ІДЕЯ ГАРМОНІЙНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Мельниченко Світлана

(студентка 2 курсу магістратури факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник – доктор. пед. наук, професор О С. Радул

Ключові слова: гармонійне виховання, В.О. Сухомлинський, молодші школярі.

У статті розглянуто питання актуальності гармонійного виховання молодших школярів. Розкрито сутність поняття „гармонійне виховання”, трактування означеного феномена вченими; подано аналіз поглядів, ідей В. О. Сухомлинського на гармонійний розвиток і ідеї гармонійного виховання молодших школярів.

Постановка проблеми. Стрімка динаміка трансформації суспільства ставить перед системою освіти нові нетрадиційні завдання. І суспільні, і державні, і особисті інтереси в осяжному майбутньому зможе задовольнити лише людина нової формації, в якій дихотомічно розвинені інтелектуальна та почуттєва сфери, яка б легко і вільно почувала себе патріотом своєї країни і громадянином світу, знала та цінувала досягнення національної культури і володіла надбаннями світової культурної скарбниці.

Це нагальне завдання стоїть нині перед освітніми системами багатьох країн. Особливо важливе воно для України після вікових змагань за утвердження себе як самостійного державного утворення, яка в результаті численних намагань здобути незалежність стала на шлях творення суверенної, демократичної, соціальної, правової держави.

Виховання — це складний і багатогранний процес формування людини в умовах створення оптимальних можливостей для фізичного, психічного, соціального і культурно-духовного розвитку. Найвища мета виховання — гармонійний розвиток вільної, самодостатньої особистості.

Отож, з огляду на це, ключового теоретичного і практичного значення набувають сьогодні наукові здобутки В. О. Сухомлинського. Адже його педагогічні далекоглядні ідеї гармонійно вихованої особистості виявляються сьогодні співзвучними глобальним проблемам сучасної педагогіки.

Виховання — це один із головних чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Гармонійне виховання молодших школярів охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості.

Аналіз досліджень. Українська педагогічна думка значну увагу приділяє дослідженню спадщини В.Сухомлинського. Ідеї гармонійного виховання привертала й привертає увагу багатьох вчених: психологів, педагогів, методистів. Зокрема, розробкою цього питання  займались такі провідні вчені: В.О. Сухомлинський, А. С. Макаренко, К. Д. Ушинський, І. Д. Бех, О. Я. Савченко , В. О. Киричук, В. Г. Кузь, М. Г. Стельмахович, М.Антонець, Н.Безлюдна, М.Дубінка, Є.Коваленко, К.Кривошеєнко, І.Слюсаренко, О.Сухомлинська та ін.

Дослідженням його педагогічних поглядів на проблему гармонійного виховання школярів займається цілий ряд cучасних науковців (М. Антонець, М. Богуславський, Т. Будняк, Н. Гончаренко, І. Зязюн, В. Кузь, І. Кучинська, Г. Калмиков, Є. Печерська).

Мета статті. Розкриття ідей гармонійного виховання молодших школярів у педагогічній спадщині В.Сухомлинського та їх генезі в педагогічній теорії та практиці сучасної школи.

Виклад основного матеріалу. Гармонійне виховання молодших школярів розглядав та втілював у життя видатний український педагог Василь Олександрович Сухомлинський. Його теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність увійшли до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід збагатили педагогіку новими положеннями і думками.

Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського різностороння і багатогранна. Серед засобів виховання гармонійної особистості педагог вирізняв: рідне слово, навчання, рідну природу, працю, традиції, багате духовне життя вихованців. Педагог часто вів своїх вихованців на уроки до лісу, на берег річки чи до таємничої печери, де разом з ними складав оповідання про красу рідної природи, справедливість і перемогу добра над злом. Саме завдяки цим творам, у дітей виникала віра в себе, в добро та в те, що попереду – сповнене цікавих відкриттів життя. Звертаючись до педагогів, В. Сухомлинський наголошував, що «виховати особистість означає допомогти вихованцю відкрити усвідомити та привласнити загальнолюдські та національні моральні норми як цінності особистого життя, що утворюють внутрішній стержень особистості – ціннісну моральну-етичну орієнтацію, що слугує основою розвитку та самореалізації в умовах соціокультурної діяльності. Василь Сухомлинський довів, що важливим аспектом виховання є праця. Влучною є думка педагога в цьому контексті: «Праця і тільки праця – основа всебічного розвитку особистості.»

У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» він пише про те, що «кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягти щастя повноти свого духовного життя, радість праці та творчості.» [1, 70]

Вихідною точкою педагогічного світогляду Сухомлинського була задача виховання в дитини особистого ставлення до навколишньої дійсності, розуміння своєї справи та відповідальності перед рідними, товаришами й суспільством і, що головне, перед власною совістю. Василь Олександрович пише, що задача школи не просто передати знання, але «відкрити перед кожним, навіть перед найбільш пересічним, найбільш важким в інтелектуальному розвитку вихованцем ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершини, виявити себе, заявити про своє Я.»

Пріоритет у своїй педагогічній системі Сухомлинський приділяв, моральному вихованню, що повинно базуватись на почутті справедливості: «Справедливість - це основа довіри дитини до вихователя». При цьому основним методом уважав слово, але не повчальне чи пригнічуюче, а доброзичливе та привабливе. Сухомлинський називав слово «найтоншим дотиком до серця», що здатне зробити людину щасливою й нещасливою. Виховання гармонійно розвиненої особистості може бути засновано лише на моральності, що пронизує всі грані людської особистості, відкриваючи перед кожним шлях до громадських, ідейних, творчих, трудових, естетичних цінностей. [2,5]

Естетичне виховання, на думку В.Сухомлинського, це – виховання красою, виховання прагнення жити за законами краси. Вказуючи на українську народну мудрість, яка гласить: "Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна на погане", видатний педагог поставив у Павлиші провідним завданням естетичного виховання, образно кажучи, дати в руки кожній дитині скрипку, або навчити розуміти, цінувати і створювати прекрасне.

Особлива проблема для теорії та практики виховання - виховання потреб. Складність полягає у вихованні гармонійного співвідношення всіх видів потреб. Сухомлинський стверджував, що необхідно навчити розуміти, «що» саме має право, і в першу чергу - моральне право, бажати кожна конкретна людина. Тому «виховання культури бажань - один із найбільш яскравих відтінків тієї складної речі, що ми називаємо моральним змістом шкільного життя».

Василь Олександрович уважав, що у процесі виховання значущу роль відіграють взаємини вчителя й учня. Тому вони повинні бути уважними, доброзичливими та зацікавленими. Саме виходячи з цього у школі Сухомлинського, стали практикуватися спільні походи, твори й читання віршів, слухання «музики» лісу, ріки, полів, повітря. [4,15]

Новою в теорії Сухомлинського, що викликала широкий відгук, була ідея зближення школи та родини, як він це називав - «співдружність родини та школи». У статті «Слово до батьків», в інших роботах автор пропагував ідею повернення педагогічної відповідальності в родину. Він писав, що не тільки школа виховує й дає освіту, а й родина, причому з першого дня існування дитини вона виконує ці ж функції.

Висновок. Отже, на сучасному етапі розвитку педагогічних ідей, як ніколи, дуже важливою є педагогічна спадщина видатного вченого В. Сухомлинського, у якій неоціненні скарби педагогічної мудрості мають величезну силу у вихованні гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання гармонійно розвиненої особистості є досить складним і багатоаспектним. Для досягнення бажаних результатів необхідно залучити і задіяти всі ланки: сім'ю, навчально-виховні заклади, громадські формування, спеціальні інституції держави. І лише комплексний підхід може принести очікувані результати. Він передбачає забезпечення єдності вимог у системі гармонійного виховання, а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість.

Розкриваючи гармонійне виховання молодших школярів Сухомлинський не встановлював чітких меж між різними сторонами виховання. У будь-якому діянні він виділяв як необхідний розумовий розвиток і працю, виховання моральне, естетичне, екологічне, вивчення й урахування індивідуальних і вікових особливостей дітей, взаємини родини та школи, педагогічну майстерність учителя.

Список використаних джерел:

1. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 1. – К. : Радянська школа, – 1976. – С. 55–206.

2. Даценко О. Ідеї В.О.Сухомлинського у діалозі з сьогоденням / О. Даценко // Сільський вісник. – 2003. – 17 травня. – C. 5–6.

3. Новгородська Ю. Ідеї В.О.Сухомлинського живуть і розвиваються / Ю. Новгородська // Рідна школа. – 2002. – листопад. – C. 44–45.

4. Правий В. Творче впровадження педагогічних ідей В.О.Сухомлинського в умовах розбудови національної освіти // Освітянське слово. – 1998. – вересень. – C. 15.

5. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1977. – Т. 2. – 665 с.