Погляди В. О. Сухомлинського на гру як засіб розумового виховання молодших школярів

Ксенія Горпинко

(студентка ІІ курсу магістратури факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник – д-р пед. наук, професор О. М. Ткаченко

Анотація. У статті розкрито особливості гри як засобу розумового виховання молодших школярів; узагальнено окремі погляди В. О. Сухомлинського на специфіку застосування гри у процесі формування розумової культури дітей молодшого шкільного віку.

Ключові слова: розумове виховання, розумова культура, гра як засіб розумового виховання молодших школярів, досвід В. О. Сухомлинського щодо застосування гри в процесі формування розумової культури молодших школярів.

Постановка проблеми. Гра посідає значне місце в житті людини та її діяльності. Дитина пізнає світ за допомогою гри. Не випадково ігрові технології є однією з унікальних форм навчання, що дозволяє зробити цікавим і захоплюючим буденне вивчення предметів. Навчання через гру створює сприятливі умови для самостійного пошуку та вирішення учнями проблем, які супроводжують освітній процес. На жаль, вихователі та вчителі ще недостатньо уваги приділяють грі як засобу розвитку розумових здібностей дітей молодшого шкільного віку, хоча саме ігрова діяльність має величезний потенціал у формуванні різних компонентів розумової культури людини, на чому наголошував і Василь Олександрович Сухомлинський.

Аналіз досліджень. Гра завжди привертала до себе увагу психологів та педагогів. Питання визначення сутності гри, організації ігрової діяльності вивчали такі науковці, як Л. Артемова, А. Богуш, Д. Ельконін, Р. Жуковська, Д. Менджерицька, О. Усова та інші. Зміст поняття «розумова культура» досліджували П. Гальперін, Ф. Гоноболіна, В. Паламарчук. Проблема формування розумової культури молодших школярів знайшла відображення в наукових працях Л. Калузької, С. Омельяненко, О. Савченко тощо. Особливості застосування гри як засобу розумового виховання знайшла своє відображення в працях О. Газмана, Н. Короткової, Н. Михайленко, В. Сухомлинського. Специфіка поєднання навчання з грою в початковій школі, відображена в педагогічній спадщині В. Сухомлинського, не знайшла належного висвітлення в науковій літературі, що й зумовило вибір теми цієї статті.

Формулювання цілей статті. Метою статті є висвітлення окремих ідей Василя Олександровича Сухомлинського щодо застосування гри в процесі розумового виховання молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Для дітей, які переходять із закладів дошкільної освіти, де гра виступала формою їхньої життєдіяльності,
до початкової школи, важливою умовою правильного розумового розвитку є насичення освітнього процесу грою. Гра, як стверджує І. Тарасова, – «спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок, розвитку мислення, практичних дій, збагачення життєвого досвіду».

У грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього, вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні, граючись, навчаються [3, 16].

В. О. Сухомлинський звертав увагу на гру як засіб розумового розвитку молодших школярів. Він писав: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості. То що ж страшного в тому, що дитина вчиться писати граючись, що на якомусь етапі інтелектуального розвитку гра поєднується з працею, і вчитель не так уже часто говорить дітям: «Ну, пограли, а тепер будемо трудитися!»» [2, 95].

В аналізі праць видатного педагога ми керувалися сучасними уявленнями про складники розумової культури. Огляд праць науковців дає змогу стверджувати, що розумова культура – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм навичок розумової праці. Цей вид культури формується у процесі здобуття учнями знань і не виступає лише результатом їх нагромадження. Засвоєння знань і якісне їх використання на практиці суттєво впливає на формування розумової культури лише тоді, коли знання стають особистісним надбанням людини, її багатством та неповторністю.

Розвиваючи думки Василя Олександровича стосовно гри, Ю. Федусенко вирізняє такі найважливіші функції гри, які виявляють, на нашу думку, багатогранні можливості застосування цього виду діяльності у процесі формування розумової культури дитини: розважальну (основна функція гри – розважити, доставити задоволення, надихнути, розбудити інтерес); комунікативну; самореалізації в грі; терапевтичну; діагностичну; корекційну; міжнаціональної комунікації (засвоєння єдиних для всіх людей соціокультурних цінностей); соціалізації [4, 27]. Цінність гри, з нашого погляду, полягає й у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі учнів початкових класів, знижує гіподинамію.

Підкреслюючи важливість застосування гри в навчанні школярів, Василь Сухомлинський писав: «Тисячу разів сказано: навчання – праця, і його не можна перетворювати на гру. Та не можна відгородити китайською стіною працю від гри. Придивимося уважно, яке місце гри в житті дитини. Для неї гра – це найсерйозніша справа. В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку» [2, 234]. Так як у дитячі роки гра сприяє пізнанню дітьми світу, за умови кваліфікованого її використання вона може стати неоціненним помічником вчителя в розумовому вихованні дитини.

Василь Олександрович визначав розумову культуру як надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями та застосуванні їх на практиці. Він підкреслював,
що засвоєння перших наукових істин відбувається «не за підручником, який часто гасить чуттєві враження, засушує уяву і фантазію, притупляє емоції,
не завжди запалює іскорку мислення, а з джерел природи», що найвірніше сприяє розвитку особистості [1, 258].

Кожен учитель, як наголошував педагог, повинен використовувати гру з метою розвитку психічних процесів молодших школярів, зокрема уяви, необхідної для інтелектуального розвитку учнів. З цього приводу Василь Олександрович зазначав: «Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються в швидкості й спритності. Гра може полягати й у великому напруженні творчих здібностей, уяви. Без гри розумових сил, без творчої уяви неможливе повноцінне навчання» [2, 128]. На думку Сухомлинського, гра починається там, де є краса. Причому красу в Павлиській школі діти разом із педагогом бачили в усьому: у квітці, у птахах, у дереві, в метелику, – з яких і починалася гра.

У пошуках краси діти долучалися до трудової діяльності, яку В. О. Сухомлинський теж поєднував з грою. Він писав: «Урочистий день початку збирання врожаю на шкільній ділянці – діти приходять святково вдягнені; перші зрізані колоски стоять у вазі на столі, покритому скатеркою. У цьому – гра, сповнена глибокого змісту. Та гра втрачає виховну цінність, коли вона штучно «прив’язується» до праці, і в красі не виявляється емоційна оцінка навколишнього світу й самого себе» [2, 97]. Тут важливою є майстерність педагога, який не пригнітить працею, а зможе донести учневі її багатогранність та вплинути на формування свідомого бачення світу, залучити батьків до цього процесу через освоєння прийомів домашньої материнської дидактики.

Погляди В. Сухомлинського на гру як засіб формування розумової культури учня не втратили своєї цінності для Павлиської школи, де жив і працював видатний педагог. Вчителі початкових класів досі пам’ятають настанову педагога «Через гру дитина пізнає світ», організовуючи навчання молодших школярів й за канонами Нової української школи. Гра супроводжує павлиських школярів усюди: на уроках, на перерві, під час трудової діяльності, під час виконання домашніх завдань. Так, на уроках мислення серед природи, започаткованих Василем Олександровичем, учні через гру пізнають красу навколишнього. Завдяки ігровим моментам діти дізнаються про приліт птахів, про початок певної пори року, про тварин, про квітку навесні, про маленький струмочок тощо.

Висновки. Отже, В. О. Сухомлинський наголошує на важливості впровадження гри у навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку. Гра, як підкреслює педагог, є формою діяльності молодших школярів, яка відповідає їх віковому розвитку та сприяє формуванню всіх пізнавальних процесів, цінних в контексті формування різних елементів розумової культури дитини, зокрема творчого мислення, уяви. Застосування гри в початковій школі передбачає тісний взаємозв’язок розумового виховання з естетичним та трудовим, який реалізується і в процесі взаємодії школи і сім'ї у формуванні особистості учня.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі вбачаємо у вивченні впливу гри на формування окремих компонентів розумової культури молодших школярів.

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Сухомлинський В. О.  Вибрані твори: у 5-ти т. – Т.2. – К.: Рад. школа, 1976. – 668 с.

2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т.3. – К.: Рад. школа, 1977. – 670 с.

3. Тарасова І. О. Дидактичні ігри в початковій школі / І. О. Тарасова // Початкова школа. – 2018. – №5. – С. 13–18.

4. Федусенко Ю. К. Особливості впливу навчально-ігрової діяльності на розвиток основних психічних процесів у молодшому шкільному віці / Ю. К. Федусенко // Рідна школа. – 2018. – №4. – С. 25–28.