В. О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО РОЛЬ ПРИРОДИ В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Ганна Попенчук

магістрант 2 курсу Педагогічного факультету

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»

м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент О. І. Кіліченко

Анотація. У статті розглядаються основні аспекти організації навчального процесу через природу і в природі, визначені В. О. Сухомлинським.

Ключові слова: природа, навчально-виховний процес, світогляд.

Постановка проблеми. У сучасних умовах коли людство стоїть на межі екологічних катастроф, особливого значення набуває формування екологічної культури молодших школярів. Одним із шляхів – є вивчення і впровадження в практичну діяльність досвіду видатного українського педагога В. О. Сухомлинського, яким розроблена система виховання і навчання дітей через природу і в природі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблеми впливу природи на організацію навчально-виховного процесу у творчій спадщині видатного педагога розглядалася багатьма відомими педагогами, вчителями-практиками. Варто назвати І. Бабин, І. Баранюк, Л. Бондар, Г. Бондаренко, С. Бричок, Л. Верзацька, Т. Гладюк, І. Січко.

Мета статті. Проаналізувати ідеї В. О. Сухомлинського про роль і значення природи в процесі організації навчально-виховного процесу з молодшими школярами.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблемою впливу природи на організацію навчально-виховного процесу та розвиток особистості школярів В. О. Сухомлинський займався впродовж своєї педагогічної діяльності. Він зазначав, що «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об’єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності, а й частинка їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя. [7, c. 537].

На думку вченого, «Пізнання природи, оволодіння знаннями про неї заховує в собі, по-моєму, ще не використані можливості для того, щоб знання формували позиції людини – соціально-політичні, моральні, естетичні, а ці позиції, по суті, і є світоглядом у дії» [2, c. 551].

Він вважав, що «Формування…світоглядних переконань залежить від того, як пізнається природа, як людина з дитинства бачить, розуміє і відчуває її, як вона входить в її життя» [2, c. 551].

Гуманістичні ідеї В. Сухомлинського передбачають якнайповніше врахування природної основи дитини. Тому, що «Кожний з нас – «природа, що стала людиною». Людина доти могутня і непереможна, поки вона вірна законам природи – пізнаним і непізнаним, не нею встановленим» [2, c. 551].

Однак він звертає увагу на необхідність «Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівському бережливо ставитися до неї – ось яку позицію нам треба виховувати в процесі їх взаємодії з природою» [2, c. 551].

Особливу увагу В. О.Сухомлинський надавав поєднанню екологічного виховання з трудовим, естетичним, моральним, розумовим: «Єдність розумового виховання, з одного боку, і виховання фізичного, трудового, морального, естетичного, емоційного – з другого, що створюється завдяки постійному спілкуванню дитини з природою, яке з її віком дедалі розширюється, відкриває винятково сприятливі можливості для впливу виховання, у вузькому розумінні цього поняття, на навчання, набування знань» [7, c. 537]

Зокрема, він зазначав, що «Розумове виховання починається там, де є теоретичне мислення, де живе споглядання не кінцева мета, а лише засіб: яскравий образ навколишнього світу для вчителя є джерелом, в різноманітних формах, барвах, звуках якого криються тисячі питань» [6, c. 13].В. О. Сухомлинський був переконаний, що «Природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає, проникає думкою в причинно-наслідкові зв’язки»[5, c. 129].

Низку праць у вченого присвячено показу взаємозв’язку естетичного виховання і природи. Вчений зауважує: «Відчування краси природи, активне творення прекрасного я назвав би дорогоцінними вправами юної душі, потрібними для того, щоб людина прагнула бачити красу людини і її душі, прагнула утворити прекрасне в самій собі, ненавиділа легкодухість, слабовілля» [8, c. 415]..«Краса природи, – говорив він, – відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця» [1, с. 539].

Цікавими та актуальними в процесі організації Нової української школи є практичні ідеї В. О. Сухомлинського. Він наголошує на необхідності уведення у програми і підручники з природознавства, а також на акцентуванні учителями у навчально-виховному процесі на двох взаємопов’язаних думках: «ми живемо в такий час, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними; в нашу епоху людина не просто споживає плоди природи і праці – вона створює необхідні умови для того, щоб зібрати цих плодів більше, ніж дає сама природа» [2, c. 551].

Особливого значення видатний педагог надавав «подорожам» до джерел думки й рідного слова – спостереженням». [5, c. 121]. Під час цих подорожей відбувалося безпосереднє спілкування з природою. Розповіді про природу, про предмети і явища навколишнього світу пробуджували в дітей допитливість і В. О. Сухомлинському доводилося відповідати на безліч запитань.

Подорожуючи із дітьми, педагог вчив їх спостерігати за тваринами та птахами.

Саме через ці подорожі у дітей у дітей виникає «подив перед таємницями природи, переживання радості пізнання», що ставало ніби поштовхом, що пробуджує і активізує дітей [5, c. 124].

У процесі роботи з дітьми В. Сухомлинський застосовував окрім «подорожей» в природу, ігри, колективну працю. Він вважав, що головним завданням роботи з ними є: «вивчити як мислить кожна дитина, навчити її думати, пробудити в ній допитливість, інтелектуальні інтереси» [3, с. 97]. Навчання шестирічних дітей в авторській школі В. Сухомлинського носило новаторський характер. У Павлиші уроки в початковій школі завжди проводились в зелених класах. «У весняні й осінні місяці частину уроків у I – II класах проводимо в зелених класах – на відкритому повітрі, на зелених лужках, оточених з усіх боків виноградом. Тут проводимо заняття в групах продовженого дня» [7, c. 129]

Для оптимального планування часу В. Сухомлинський пропонував дітям вранці (до шкільних занять) виконувати домашні завдання, а в другій половині дня читати, грати, займатися улюбленою справою, працювати на повітрі. Такий розклад, за переконанням педагога, сприятиме розвиткові особистості. У початкових класах у «Школі Радості» ефективними були ті види робіт, що поєднували слова вчителя, наочний образ, практичну діяльність дітей. Наприклад, складання оповідань, казок, книжок-картинок про природу тощо. Для учнів початкової школи В. Сухомлинським було створено 300 сторінок «Книги природи»: «Це – 300 спостережень, 300 яскравих картин, що закарбувалися в свідомості дітей. Двічі на тиждень ми йшли в природу – вчитися думати. Не просто спостерігати, а вчитися думати» [5, c. 129].

Висновки. Отже, з метою покращення організації навчально-виховного процесу в початковій варто використовувати ідеї В. О. Сухомлинського про роль природи у формуванні особистості молодшого школяра.

Бібліографія

1. Сухомлинський В .О. Народження громадянина. Т. 3. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 670 с.

2. Сухомлинський В.О. Природа, праця, світогляд. Т. 5. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 639 с.

3. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Т. 1. Вибрані твори в 5т. К.: Рад. школа, 1976. 654 с.

4. Сухомлинський В .О. Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів. Т. 4. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 638 с.

5. Сухомлинський В .О. Серце віддаю дітям. Т. 3. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 670 с.

6. Сухомлинський В. О. Формування комуністичних переконань молодого покоління. Т2. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 670 с.

7. Сухомлинський В.О. Школа і природа. Т.5. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 639 с.

8. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину. Т2. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 670 с.