В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Світлана Жеребна

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Т. О. Прибора

Анотація: У статті розглянуто погляди В. О. Сухомлинського на розумове виховання дітей молодшого шкільного віку, розглянуто завдання щодо формування інтелектуальних умінь.

Ключові слова:В. О. Сухомлинський, розумове виховання, природа, мислення школяра, науковий світогляд.

В сучасному світі однією з найважливіших складових педагогічної системи педагога є теоретичне обґрунтування і практичне втілення шляхів розумового розвитку дитини в навчально-виховному процесі, яка вміє раціонально використовувати свої розумові здібності.

Мета статті полягає в дослідженні поглядів В. О. Сухомлинського щодо розумового виховання дітей молодшого шкільного віку.

Ім’я Василя Олександровича Сухомлинського відоме і популярне в усьому світі, зараз не зустрінеш учителя, вихователя, який був би не знайомий з його педагогічною спадщиною.

В початкових класах для учнів вчитель є взірцем майстерності, людяності, доброти і чесності. Людина, яка виховує в них справжню особистість, вкладає в них свою душу.

Як зазначав  Василь Сухомлинський, розумове виховання – це «надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці» [4, 539].

Система розумового виховання вітчизняного педагога з кожним роком привертає все більше уваги широкої наукової й педагогічної громади як в нашій країні, так і за кордоном, адже сучасний етап розвитку суспільства висуває нові вимоги до організації освіти. 

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (з’ясування подібності або відмінності понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Кожен педагог повинен бути умілим, вдумливим вихователем розуму учнів. Василь Олександрович звертав увагу, що перш ніж учити дітей запам’ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища навколишнього світу. «Розумове виховання в процесі навчання здійснюється лише тоді, коли накопичення, розширення обсягу знань учитель розглядає не як кінцеву мету процесу навчання, а тільки як один із засобів розвитку пізнавальних і творчих сил і гнучкої, допитливої думки» [2, 10].

Як зазначав педагог, розумове виховання – це дуже складний процес, що включає в себе становлення світоглядних переконань, ідейної та творчої цілеспрямованості розуму в тісному поєднанні з працею, суспільної активності особистості, що гармонійно поєднує в собі навчально-виховний процес в школі і житті суспільства.

Важливим для розвитку об’ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. «Знати, писав В. Сухомлинський, – це перш за все уміти користуватися знаннями. Наука стрімко розвивається. Накопичуються знання. І в наші дні ступінь інтелектуального розвитку людини визначається перш за все тим, як вона вміє орієнтуватися в безкрайньому океані знань, як вміє користуватися джерелами знань» [3, 280].

В навчальному процесі він використовував такі засоби розумового виховання як казка, праця, гра й природа. Педагог проводив уроки на природі, на яких він давав певні завдання і школярі могли висловити свою думку тому, що кожен учень бачить цей світ по-різному. Неповторним було те, коли діти писали свої власні оповідання, казки, вірші. Учитель допомагав розкрити творчі здібності до читання і написання творів своїх підопічних. 

Василь Олександрович любив повторювати: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму». Педагог розкриває засоби розумового розвитку дітей, одним із яких є природа. «Краса природи, – говорить Василь Сухомлинський, – загострює сприйняття, пробуджує творчу думку, наповнює слово індивідуальними переживаннями» Але не природа сама по собі, а виникаючи у процесі спостережень питання, розкриття причинно-наслідкових зв’язків і взаємозалежностей є джерелом розвитку мислення, уяви і мови дітей: «Я намагався до того, щоб здивування перед таємницями природи, переживання радості пізнання служили як би поштовхом, який пробуджує і активізує дітей». Кожна «подорож» у світ природи – це урок розвитку дитячого мислення. «Треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого мислення» [4, 535–540].

Процес пізнання починається із живого споглядання, із чуттєвого сприйняття і пізнання. Це є суттєва, необхідна передумова до розвитку абстрактного мислення. На основі живих і образних уявлень, які виникають у процесі спостережень за природою, учні встановлюють причини, наслідки явищ, порівнюють ознаки і якості, намагаються відповісти на питання, що виникають. 

«Світ, що оточує дитину, – це передусім світ природи з безмежним багатством явищ з невичерпною красою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму», – писав великий педагог 

Василь Олександрович підкреслював, що дуже важливо, щоб засвоєння перших наукових істин відбувалося не за підручником, який часто гасить чуттєві враження, засушує уяву і фантазію, притупляє емоції, не завжди запалює іскорку мислення, а з джерел природи, що найвірніше сприяє розвитку особистості. «Я намагався, – пише педагог, – щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями, щоб закони мислення діти усвідомлювали як струнку будову, архітектура якої підказана ще більш струнким від твором – природою» [4, 541].

Одним із найважливіших виховних завдань полягає в тому, щоб у процесі оволодіння знаннями кожна дитина переживала людську гідність, почуття гордості. Василь Олександрович стверджував, що вчитель не тільки відкриває світ перед учнем, а й утверджує дитину в навколишньому світі як активного творця, що переживає почуття гордості за свої успіхи. Кожний твій крок на шляху пізнання діти роблять самостійно.

«Найважливіше завдання початкової школи, – стверджував Василь Сухомлинський, – дати учням певне коло міцних знань і вмінь. Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов’язаних з оволодінням знаннями: вміти читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодіти знаннями» [5, 134].

Успіху розумового виховання сприяє навчання та такі його складові, як позаурочні заняття, читання учнями науково-популярної літератури, науково-предметні гуртки, домашня робота; дослідницькі гуртки, конструювання і моделювання. Всі вони формують інтелектуальне багатство дитини, творчий розум, прагнення жити у світі думок, постійне бажання збагачувати і розвивати свій розум.

Особливо багато уваги педагог приділяв дітям 5–6 років, він вважав що саме з дошкільного віку у дітей краще закладається, формується і  розвивається мислення і мова.

Василь Олександрович вказував на те, щоб поступово привчати учнів до подолання труднощів в інтелектуальній праці. Важливо, зазначав педагог, щоб у школі створювали загальні умови цілеспрямованої праці, постійної розумової діяльності без стимулювання, без ривків, поспіху і натуги духовних сил. Треба щоб дитина працювала не задля отримання оцінки, а щоб в неї було інтелектуальне почуття радості пізнання [2, 10].

Отже, Василь Олександрович багато уваги приділяв розумовому вихованню школярів, докладав чимало зусиль, щоб діти могли відчувати красу навколишнього, за допомогою цього розвивалося і мислення, він вважав, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей. 

Бібліографія

1.Калініченко Н.А. Василь Сухомлинський та проблема розумового виховання школярів / Н. А. Калініченко // Рідна школа. –2013. – № 8–9. – С.16–19.

2. Нор К. Ф. В. О. Сухомлинський про розумовий розвиток учнів молодшого шкільного віку / К. Ф. Нор // Рідна школа. – 2009 – № 5. – С.9–12.

3. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.3. – С. 280 – 289.

4. Сухомлинський В. О. Школа і природа / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – К., 1997. – Т.5. – C. 535 – 549.

5. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: у 5-ти т. – Т.2. – К., 1976. – С.149 – 200.