна особливість розглянутих вище трактувань полягає в тому, що вони констатують наявність перевищення діапазону оптимальних впливів і, тим самим, надання ситуації якості екстремальності.

Однак, ефект стресора не обмежується лише його специфічною дією, але обумовлений також і психологічними особливостями людини. Так, безпосередня небезпека для життя, сильний біль, які визнаються ефективними стресорами, можуть не бути такими у зв’язку з виконанням певної соціальної ролі або, наприклад, у зв’язку з релігійними мотивами. Психологія має достатню кількість досліджень, що свідчать про те, що мотиваційні, інтелектуальні та інші психологічні характеристики людини, її життєвий досвід, обсяг знань тощо істотним чином коригують вплив об’єктивних властивостей стресора [5].

Серед причин виникнення стресових станів у фахівців з аварійного обслуговування та безпеки на авіаційному транспорті можна відмітити незадоволеність професійною діяльністю, виникнення конфліктних ситуацій різноманітного походження, напружений графік діяльності, загроза для власного життя та життя оточуючих, надмірний обсяг інформації, невизначеність ситуації тощо.

Наступним несприятливим функціональним станом, що виникає під впливом негативних чинників є втома.Втома – тимчасове зниження працездатності, що настає в процесі роботи. Втома є природною реакцією організму на виконання будь-якої діяльності.

Вчені по-різному трактують втому: як тимчасове зниження працездатності під впливом тривалого навантаження (Г. Леонова); як тимчасове зменшення функціональних можливостей організму, викликане інтенсивною або тривалою роботою, що проявляється у зниженні працездатності (В. Сатанов); як порушення регуляторних механізмів у системній відповіді організму (М. Корольчук). Усі ці визначення об’єднує акцентування уваги на зниженні працездатності працівника.

На професійну надійність людини після необхідної підготовки та первинної адаптації, як правило, впливає низка чинників. До числа найбільш значущих можна віднести мотивацію до здійснюваної діяльності, пережиті в процесі діяльності негативні функціональні стани (втома, нервово-психічна напруга, стрес тощо) психологічний клімат у колективі тощо. Основу ж надійності особистості професіонала складають певні риси характеру до яких, за даними літератури, відносяться: самоконтроль, відповідальність, почуття обов’язку, дисциплінованість, адекватна самооцінка, вольові якості і самовладання.

Провідним чинником є взаємодія регуляторних систем, відповідальних за саморегуляцію поведінки, діяльності і психічного стану. Розглядаючи роль саморегуляції у розвитку професійної надійності особистості фахівця можна сказати, що саморегуляція є системоутворюючим чинником цілісності суб’єкта професійної діяльності. Високий рівень взаємодії регуляторних систем професійної діяльності та психофізіологічного стану забезпечує позитивні функціональні стани, які, в свою чергу, сприяють успішному протистоянню дії несприятливих чинників професійного середовища і розвитку особистості професіонала.

Ще одним чинником професійної надійності фахівця є глибина і зміст переживань ситуацій, проблем і свого ставлення до них. Особливе значення для людини в її протидії труднощам і стресогенним впливам професійного середовища є ієрархія потреб, які людина може задовольнити у своїй роботі, а також ієрархія цінностей, якими вона керується. Саме ці чинники визначають спрямованість саморегуляції на виконання діяльності за рахунок погіршення стану або на оптимізацію свого стану ціною зниження ефективності та надійності діяльності. В екстремальних (незвичайних, нетипових, позаштатних тощо) ситуаціях при певному рівні розвитку особистісних і професійних якостей ефективність і надійність діяльності починають значною мірою визначатися вищими потребами, іншою базовою системою цінностей. Так, огляд літератури показує, що найбільш поширеними видами ставлення людини до професійної діяльності є оцінні, смислові та ціннісні. Оцінне ставлення виконує функції виділення ціннісних властивостей об’єктів, вираз суб’єктивного ставлення людини до дійсності, регуляції поведінки та діяльності. Дослідження стійких позитивних і негативних ставлень людини до професії здійснювалися у зв’язку з особливим сприйняттям людиною своєї роботи; з продуктивністю, надійністю і успішністю діяльності; зі специфікою її психічної регуляції, з розвитком у неї професійно важливих якостей, особистості в цілому, з ідентифікацією людини з професією. Разом дослідницька стратегія редукції до полярних оцінок сукупності емпіричних конкретних відносин суб’єктів до своєї професії висвітлила той факт, що однакове за знаком оцінне ставлення може базуватися на різних за змістом потребах, котрі задовольняються у діяльності.

Аналіз наукової літератури дозволяє визначити чинники, котрі негативно впливають на професійну надійність фахівців з аварійного обслуговування і безпеки на авіаційному транспорті: 1) підвищена відповідальність; 2) непередбачуваність розвитку ситуації; 3) розвиток несприятливих функціональних станів (нервово-психічна напруга, стрес, втома); 4) незадовільний стан здоров’я; 5) порушення режиму праці та відпочинку; 6) суперечливість інформації, що надходить; 7) невизначеність ситуації; 8) недостатність професійних знань, умінь та навичок; 9) недостатній розвиток професійно важливих якостей і властивостей особистості; 10) значний обсяг та темп надходження інформації; 11) відсутність або нестача професійного досвіду; 12) негативний попередній досвід виконання професійного завдання; 13) несприятливий психологічний клімат у колективі; 14) несприятливі мотиваційно-ціннісні установки; 15) загроза власному життю і життю оточуючих; 16) недостатній розвиток морально-вольових якостей; 17) висока ціна помилок та їхніх наслідків; 18)значні інтелектуальні, фізичні та психічні навантаження; 19) побутові проблеми.

Вказані чинники дестабілізують протікання інтелектуальних процесів, сприяють підвищенню рівня тривожності, знижують ефективність професійної діяльності фахівців аварійно-рятувальних служб загалом.

Здатність суб’єкта діяльності протистояти негативним чинникам професійної діяльності й здійснювати професійні функції з високим рівнем ефективності характеризує стійкість діяльності, яка забезпечується професійною надійністю. До чинників, що забезпечують професійну надійність фахівців аварійно-рятувальних служб, уналежнюємо:

володіння на високому рівні професійними знаннями, вміннями та навичками;
високий рівень сформованості внутрішньої позитивної мотивації та ціннісної спрямованості на професійну діяльність;
високий рівень розвитку когнітивної складової особистості;
високий рівень розвитку професійно важливих якостей;
вміння приймати рішення в умовах ліміту часу;
вміння виконувати додаткову роботу на фоні основної;
вміння брати на себе відповідальність за прийняті рішення;
здатність швидко адаптуватись до діяльності в умовах екстремальної ситуації;
здатність прогнозувати можливі шляхи розвитку робочої ситуації та шляхи досягнення мети;
здатність швидко орієнтуватися в нових, непередбачуваних умовах;
володіння навичками самоаналізу та саморегуляції;
здатність об’єктивно оцінювати ситуацію та діяти адекватно обставинам, що склались;
високий рівень «динамічного здоров’я» та працездатності.

Висновки. Отже, на професійну надійність фахівця з аварійного обслуговування і безпеки на авіаційному транспорті діють різноманітні, різнопланові за характером, результатом і механізмом впливу чинники. Цим пояснюється неможливість комплексного дослідження професійної надійності в межах однієї науки. Практичне вирішення проблем професійної надійності фахівців екстремальних професій вимагає об’єднання зусиль дослідників різних галузей науки. Для забезпечення високої результативності в професійній діяльності фахівців з аварійного обслуговування і безпеки на авіаційному транспорті необхідно зорієнтувати професійну підготовку на формування та розвиток спеціальних професійно-важливих знань, вмінь, навичок, якостей фахівця, здатності активувати та використовувати внутрішні потенційні ресурси тощо. Саме за таких умов можна говорити про сформованість професійної надійності фахівця.

БІБЛІОГРАФІЯ

Гульчевская Н.Е. Особенности профессиональной тревожности учителя в условиях образовательных инноваций: автореф дисс. на соискание науч. степени канд психол. наук: 19.00.07 «Педагогическая психология» / Н.Е. Гульчевская. – Ростов-на-Дону, 2004. – 20 с.
Лазарус Л. Теория стресса и психофизиологические исследования // Л. Лазарус // Эмоциональный стресс: физиологические и психологические реакции / под ред. Л. Леви, В.Н. Мясищева. – Л.: Медицина, 1970. – 328 с.
Преодоление нервно-психического напряжения [Електронний ресурс] /О. Жданов – Режим доступу: http://hr-portal.ru/article/preodolenie-nervno-psihicheskogo-napryazheniya.
Прохоров А.И. Анализ и учет факторов, влияющих на эффективность деятельности человека-оператора / А.И. Прохоров, Р.Э. Эльбур. – Рига: Рига, 1974. –105 с.
Ситуации, вызывающие психическую напряженность [Електронний русурс] / Режим доступу: http://www.medcoref.ru/mrefs-472-2.html.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Лещенко Геннадій Анатолійович – кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри фізичної та психофізіологічної підготовки Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету.