УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНИМ САМОВИХОВАННЯМ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОГО ВИШУ

Сергій Собко, Наталія Дарзинська
(Кіровоград, Україна)

Анотація. Проаналізовано сучасний стан процесу фізичного виховання у педагогічних вишах, у тому числі з точки зору останніх нормативних документів. Реорганізація дисципліни “Фізичне виховання” змусила до пошуку відповідних засобів оптимізації навчально-виховного процесу у вишах. За таких умов цим засобом повинно стати фізичне самовиховання, що зумовлене двома основними факторами: навчально-виховним процесом з фізичного виховання та діалектикою внутрішнього розвитку духовного життя студентів. За експертною оцінкою визначено рівні розвитку фізичного самовиховання студентської молоді. Впроваджено у практику програму з фізичного самовиховання та за допомогою математично-статистичних методів доведено її ефективність.

Ключові слова: фізичне самовиховання, студентська молодь, рівні розвитку, методи визначення.

Аннотация. Проанализировано современное состояние физического воспитания в педагогических вышах, в том числе с точки зрения последних нормативных документов. Реорганизация дисциплины “Физическое воспитание” привела к поиску соответственных средств оптимизации учебно-воспитательного процесса в вышах. В таких условиях этим средством должно стать физическое самовоспитание, что детерминировано двумя основными факторами: учебно-воспитательным процессом по физическому воспитанию и диалектикой внутреннего развития духовной жизни студентов. По экспертной оценке выявлены уровни развития самовоспитания студенческой молодежи. Внедрена в практику программа по физическому самовоспитанию и с помощью математико-статистических методов доказана ее эффективность.

Ключевые слова: физическое самовоспитание, студенческая молодежь, уровни развития, методы определения.

Annotation. The current status of physical education teachers in high schools, including in terms of recent regulations. Reorganization of discipline "Physical Education" forced to find appropriate means of optimizing the educational process in universities. Under these conditions, the remedy should be the physical self, which is caused by two main factors: the educational process in physical education and dialectic of internal development of the spiritual life of students. Under these conditions, the remedy should be the physical self. According to expert estimates the levels of physical self students. Put into practice a program of physical self and using mathematical and statistical methods proved its effectiveness.

Keywords: physical self, students, level of development, methods of determination.

Постановка проблеми. Формування всебічно розвиненої особистості учителя, який поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичне вдосконалення належить вищій школі. Вища педагогічна школа, як соціальний інститут, виконує функцію освіти, виховання й професійної підготовки вчителя та знаходиться у процесі постійного оновлення й удосконалення, згідно з вимогами сучасності. У цих умовах фізичне самовиховання повинно виступати як засіб оптимізації навчально-виховного процесу у виші, адже воно сприяє підвищенню розумової працездатності, активізації професійної підготовки, формуванню здорового способу життя й фізичної досконалості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Достатньо уваги приділено у науковій, методичній та спеціальній літературі проблемі самовиховання загалом (Арет А.Я., Донцов І.А., Бодалєв А.А., Карпенчук С.Г., Ситін Г.М.). Ґрунтовні праці щодо виховання і самовиховання написані Ковальовим С.М., Сухомлинським В.О. Проблемам самовиховання як фактору становлення особистості присвячено праці Каптерева П.Ф., як засобу індивідуалізації виховної роботи – Сметанського М.І.; педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді розглянуто в роботі Калініченко А.А.. Фізичне самовиховання школярів, як важливий результат процесу виховання, досліджено в роботах М.Я. Віленського та Р.С. Сафіна. Також нами проаналізована робота М.Я. Віленського і В.А. Бєляєвої, в якій достатньо ґрунтовно викладені психолого-педагогічні й організаційні основи фізичного самовиховання студентів як важливої складової процесу формування особистості майбутнього вчителя. Але, слід зазначити, що робота датується 1985 роком, коли настанова на формування потреби служити суспільству, колективу, ідейність і слідування партійним інтересам уособлювали в собі навчально-виховний процес у вишах.

Як зазначає Аляб'єва Н.В.: “Фізичне самовиховання завжди зумовлене двома основними факторами: з одного боку, навчально-виховним процесом з фізичного виховання й умовами життя, а з іншого – діалектикою внутрішнього розвитку духовного життя студентів” [1: 191].

Наукове висвітлення указаної проблеми зумовлює вирішення наступних завдань:

1) аналіз навчально-виховного процесу з фізичного виховання у педагогічних вишах;

2) визначення рівня розвитку самовиховання студентської молоді;

3) впровадження у практику програми фізичного самовиховання студентської молоді.

Виклад основного матеріалу. Зміни, що відбулись і відбуваються в Україні, суттєво відобразились на культурній сфері, зумовили реформування системи освіти. Зокрема, це  стосується й галузі фізичного виховання та спорту. Так, наказом Міністерства освіти і науки України від 25.11.2014 р. № 1392 із метою приведення нормативної бази вищої освіти у відповідність до закону України від 1 липня 2014 р. № 1556-VII  “Про вищу освіту” скасовано наказ від 09.07.2009 р. № 642 “Про організацію вивчення дисциплін за вільним вибором студента”, де навчальні заняття з фізичного виховання для студентів 1-2 курсів проходили в обсязі чотирьох годин на тиждень як позакредитна дисципліна. Для студентів старших курсів передбачались секційні заняття.

Таким чином, докорінно змінилося соціальне замовлення на спеціалістів вузівського рівня. Фахівці упевнені, що фізичне виховання у вузі потребує переосмислення [4]. Проаналізувавши підходи щодо перспектив розвитку фізичного виховання студентів й проблем, що передують цьому процесу, ми вирішили зупинитися, на наш погляд, на найголовніших, висвітлених Приходьком В.В.

По-перше, штучно утримується застаріла практика вузівського фізичного виховання, що не формує запит, суттєво гальмує проведення і використання результатів, важливих наукових досягнень по принципово новим і важливим аспектам фізичного виховання студентів. Наприклад, це напрями становлення студентів як суб’єктів діяльності збереження власного здоров’я; розробки нових систем оцінки успішності, що враховують не лише моторну діяльність, але й освітні компоненти фізичного виховання; оцінки результативності діяльності викладачів фізичного виховання в процесі індивідуально-орієнтованих занять зі студентами тощо.

По-друге, фізичне виховання не орієнтоване на формування компетенцій, важливих для самостійного управління випускниками станом свого здоров’я в різних ситуаціях їх життєдіяльності (зміна професії, умови напруженого робочого дня та тижня, високі пікові психоемоційні навантаження тощо). Побудоване за аналогією зі шкільним, і цілком спрямоване на розвиток фізичних якостей й формування заздалегідь передбачених рухових якостей і навичок, фізичне виховання студентів випадає із загального контексту діяльності вищої школи.

По-третє, випускники вузів протягом двох-трьох років втрачають рівень розвитку основних фізичних якостей, що утримувався в ході занять з фізичного виховання під час навчання. Отже, заняття від дитячого садка до вузу включно несуть свій розвиваючий і оздоровчий ефект тільки в період перебування молодих людей в цих освітніх закладах.

По-четверте, в цьому контексті втрачається, а не збагачується, авторитет вузівської дисципліни “Фізичне виховання”, відповідних кафедр і викладачів.

По-п’яте, фізичному вихованню не знаходиться очевидного й зрозумілого місця в системі заходів по формуванню конкурентоспроможних випускників вищої школи [6].

В процесі фізичного виховання, як і в інших видах виховання, необхідна свідома активність студента у вирішенні освітньо-виховних задач. Вищою ланкою цієї активності виступає самосвідомість і самовиховання, коли студент є одночасно і об’єктом, і активним суб’єктом виховання. В даних умовах необхідним стає мобілізація зусиль самих студентів на формування суспільно-значущих якостей своєї особистості, на включення у фізичне самовиховання[1].

Фізичне виховання й фізичне самовиховання знаходяться у тісному взаємозв’язку. Щоб виховати себе, потрібно, перш за все, пізнати самого себе. Для цього необхідна спеціальна самоосвіта, тобто самостійне придбання знань про людський організм, закономірності його функціонування, індивідуальні особливості рухової діяльності, форми та зміст фізичних вправ.

Фізичне самовиховання формується з великої кількості складових шляхом оцінювання особистістю самої себе в процесі різних проявів. Людині притаманно оцінювати в цілому свою діяльність, свої окремі дії та вчинки. Занижена самооцінка частіше всього сприяє появі і розвитку таких рис особистості, як невпевненість в собі, безініціативність. Об’єктивна самооцінка зумовлює критичне відношення до себе, співвідношення своїх можливостей і дій. В свою чергу, активність безпосередньо залежить від характеру, змісту й сили мотивів, які збуджують студентів до дій, вчинків, діяльності.                 

Процес фізичного самовиховання, по своїй сутності, базується на наступних принципах: самостійність, прозорість сприйняття матеріалу, що вивчається, його усвідомлення, міцність закріплення, послідовність, доступність, застосування знань на практиці, перетворення знань у переконання, дії.

Прагнення до фізичного самовиховання у студентів пов’язане з їхніми віковими особливостями – усвідомленням свого фізичного розвитку й фізичної підготовленості, функціонального стану організму та його адаптаційних можливостей. Таким чином, потреба у фізичному самовихованні викликається вірно поставленим фізичним вихованням, наявністю вольового напруження,прагненням до високого рівня розвитку свідомості й самосвідомості [1].

Основними методамививчення рівня розвитку самовиховання є: спостереження, бесіда, анкетування, взаємні й незалежні характеристики; аналіз документації (навчальні журнали, протоколи змагань, медичні картки тощо). Співставлення даних, отриманих різними методами, забезпечує більш глибокий і точний аналіз зібраних матеріалів, дозволяє більш ефективно планувати роботу по організації фізичного самовиховання студентів [3].

Дослідження здійснювалося поетапно протягом 2012-2014 років на кафедрі фізичного виховання і оздоровчої фізичної культури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка із залученням студентів денної форми навчання Iі IIкурсів неспеціальних факультетів, кількість яких становила 1139 осіб.

Головними методами визначення рівня розвитку самовиховання студентської молоді були обрані: на першому курсі – анкетування (анкета першокурсника), метод експертних оцінок; на другому, після запропонованої покрокової програми першого року навчання – аналіз документації (журнали обліку й участь у змаганнях), метод експертних оцінок.

Для визначення рівнів розвитку фізичного самовиховання студентської молоді були залучені  експерти – викладачі кафедри (n=12). Вони, згідно запропонованої Віленським М.Я. і Бєляєвою В.А. [3] характеристики рівнів розвитку фізичного самовиховання студентської молоді (таблиця 1), визначали його в кінці Iсеместру у студентів Iкурсів.

Таблиця 1.

Характеристика рівнів розвитку

фізичного самовиховання студентської молоді

(за Віленським М.Я. і Бєляєвою В.А.)

На основі отриманих методом анкетування даних розроблялася програма, згідно якої проводилась організація фізичного самовиховання студентів.

На першому етапі для формування суспільно-значущих мотивів здійснювалась психолого-педагогічна підготовка студентів Iкурсів. Для цього використовувались лекції, колективні й індивідуальні бесіди, агітація їх до занять старшокурсниками.

На другому етапі організації самовиховання під керівництвом викладачів студенти навчались методиці даного процесу і залучались до практичної діяльності. З цією метою вони більш глибоко знайомились з методами: самоспостереження, порівняння себе з іншими, самоаналізу і самооцінки фізичного стану і фізичних якостей.

Щоб прагнення студентів до фізичного самовдосконалення втілити в діяльність, вони навчались прийомам роботи над собою і знайомились з правилами їх використання.

З метою ефективного використання методу самоконтролю студентам пропонувалось ведення щоденника, що дозволяло вдосконалювати методику самоконтролю й стимулювало використання інших прийомів роботи над собою.

По мірі того, як студенти оволодівали методами самопізнання і самоуправління, вони починали планувати свою діяльність в області фізичного самопізнання, складаючи особисті плани і програми роботи над собою. В цьому їм надавалась допомога викладачів у формі порад, консультацій, рекомендацій тощо.   

Визначення експертами рівня розвитку фізичного самовиховання студентів в кінці експерименту (кінець IVсеместру) дозволяє констатувати їх прогресивний рух за рівнями протягом досліджуваного періоду (таблиця 2).    

Як видно із табл. 2., після впровадження у практику роботи програми з фізичного самовиховання студентської молоді рівень студентів II курсу мав тенденцію до покращення, про що свідчать результати експертних оцінок.

Перевірка ефективності запровадженої програми з фізичного самовиховання студентів проводилась за хі-квадратом (багатопільна таблиця) [5] при х²_спост.>х²_крит. (6,05 > 5,99). Таким чином, підтверджена достовірність відмінностей між рівнями розвитку фізичного самовиховання студентів І та ІІ курсів, а відтак, доведена ефективність управління фізичним самовихованням студентської молоді у навчально-виховному процесі педагогічного вишу.

Таблиця 2

Фізичне самовиховання студентської молоді

Висновки. 1. Фізичне виховання, як і система виховання в цілому, сьогодні відмовилось від ідеалів, сформованих у радянський період розвитку, але поки не напрацювало нових, адекватних вимогам нинішнього і майбутнього етапів розвитку суспільства. Очевидно, що процес фізичного виховання у вишах потребує суттєвої реорганізації, де фізична досконалість не буде розглядатись як відповідний вимогам життєдіяльності стан людини з кількісними характеристиками статистичних норм фізичного розвитку населення.   

2. Фізичне самовиховання є однією з умов виховання студентської молоді. Воно має місце тільки тоді, коли суб’єкт виховання перетворює себе свідомо у активний об’єкт виховання, ставить перед собою конкретні цілі і задачі, обирає шляхи їх перетворення в життя й починає цілеспрямовано працювати над своїм фізичним удосконаленням.

Головним механізмом залучення студентів до активних занять фізичною культурою та спортом є явище інтеріоризації (перехід від зовнішнього у внутрішнє). Як зазначає академік І.Д. Бех: “Нові виховні методи мають ґрунтуватися не на механізмі зовнішнього підкріплення (заохоченні і покаранні), а на рефлексивно-вольових механізмах, … що апелюють, передусім, до самосвідомості та до свідомого творчого ставлення людини до норм і цінностей” [2: 128]. Виходячи з цього, самим студентам належить важлива роль у зміцненні фізичного здоров’я, підвищенні мотивації до занять з фізичного виховання, визначенні напрямку у виборі рухової активності в процесі навчання, з урахуванням специфіки подальшої професійної діяльності [7]. 

3. Впроваджена програма спеціальної організації процесу фізичного самовиховання студентів, що формує прагнення до нього, створюючи сприятливі умови для застосування та розвитку фізичних якостей, які сприяють всебічному фізичному розвитку.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у проведенні лонгитудинального дослідження для визначення і покращення рівня фізичного самовиховання студентів старших курсів у навчально-виховному процесі педагогічного вишу.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Алябьева Н.В. Физическое самовоспитание студентов специальной медицинской группы/Н.В. Алябьева // Физическая культура в процессе обучения и профессиональной подготовки будущего учителя. – Сборник научных трудов. – М.: МГПИ им. В. И. Ленина, 1983. – С. 83 – 92.

2. Бех І.Д. Виховання особистості / І. Д. Бех: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.: іл. ISBN 978-966-06-0490-2.

3. Виленский М.Я., Беляева В.А. Физическая культура в самовоспитании личности будущего учителя: Учебное пособие / Под общей редакцией Сластенина В.А. – М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1985. – 60 с.

4. Карпюк Ірина. Соціально-педагогічний аналіз системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі / Ірина Карпюк // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць у галузі фізичної культури та спорту. Вип. 10: У 4-х т. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2006. – Т.3. – С. 62 – 67.  

5. Петров П.К. Физическая культура: Курсовые и выпускные квалификационные работы / Павел Карпович Петров. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2002. – 112 с.  – (Б-ка студента).

6. Приходько В.В. Ретроспектива физического воспитания студентов и перспектива его развития / В.В. Приходько // Теорія і практика фізичного виховання. Науково-методичний журнал: Спеціальний випуск за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції “Здоров'я і освіта: проблеми та перспективи”. – Донецьк, ДонНУ. – 2008. – № 1. – С. 101 – 107.

7. Собко Сергій, Собко Наталія. Фізично-оздоровча активність як показник самовдосконалення студентської молоді / Сергій Собко, Наталія Собко // Наукові записки / Ред. кол.: В.В. Радул, В.А. Кушнір та ін. – Випуск 134. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім.. В.Винниченка, 2014 – С. 209 – 212. – (Серія: Педагогічні науки).   

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Собко Сергій Григорович, завідувач кафедри фізичного виховання і оздоровчої фізичної культури, кандидат педагогічних наук, доцент, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.

Коло наукових інтересів: активність студентської молоді, теоретико-методичні основи функціонування та розвитку футболу.

Дарзинська Наталія Олександрівна, старший викладач кафедри фізичного виховання і оздоровчої фізичної культури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Коло наукових інтересів: вплив засобів баскетболу на гармонійний розвиток студентської молоді