ПОРАДИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЩОДО ВИХОВАННЯ «ВАЖКИХ» ДІТЕЙ

Генсіцька Дарія

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винничека,

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент І.Г.Баранюк

Анотація: у статті аналізуються складності організації навчально-виховного процесу «важких» дітей та даються поради В. О. Сухомлинського щодо їх подолання.

Ключові слова: «важкі» діти, вчитель, невстигаюча дитина, читання.

Постановка проблеми: сьогодні проблема навчання «важких» дітей початкової школи є актуальною. На їх розвиток безперечно впливає багато факторів, таких як: неправильне сімейне виховання, індивідуальні особливості учня та помилки недосвідчених вчителів. Тому до порад видатного педагога В. О. Сухомлинського варто прислухатись сучасним працівникам освіти, аби у їхньому класі подолати причини неуспішності та коригувати навчальну діяльність «важких» учнів.

Аналіз досліджень. Проблеми організації навчально-виховного процесу «важких» дітей початкової школи висвітлюються у працях Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанського, В. Сухомлинського, А. Макаренка, Г. Костюка, О. Савченко, М. Антонця.

Мета статті – проаналізувати поради В. О. Сухомлинського щодо виховання «важких» учнів початкової школи.

Виклад основного матеріалу. В. О. Сухомлинський вважав, кожна відстаюча, невстигаюча дитина – велика людська трагедія. Варто зосередитися на цих словах. Хто винен у цьому? Батьки, яких нині хвилює думка: в своїй дитині ми повторюємо самих себе і ми хочемо здаватися кращими, ніж є насправді. Такий хід думок чинить згубний вплив на особистість дитини. В результаті цього вони перетворюються на так званих «важких» дітей. Хто ж вони – «важкі» діти? Проблемними учнями В. О. Сухомлинський називав тих вихованців, у яких з різних причин є відхилення розумового розвитку. У кожного з них є щось своє, особливе, індивідуальне, не схоже на інших «важких» дітей: як свої особливості, відхилення від норми, так і свої шляхи виховання [1, 509].

Існує декілька коренів аномального розвитку таких дітей. Першою причиною може бути хвороба, перенесена в ранньому дитинстві (ревматизм, рахіт). Але ця обставина не призвела б до негативних результатів, якби не була посилена вторинним згубним впливом: неправильним вихованням в ранньому дитинстві. Іноді це було основним поштовхом, який вплинув на затримку розвитку.

Окрім вище зазначених факторів, конфліктні стосунки в сім’ї, а особливо алкоголізм батьків, один з найгірших чинників для дітей з відхиленнями в розвитку. Надзвичайно вагомою обставиною є відсутність повноцінного материнського виховання в перші 2 ‒ 3 роки життя дитини. В цей проміжок часу дитина повинна через матір відкривати для себе навколишній світ. Якщо цього не відбувається, розумове життя малюка піде зовсім не так, якби воно пішло за умови правильного материнського виховання [2, 587 ‒ 588].

Починаючи з 6 ‒ 7 років, «важкі» діти стають членами шкільного колективу, тому вчителю необхідно знайти правильний підхід у вихованні таких дітей [4]. Для таких учнів обмеження навчання матеріалом, обов’язковим для заучування, особливо згубне, – воно отуплює їх, виховуючи звичку до зубріння. В. О. Сухомлинський говорив: «Ніколи, жодного разу я не проводив ні з цим, ні з такими ж іншими учнями додаткових занять, мета яких зводилася б до виучування того, що не засвоєно на уроках. Я учив дитину читати й думати. Читання мовби індукувало, пробуджувало думку. У тому, що читає «важка» дитина, з чим вона зустрічається в навколишньому світі, час від часу має відкриватися щось таке, що дивувало б, вражало її. Цієї вимоги я завжди дотримувався у виховній роботі з «важкими» дітьми, і це моя порада всім учителям» [ 3, 449-452 ]. Аналізуючи слова педагога можна стверджувати, що чим «важча» дитина, чим більше труднощів у навчанні вона має, тим більше їй потрібно читати. Саме читання вчить її мислити, що пробуджує сили розуму. А чим більше учень думає, тим сприятливішим стає він до знань, тим легше його виховувати та навчати.

Висновки. Отже, виховання «важких» дітей процес нелегкий. Нещасна, знедолена природою або поганим середовищем маленька людина не повинна знати про те, що вона – малоздібна, що в неї слабкий розум. Виховання такої людини повинно бути в сто разів ніжнішим, дбайливішим [2, 590]. І звичайно, потрібно пам’ятати пораду Василя Олександровича: «Не додаткові заняття, не нескінченні «підтягування», а читання, читання і ще раз читання – ось що відіграє вирішальну роль у розумовій праці тих, кому важко вчитися».

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори: В 5-ти т. – Т. 4. ‒ К. : Рад. школа, 1976. – С. 391–626.

2. Сухомлинський В. О. Найвідсталіший у класі / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : В 5-ти т. – Т. 5.К. : Рад. школа, 1976. – С.584 ‒ 590.

3. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 2. – К. : Радянська школа, 1976. – С. 419–654.

4. Сухомлинський В. О. Обережно: дитина! / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : В 5-ти т. – Т. 5.К. : Рад. школа, 1976. – С.422 ‒ 426.