Інструменти доступності

  • вул. Шевченка, 1, м. Кропивницький
  • (0522) 32-17-18

УРАНОВІ РОДОВИЩА УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА РОЗРОБЛЕННЯ

Вовк В.М.

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Уперше про перспективи використання радіоактивних руд як величезного джерела енергії наголосив на початку XX століття видатний учений-геолог, перший президент Української академії наук Володимир Іванович Вернадський. Його вважають творцем геохімії урану і науки «радіогеології».

Активні процеси щодо створення атомної зброї у 40-х роках XX ст., а також розробки атомних реакторів для мирних цілей посилили інтерес до уранових руд. У Радянському Союзі, а також в інших країнах було організовано масштабні пошуки уранових родовищ. Майже вся інформація стосовно родовищ урану була засекреченою.

Історія видобування урану розпочалась у 1906 р., коли з руд родовища у Яхимові (Рудні гори на заході Чехії) було отримано перший радій. До 1940 р. з родовищ Канади, Конго (бельгійське), США, Австралії, Португалії було отримано близько 1 кг радію, а отже видобуто близько 1 тис. т. урану [2].

Уран є літофільним елементом, і його літофільні властивості проявляються при наявності оксигену, а зустрічається він лише у вигляді оксидних сполук чотири- і шестивалентного урану. У природі відомо всього три його ізотопи: U-238 (період напіврозпаду 4,5 млрд років), U-235 (період напіврозпаду 713 млн років), U-234 (період напіврозпаду 247 тис. років). Найбільш поширеним є уран-238, але використовується уран-235, для якого можлива ланцюгова ядерна реакція. Саме останній використовується як паливо в атомних реакторах і при розробленні ядерної зброї.

Уран відіграє важливу роль у геотерміці Землі, адже внаслідок його розпаду виділяється величезна кількість енергії. Проміжними продуктами його розпаду є торій, радій, радон, які є постійними супутниками урану в природі; кінцевим продуктом його розпаду є свинець. Уран та його сполуки радіаційно і хімічно токсичні.

Історія відкриття родовищ урану в Україні починається з 1944 року, коли при Українському геологічному управлінні спочатку було створено спеціальний ревізійний загін, а у вересні – Центральну українську партію для пошуків радіоактивних елементів.

Спочатку було проведено радіометричне обстеження зразків гірських порід і руд у керносховищах і музеях, а згодом здійснена радіометрична ревізія всіх старих гірничих виробок. Навесні 1945 року у трьох зразках хлорит-серицитових сланців з горизонту 82 м шахти 4-біс Первомайського залізорудного родовища Північного Криворіжжя було зафіксовано високу радіоактивність. Були проведені додаткові дослідження, за результатами яких встановлено прояв уранового зруднення в амфібол-карбонатно-магнетитових рудах на горизонті 150 м шахти «Д». Так було відкрито перше в Україні родовище урану, яке було назване «Первомайське». Виявилося, що це також перше родовище урану в СРСР [2].

У 1946 році було відкрито Жовторіченське родовище урану. Починалось це з того, що групою геологів на чолі з головним геологом Криворізького геологорозвідувального тресту Я.М. Бєлєвцевим було обслідувано залишки керну Криворізького залізорудного басейну. У липні серпні 1945 р. вдалося встановити високу радіоактивність у кількох зразках. На одному з них зберігся напис «Свердловина 7 рудника Жовта ріка». У 1946 р. після відкачування води із затоплених гірничих виробок геологи Я.М. Бєлєвцев, І.Г. Усенко і П.Т. Масляков на виробках 207-го і 267-го горизонтів виявили уранові руди. У 1951 р. за відкриття і розвідку Жовторіченського родовища Я.Б Бєлєвцева та керівників Головрозвідки І.К Кузьменка та М.І. Корольова було удостоєно Державної премії СРСР. Цей період можна вважати першим етапом в історії відкриття родовищ урану.

Після відкриття двох великих уранових родовищ по всій країні було організовано територіальні експедиції, які спеціалізувалися на пошуках урану. Серед них була Кіровська експедиція з базою в м. Кривий Ріг. Начальником експедиції було призначено М.І. Корольова, а головним інженером – Я.М. Бєлєвцева. Головним завданням була дорозвідка відкритих родовищ і здійснення пошуків нових родовищ урану. У 1951 р. розпочався промисловий видобуток уранової руди і був створений гірничо-збагачувальний комбінат №9 з видобутку та переробки уранових руд. У 1962 р. на базі двох родовищ урану і ГЗК №9 було організовано Східний ГЗК в м. Жовті Води.

Історія відкриття екзогенних (інфільтраційних) родовищ урану. У 1953 році Кіровська експедиція була перебазована до м. Києва. Від цього розпочався другий етап історії відкриття уранових родовищ в Україні. У 1955 р. в межах однієї з палеодепресій Дніпровського буровугільного басейну в осадових відкладах еоцену було виявлено Девладівське родовище урану. Це було зроблено геофізичним загоном Криворізької партії Кіровської експедиції на чолі з А.А. Мамедовим. Пізніше були відкриті і розвідані подібні за походженням екзогенні родовища: Сурське, Христофорівське, Червоноярське, Новогурївське, сафонівське, Братське, Криничанське, Оленівське, Ташликське.

У 1957 р. співробітниками Кіровської експедиції вперше у світовій практиці було розроблено спосіб видобування урану на основі технології підземного вилуговування. У 1962 р. на Східному ГЗК було проведено натурні дослідні роботи, які дали підстави для застосування цього методу видобування на Девладівському і Братському родовищах [2].

Історія відкриття ендогенних уранових родовищ. У 1964 р. поблизу м. Кіровограда було відкрито Мічурінське родовище урану в товщі натрієвих метасоматитів. Це було здійснено під час планового розбурювання зони Кіровоградського глибинного розлому Українською експедицією тресту «Київгеологія». Технік-геофізик О.С. Самарцев встановив високу радіоактивність порід під час радіометричного каротажу однієї з свердловин. У пробах води з цієї свердловини було виявлено високу концентрацію радону. Це дало підстави головному геологу експедиції Ю.Б. Бассу додатково закласти 4 свердловини в радіусі 10-15 м від першої. Всі свердловини підтвердили наявність уранових руд. Виявлене родовище було розвідане в рекордні терміни. До 1967 р. роботи були завершені і був новостворений Інгульський рудник СхідГЗК. Відкриття Мічурінського родовища дало поштовх до активних пошуків урану в натрієвих метасоматитах території усього Українського щита. Першовідкривачами родовища визнали геологів тресту «Київгеологія» Ю.Б. Басса, О.С. Самарцева, В.М. Бойка і геофізика тресту «Укргеофізика» П.Ф. Кисельова [2].

У 1964 р. в районі села Березівка геолого-розвідувальною партією № 47 були знайдені декілька радіоактивних аномалій, а у 1966 р. після проведення попередніх геологічних досліджень на західній межі Новоукраїнського масиву гранітоїдів було відкрите Ватутінське промислове уранове родовище. Детальну розвідку було розпочато у 1968 р., а завершено - у 1972 р. Відкрите родовище приурочене до Звенигородсько-Аннівської розломної тектонічної зони субмеридіонального простягання. Його першовідкривачами були М.В. Смолін, Ф.Д. Галкін, Ф.Н. Приткін, Д.І. Плохотниченко і В.А. Сливинський.

Основні пошукові і розвідувальні роботи було зосереджено у Кіровоградській зоні глибинних розломів, де в кінці 60-х - початку 70-х років у натрієвих метасоматитах було виявлено і розвідано ряд родовищ: Центральне, Северинське, Підгайське, Щорсівське і Юр’ївське. Першовідкривачами цих родовищ урану Кіровоградської тектоно-метасоматичної зони вважають П.І. Гуріна, П.Є. Дружина, А.В. Кузьменка, В.А. Процька, В.І. Ловінюкова, В.І. Лаврова, І.П. Пижука.

У 1975 році поблизу с. Олексіївка Маловисківського району (10 км на південний схід від райцентру) у північній частині Новоукраїнського масиву гранітів було відкрито велике Новокостянтинівське уранове родовище гідротермально-метасоматичного походження. Фактично було знайдено новий уранорудний структурний вузол земної кори, який включає, окрім Новокостянтинівського, ряд родовищ і рудопроявів – Квітневе, Лісове, Літнє і Докучаєвське.

Уже в роки незалежності України було завершено геологорозвідувальні роботи на двох великих родовищах – Новоконстянтинівському і Докучаєвському. У результаті затверджено запаси уранової руди, і передано родовища до Державної комісії по запасах корисних копалин (ДКЗ) України [27]. У центральній частині Новоукраїнського масиву гранітів було виявлено і оцінено Партизанське і Кіровське родовища урану.

Сучасна ситуація та перспективи розвитку урановидобувної галузі. В межах території України виділено декілька генетичних типів уранових родовищ. Близько 76% усіх покладів належать до родовищ альбітитового типу, 11% - належить до пегматитового типу. 7% - до пісковикових (гідрогенних, а інші 6% являють собою родовища конгломератового, бітумінозного та ін. типів.

В даний час промислове значення мають лише родовища альбітитового типу – натрій-уранові, а також гідрогенні родовища – пісковикового типу у відкладах осадового чохла УЩ. Промислові родовища урану метасоматичного типу зосереджені в межах Кіровоградської металогенічної області, яка є складовою частиною металогенічної провінції Українського щита. У структурному плані Кіровоградська металогенічна область приурочена до Інгульського мегаблоку Українського щита.

Державним балансом запасів корисних копалин України враховано 22 родовища з промислово оціненими запасами, з яких розробляються чотири (Мічурінське, Центральне, Ватутінське і Новокостянтинівське) [1].

На сьогодні запаси Мічурінського, Східної зони Центрального і Ватутінського родовищ уже майже вичерпані. Найбільш перспективними для розробки залишаються Новоконстянтинівське, Західна зона Центрального, Северинське, Докучаєвське, Партизанське, а також гідрогенні Апрельське і Сафонівське. Розвідані і попередньо оцінені ресурси урану Кіровоградського уранорудного району складають понад 100 тис. т, з яких близько половини оцінюються як рентабельні (до 80 дол. за 1 кг урану). Прогнозні ресурси Кіровоградського району складають близько 200 тис. т. [2].

Новокостянтинівське родовище за запасами урану - 93 626 т (вміст урану в руді 0,139%), входить до десятки найбільших родовищ світу. Планується розроблятися до глибини 700 м вертикальними шахтами. Але основні рудні горизонти знаходяться на абсолютних позначках «мінус» 120-440 м.

На сьогодні Україна за ресурсами і запасами урану входить до першої десятки серед усіх країн світу і посідає одне з перших місць у Європі, але існують серйозні проблеми з інвестиціями в урановидобувну галузь. Повний цикл робіт з видобутку (підземним способом) та переробки уранових руд в Україні здійснює одне підприємство — ДП «Східний ГЗК». До його складу входять Смолінська шахта (працює з 1973 року), яка розробляє Ватутінське родовище, та Інгульська шахта (працює з 1969 року), що розробляє Мічурінське та Центральне родовище. Залучення до проектної експлуатації Новокостянтинівського родовища потребує будівництва гірничо-металургійного комплексу і, відповідно, концентрування значних фінансових ресурсів. Резервним є Северинське родовище. Виведення з експлуатації Смолінської і Інгульської шахти передбачається у 2021–2025 рр.

Переробка уранових руд і отримання уранового концентрату (U3О8) здійснюється на Гідрометалургійному заводі м. Жовті Води. Відходи (хвости) збагачення уранових руд зберігаються у спеціально обладнаному хвостосховищі "Балка «Щербаківська» (на 2010 р. — 37,4 млн.т) [1].

Список ДЖЕРЕЛ

  1. Уранова промисловість України. Електронний ресурс. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

  2. Шаталов М.М. Уран надр України: геохімія урану та історія створення мінерально-сировинної бази // Вісник НАН України, 2015, №10. С. 50-59.

Додати коментар

Коментарі   
0 # Руслана 03.04.2020, 17:02
Незважаючи на більш ніж півстолітню історію вивчення уранових родовищ України, донині ще залишається багато дискусійних і до кінця не з’ясованих питань щодо рудоутворення на докембрійських щитах платформ і, особливо, джерела рудогенної речовини. Дана стаття, що ґрунтується на високоякісному фактичному матеріалі, додає багато нового для пізнання локалізації та умов утворення уранового зруденіння в докембрійських кристалічних породах фундамента. Обґрунтованість і достовірність результатів базується на аналізі й узагальненні великої кількості опрацьованих літературних і фондових даних хімічного складу порід і руд. Значимість результатів дисертації для практики полягає у можливості удосконалення критеріїв прогнозу та пошуку урановорудних об’єктів, підвищення ефективності існуючих пошукових методів з метою подальшого нарощування промислового потенціалу мінерально-сиро винних баз урану України.
Відповісти
0 # Гость 02.04.2020, 14:40
Актуальна тема для Центральної України. Дуже інформативно розкрита, з одного боку - історія відкриття та дослідження стратегічно важливої сировини, з іншого боку - наведені характеристики родовищ Центральної України, які не так легко знайти у відкритому доступі, і потребує опрацювання великої кількості наукового матеріалу.
Автору вдалося розкрити та доступно структурувати наукоємну тему.
Стаття знадобиться студентам протягом вивчення курсів: геологія, геоекологія, економічна та соціальна географія України тощо.
Відповісти
Image

Столітні традиції якісної освіти!

Підписатись