СУТНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ МАЙБУТНІХ АВІАДИСПЕТЧЕРІВ

Альона Личук
(Кіровоград, Україна)

У статті розглянуто сутність поняття “професійна діалогічна взаємодія майбутніх авіадиспетчерів” та систематизовано її особливості, подано огляд наукових праць педагогів та психологів, присвячених проблемі професійної діалогічної взаємодії фахівців авіаційної галузі, та проаналізовані основні її складові. Розглядається сутність поняття та особливості радіообміну цивільної авіації, а також систематизуються основні вимоги до ведення процедури радіотелефонного зв’язку. Аналізується поняття авіаційної підмови та виділяються її основні макрополя.

Ключові слова: професійна діалогічна взаємодія, професійне спілкування, особливості професійної діалогічної взаємодії майбутніх авіадиспетчерів, радіообмін цивільної авіації, авіаційна підмова.

В статье рассматривается сущность понятия “профессиональное диалогическое взаимодействие будущих авиадиспетчеров” и систематизируются его особенности, подается обзор научных работ педагогов и психологов, посвященных проблеме профессионального диалогического взаимодействия специалистов авиационной отрасли, и проанализированы основные ее компоненты. Рассматривается сущность понятия и особенности радиообмена гражданской авиации, а также систематизируются основные требования к ведению процедуры радиотелефонной связи. Анализируется понятие авиационного подязыка и выделены его основные макрополя.

Ключевые слова: профессиональное диалогическое взаимодействие, профессиональное общение, особенности профессионального диалогического взаимодействия будущих авиадиспетчеров, радиообмен гражданской авиации, авиационный подязык.

The article deals with the main point of the concept “future air traffic controllers’ professional dialogic interaction” and the systematization of its main characteristics, the survey of the pedagogical and psychological scientific researches according to the problem of the professional dialogic interaction in the field of aviation is given. The article represents the analyses of the main components of the future air traffic controllers’ professional dialogic interaction. The main point and characteristics of the radio exchange in the civil aviation are given, the main requirements to the procedure of the radiotelephone communication are systematized. The concept of the aviation sublanguage is analyzed and its main macrofields are sorted out.

Keywords: professional dialogic interaction, professional communication, characteristics of the future air traffic controllers’ professional dialogic interaction, radio exchange in civil aviation, aviation sublanguage.

Постановка проблеми. Сучасні вимоги до майбутнього авіадиспетчера й процесу його підготовки, які відображені в державних документах і законодавчих актах, передбачають формування у майбутніх авіадиспетчерів не тільки системи професійних знань, умінь та навичок, але й готовності до професійної діалогічної взаємодії, що виступає показником професійної компетентності фахівців, які мають працювати в системі “людина-техніка”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових статей, монографій та дисертаційних досліджень засвідчив актуальність вивчення сутності та особливостей феномену професійної діалогічної взаємодії авіадиспетчерів. Так, зокрема, українські та зарубіжні вчені досліджують діалогічну взаємодію в ракурсі вивчення різноманітних аспектів професійної діяльності операторів складних систем управління (М. Банджейова, В.Г.Денисов та ін.), психологічних засад їх професійної діяльності (Г.Т.Береговой, К.М.Гуревич, В.В.Козлов, В.В.Лапа, Р.М.Макаров, К.К.Платонов, В.О.Пономаренко, Ю.К.Стрелков та ін.), психологічних особливостей професійно-мовленнєвої діяльності авіаційних операторів (Н.Д.Завалова, Г.С.Карапетян, Р.М.Макаров, В.О.Пономаренко, А.І.Прокоф’єв та ін.) та вимог до їх професійного мовлення (Б.С.Алякринський, Т.А.Іванова, В.А.Колосов, А.Ф.Пчелінов, В.М.Цвєтков та ін.), лінгвістичних особливостей авіаційного дискурсу (О.В.Акімова, І.В. Асмукович, Д.Бродбент, Т.О.Мальковська, А.Ф.Пчелінов та ін.) та ін.

Аналіз наукових праць засвідчив, що більшість дослідників (М.М. Бондарчук, Д. Бродбент, О.О. Коваленко, О.В. Ковтун, В.А. Колосов, Є.В. Кміт, Р.М. Макаров, Г.С. Пащенко, В.В. Півень, В.О. Пономаренко, А.І. Прокоф’єв, Т.В. Тарнавська, В.М. Цвєтков) ототожнюють професійну діалогічну взаємодію авіадиспетчерів з комунікативними актами. Найбільш ґрунтовно особливості професійної діалогічної взаємодії в соціумі “авіаційні оператори” під час польоту дослідили О.О. Коваленко, О.В. Ковтун, П.А. Корчемний, І.М. Лущихіна, Р.М. Макаров, Т.О. Мальковська, А.Ф. Пчелінов, М.І. Солнишкін.

Мета написання статті полягає в узагальненні поглядів науковців про сутність та особливості професійної діалогічної взаємодії майбутніх авіадиспетчерів.

Виклад основного матеріалу. Виходячи із своєрідності професії авіадиспетчерів, їх професійну діалогічну взаємодію слід розглядати одним із різновидів професійного спілкування, під яким розуміють багатоплановий процес розвитку контактів між суб’єктами (людьми, групами), що породжується мотивами спільної трудової діяльності. Аналіз науково-педагогічної літератури засвідчив, що трактування професійного спілкування авіадиспетчерів часто обмежується комунікативною та перцептивною сторонами, що звужує розуміння зазначеного наукового феномену. Так, зокрема, А.Ф. Пчелінов під спілкуванням в авіації розуміє процес складного взаємного впливу людей, що забезпечує організацію взаємозв’язку [8, с.127]. О.О. Коваленко професійне спілкування авіадиспетчерів трактує як формальне, під час якого відбувається обмін інформацією на основі індивідуальних принципів професійного спілкування, що являє собою сукупність конкретних прийомів і засобів, які реалізовуються в діяльності на основі особистих знань, професійного досвіду, здібностей і вмінь [3, с.166].

Найбільш ґрунтовно сутність феномену професійного спілкування розкрито в енциклопедичному словнику “Психологія спілкування”, де акцентується увага на змістовному процесі взаємодії суб’єктів як носіїв професійного досвіду з метою: а) обміну інформацією у виробничій ситуації; б) досягнення згоди (розуміння); в) функціонування професійної спільності (актуалізація професійної ідентичності)” [7, с.238].

Успішна діяльність авіадиспетчерів, які за нормативними документами мають вести радіообмін на міжнародних трасах англійською мовою, а в межах українського повітряного простору – російською, можлива за умови сформованості у них знань із загальної англійської та російської мов, фразеології радіообміну, авіаційної підмови та загальномовленнєвих умінь. Відомий сучасний дослідник мови авіаційного зв’язку Г. Емері наголошує на ролі фразеології радіообміну як безпечного й ефективного засобу спілкування, що являє собою набір фраз або “код”, який вживається в стандартних та більшості надзвичайних ситуацій. Однак існують ситуації, у яких фразеології радіообміну недостатньо для подолання комунікативних прогалин [10, с.46]. У таких випадках авіадиспетчери використовують загальну іноземну мову з термінами авіаційної підмови.

Загалом професійне спілкування авіадиспетчерів здійснюється через: 1) специфічну професійно-мовленнєву комунікацію всередині соціуму “авіаційні оператори” – між авіадиспетчерами та екіпажем повітряного судна під час виконання польоту, яка реалізується у формі радіобміну цивільної авіації (flight communication); 2) комунікацію авіаційних операторів з представниками авіаційного персоналу під час перебування повітряного судна на землі з метою забезпечення організації польоту та його безпеки, яка реалізується за допомогою авіаційної підмови (ground communication) [4].

Професійна діалогічна взаємодія виявляється в усній формі з метою підтримки нормальної взаємодії персоналу всередині екіпажу, з авіадиспетчерами й екіпажами інших повітряних суден. Мовлення під час польоту застосовується авіаційними операторами у випадках, коли необхідно: терміново передати командні оповіщувальні чи застережні сигнали, щоб привернути увагу до певної ситуації; одержати від членів екіпажу чи авіадиспетчера невідкладну реакцію у вигляді дій чи спонукати їх до певних дій; продублювати зорові сигнали; підтвердити прийняте мовленнєве повідомлення; оцінити дії [8, с.127].

Професійна діалогічна взаємодія в соціумі “авіаційні оператори” під час польоту має наступні особливості:

1. „Суб’єкт-суб’єктність”, що виражається у формі безпосередніх переговорів авіадиспетчера та пілота. Загальний принцип подібної взаємодії можна представити у формі: для авіадиспетчера - “чую, керую”, а для пілота – “чую, виконую”.

2. Формалізований тип, де мовленнєві акти відповідають суворій, заздалегідь домовленій регламентації й реалізуються у формі переговорів та повідомлень. Формалізм спілкування між авіадиспетчером та пілотом виражається у формі використання стандартної фразеології, що призначена для надання відповідних вказівок, дозволів, рекомендацій та інформації.

3. Для передачі повідомлень авіадиспетчери використовують звичайнурозмовну мову або стандартні фрази без зміни змісту повідомлення, які не створюються кожного разу заново, а немов би добудовуються до попереднього висловлювання або до дій, що виконуються членами екіпажу повітряного судна [4].

4. Відсутність зорового контакту комунікантів призводить до посилення уваги до тексту та слова як його одиниці [1, с.309].

5. Цілеспрямованість та постійне чергуванням реплік з порівняно швидкою зміною акцій і реакцій комунікантів, що пояснюється обмеженістю часу на спілкування [4].

6. Чіткість, виразність, контекстність та лаконічність повідомлень.

7. Стислість, ясність, унеможливлення різнотлумачень, змістовність висловлювань.

8. Ситуативність, що пов’язана з умовами, у яких відбувається мовленнєве спілкування.

9. Чітке тематичне спрямування змісту повідомлень, що, як правило, співвідноситься зі смисловими сферами «Об’єкт», «Дія», «Простір», «Ситуація», «Час», які стосуються виконання польоту та управління повітряним рухом [4].

Зазначені особливості професійної діалогічної взаємодії всередині соціуму “авіаційні оператори” під час виконання польоту повинні виявлятися під час радіообміну цивільної авіації, під яким розуміють усне спілкування, що здійснюється на базі лексико-термінологічних “заготовок”, мовленнєвих кліше, застосування яких є обов’язковим відповідно до вимог ведення радіопереговорів [4].

Радіообмін застосовується і здійснюється на повітряних суднах цивільної авіації під час польоту і пов’язаних з ним операцій, що виконуються повітряним судном на землі. Метою радіообміну є забезпечення безпеки польоту, що поєднує діяльність авіадиспетчера та пілота: пілот прагне до безпечного управління повітряним судном, а авіадиспетчер спрямовує свої зусилля на управління повітряним рухом у контрольованій ним зоні.

Під час радіообміну диспетчери управління повітряним рухом використовують три основні групи мовленнєвих взаємодій з екіпажами: 1) розпоряджувальні форми (команди, диспетчерські розпорядження, диспетчерські рекомендації); 2) інформаційні форми (запити, диспетчерська інформація, повідомлення екіпажів, уточнення, підтвердження прийому інформації, доповіді про виконання); 3) нерегламентовані форми (репліки тощо) [4].

Враховуючи умови польоту виділяють два види радіообміну: стандартний та нестандартний [4]. Перший спостерігається під час безпечного польоту за відсутністю загрози для життя й здоров’я пасажирів та членів екіпажу. Дискурс стандартного радіообміну передбачає тексти стандартних переговорів, що характеризуються заданістю тематики (необхідні етапи польоту і обов’язкові компоненти процедури радіообміну), особливою побудовою мовленнєвих форм висловлювань, загальною тенденцією породження висловлювання відповідно до рекомендованих вимог ведення радіообміну.

Комунікативна ситуація другого виду радіообміну обумовлена виникненням непередбачуваних умов польоту, спричинених технічними або людським факторами (неполадки в системах управління і навігації повітряним судном, вплив факторів навколишнього середовища, таких як несприятливі метеоумови, вплив елементів навколишнього середовища на роботу повітряного судна, а також помилки в пілотуванні чи координуванні повітряного руху та ін.). Дискурс нестандартного радіообміну передбачає тексти, що відображають нестандартні ситуації. При цьому може спостерігатися дисбаланс нейтрального, спокійного, неемоційного стану комунікантів, які здійснюють радіообмін, що призводить до використання різноманітних емоційно-забарвлених, ненормованих лексичних одиниць просторічного характеру [2].

Оскільки безпека в авіації безпосередньо залежить від якісної мовленнєвої взаємодії льотного складу й диспетчерів управління повітряним рухом, значна увага до питань комунікації в авіації приділяється не лише науковцями й авіаційними операторами-практиками, але й світовими авіаційними організаціями і, насамперед, Міжнародною організацією цивільної авіації – ІКАО, яка розробила вимоги щодо мовних і мовленнєвих компетенцій льотного складу та авіадиспетчерів. По-перше, розроблено та офіційно затверджено стандартну фразеологію радіообміну, якої повинні дотримуватись означені авіафахівці на всіх етапах польоту. Застосування фразеології забезпечує максимальну точність, лаконічність та однозначність розуміння слів і виразів, що використовуються при веденні радіотелефонних переговорів. У документі 9432 "Manual of Radiotelephony” мета включення фразеології до радіообміну пояснюється таким чином: для “ефективного, ясного і недвозначного обміну інформацією при веденні зв’язку”, при цьому особлива увага повинна приділятися “правильному використанню фразеології ІКАО у всіх випадках, коли вона повинна застосовуватися” [9]. По-друге, для адекватного виконання іншомовних професійних функцій означені спеціалісти регулярно проходять навчання та складають іспит на відповідний рівень знання Aviation English за вимогами IКAO.

Українське законодавство також чітко визначає процедури радіотелефонного зв’язку [5]. Зокрема серед вимог виділяють наступні: 1) передача ведеться у стислій формі, звичайним розмовним тоном з використанням стандартної фразеології; 2) для забезпечення чіткого та задовільного прийому повідомлень екіпаж повітряного судна, орган управління повітряним рухом або інший відповідний наземний персонал повинні: вимовляти кожне слово виразно та зрозуміло; дотримуватися такої швидкості мовлення, яка б не перевищувала 100 слів за хвилину. Якщо повідомлення, що передається на борт повітряного судна, потребує запису, швидкість мовлення потрібно знизити для того, щоб таке повідомлення можна було записати. Невелика пауза перед або після цифр дає змогу легше їх зрозуміти; зберігати гучність мовлення на постійному рівні; 3) під час передачі довгих повідомлень необхідно робити короткі зупинки для того, щоб переконатися, що частота, на якій ведеться передача, не зайнята, та надати змогу оператору станції, що приймає такі повідомлення, при потребі, зробити запит на повторення неприйнятих частин повідомлення; 4) повідомлення, які обробляються в авіаційному мобільному зв'язку, складаються з відповідних частин, що передаються у такому порядку: a) виклик з указівкою адресата та відправника; б) текст [6]. Зазначені вимоги виступають особливостями ведення радіообміну цивільної авіації. Крім того, О.В. Ковтун наголошує на тому, що: 1) мовленнєві форми (команди, повідомлення), які застосовуються під час радіообміну, повинні включати мінімум викривлень, що виключає втрату інформації; 2) інформація повинна супроводжуватися відповідальним повідомленням (“квитанцією”); 3) кількість слів під час сеансу радіозв’язку та їх тривалість повинні бути (по можливості) мінімальними [4, с.9].

Серед специфічних рис радіообміну Р.М. Макаров наголошує на застосуванні аудіовізуальної наочності, яка полегшує програмування змісту висловлювання, та можливість вербально незавершеної думки з боку того, хто передає повідомлення, яка базується на здатності до антиципації і здатності того, хто сприймає інформацію, виявляти ще невисловлене [1, с.310].

Під час радіообміну спостерігаються вертикальні стосунки між його учасниками-комунікантами. Представник диспетчерської служби є головним комунікантом, оскільки саме він здійснює передачу розпоряджень на борт літака і контролює рух повітряного судна в повітряному просторі, а отже займає вище положення в ієрархічних зв’язках комунікантів порівняно з членами екіпажу.

Для успішного ведення радіообміну авіадиспетчери України повинні володіти щонайменше трьома мовами – українською, російською та англійською [5]. Стосовно останньої мова йде про четвертий обов'язковий рівень знання англійської мови за шкалою IКAO. Останніми роками ІКАО здійснює жорсткий контроль за застосуванням фразеології радіообміну англійською мовою під час виконання міжнародних польотів, що пояснюється залежністю безпеки польотів на міжнародних трасах від якості знань англійської мови та розвитку мовних та мовленнєвих умінь і навичок авіадиспетчерів. Легкість переходу з однієї мови на іншу та дикція є специфічними професійними вимогами до авіадиспетчерів під час ведення радіообміну.

Як бачимо, особливості радіообміну пов’язані як з умовами професійної діяльності авіадиспетчера, так і з її мовними та мовленнєвими аспектами.

Професійна діалогічна взаємодія авіадиспетчерів реалізується не тільки під час польоту, але й під час перебування повітряного судна на землі, коли авіаційні оператори спілкуються з представниками авіаційного персоналу за допомогою авіаційної підмови, під якою розуміють сукупність фонетичних, граматичних і лексичних засобів національної мови, що обслуговує мовленнєве спілкування певного соціуму, який характеризується єдністю професійно-корпоративної діяльності індивідів і відповідною системою спеціальних понять (В.П. Коровушкін). Українська авіаційна підмова включає десятки макрополів, серед яких особливого значення для успішної роботи авіадиспетчерів набувають структурні компоненти повітряного судна, обладнання кабіни екіпажу, пасажирський салон, злітно-посадкова смуга та рульові доріжки, будівлі аеропорту, авіаційні наземні транспортні засоби, термінал для пасажирів, авіаційні професії, структура та службовці авіакомпанії, персонал органів управління повітряним рухом, погода та метеорологічні умови, етапи польоту, навігація, системи повітряного судна, аварійне обладнання, відмови і збої в роботі техніки [4].

Висновки. Отже, на розуміння сутності феномену професійної діалогічної взаємодії авіадиспетчерів впливає особливості їх професійної діяльності та професійного мовлення. Для успішної професійної діалогічної взаємодії авіадиспетчерів важливими є знання з загальної англійської та російської мов, засвоєння та правильне використання фразеології радіообміну та авіаційних термінів, оволодіння правилами ведення радіозв’язку та розвиток загальномовленнєвих умінь.

Перспективи подальших наукових досліджень вбачаємо в розробці педагогічних умов, які сприятимуть успішності процесу підготовки майбутніх авіадиспетчерів до професійної діалогічної взаємодії.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Авиационная педагогика: учебник / [МакаровР.Н., Неделько С.Н., Бамбуркин А.П., Григорецкий В.А.]. – Москва – Кировоград: МНАПЧАК, ГЛАУ, 2005. – 433с.
2. Акимова О.В. Термин как единица терминологического поля и профессионального дискурса в разноструктурных языках: Дис. …канд.  филолог.  наук: 10.02.20 / Акимова Ольга Валерьевна. –  Казань, 2004. – 254с.
3.  Коваленко О.О. Педагогічні умови формування навичок професійного спілкування майбутніх диспетчерів та пілотів профільного ВНЗ засобами іноземної мови / О.О. Коваленко // Вища освіта України: теоретичний та науково-методичний часопис. – К.: 2006. – Том 2. – С. 163 – 168
4. Ковтун О.В. Сутність професійно–мовленнєвої діяльності авіаційних операторів / О.В. Ковтун // Гуманізація навчально–виховного процесу: науково–методичний збірник. – Слов’янськ: Вища школа, 2010. – Випуск LI. - С.3-14
5. Повітряний кодекс України [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України.– К., 2011. - № 48-49, С.536– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3393-17.
6.  Про затвердження Правил ведення радіотелефонного зв’язку та фразеології радіообміну в повітряному просторі України: від 10 липня 2006 р. / Міністерство транспорту України. - 2004. - № 486. (Наказ Міністерства транспорту України)
7. Психология общения: энциклопедический словарь / [под общ. ред. А.А.Бодалева]. – М.:Когито-Центр, 2011. – 600с.
8. Пчелинов А.Ф. Профессиональное общение и безопасность полетов / А.Ф. Пчелинов // Вопросы психологии. – 1982. – № 6. – С.127 – 128. 
9. Doc 9432 "Manual of Radiotelephony" [Електронний ресурс] / International Civil Aviation Organization. – 2006. – Режим доступу до ресурсу: http://www.slideshare.net/FernandoNobre1/doc-9432-manual-of-radiotelephony.
10. Emery H. Plane English, plain English / H. Emery // English Teaching Professional. – 2008. - №56. – Pp. 46 – 47.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Личук Альона Валентинівна – аспірант кафедри соціально-гуманітарних наук Кіровоградської Льотної Академії Національного Авіаційного Університету. Коло наукових інтересів: підготовка майбутніх авіадиспетчерів до професійної діалогічної взаємодії.