ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ НЕУСПІШНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЗА В. О. СУХОМЛИНСЬКИМ

Олена Колачук

магістрант 2 курсу Педагогічного факультету

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»

м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент О. І. Кіліченко

Анотація. У статті аналізуються ідеї В. О. Сухомлинського про причини неуспішності молодших школярів та шляхи їх подолання.

Ключові слова: учень початкової школи, неуспішність, навчальні уміння, знання, організація уроку.

Постановка проблеми. Проблема неуспішності учнів початкової школи є актуальною. Вона закономірно зв'язана з індивідуальними особливостями школярів і з тими умовами, у яких протікає їхній розвиток. Найважливішими з цих умов педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.

Тому поради видатного українського педагога В. О. Сухомлинського варто використовувати при організації навчального процесу в початковій школі.

Проблему невстигання та неуспішності у навчанні школярів досліджували відомі вчені Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанським, В. Цетлін, М. Мурачковським, В. Сухомлинським, А. Макаренко, С. Гончаренко, Г. Костюк, О. Савченко, М. Данилов та ін.

Мета статті. Визначити основні положення В.О.Сухомлинського про неуспішність учнів у процесі навчання та шляхи її подолання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Діти із задоволенням ідуть в перший клас. Однак вже через певний час у них зникає бажання вчитися. Деякі не встигають у навчанні.

Важливо вчасно виявити причини неуспішності й усунути їх. Якщо в молодших класах у дитини не виробилися навички і бажання учитися, то з кожним роком труднощі у навчанні будуть зростати, як сніжний ком. Також виявлення причин неуспішності обумовлено необхідністю пошуку вірних шляхів подолання даної проблеми.

В. О. Сухомлинський зазначав, що протягом багатьох років вивчав, «що являють собою невстигаючі учні» [2, c.442]і відкрив цікаву закономірність: «серед ряду причин неуспішності в кожної дитини є одна дуже серйозна причина; якщо вдасться усунути її, то послаблюється і вплив інших причин» [2, c. 442].

Однією з причин вчений називає стан здоров’я, зазначаючи, що хвороби є приховані та неприховані. І часто діти починають хворіти коли йде перевантаженість у школі. Він зауважує, що «Багато учителів вважає головним злом недосконалість програм і підручників, перевантаження окремих предметів другорядним, зайвим матеріалом. Усе це насправді є, але основна причина всіх бід не в цьому. Корінь зла – в самому процесі навчання» [4, с. 223-224].

На думку педагога, варто змінити відношення до знань. Як відомо, «Знання – поняття широке і багатогранне» [4, c.224]. Воно включає у себе постійне збереження в пам’яті узагальнюючих істин і розуміння закономірностей, які є джерелом для цих істин. Він вважає, що «Запам’ятовування, засноване на глибокому осмисленні, є, по суті, застосування знань»[4, c. 228]. Розумова праця стає творчою і легшою. Отже, в дітей не зникає бажання вчитися.

Розглядаючи проблему формування особистості В. О. Сухомлинський виділяє поняття «справжньої освіченості», яку він вбачає в «гармонії: знання забезпечують оптимальний рівень загального розумового розвитку людини, а цей загальний розвиток, який досягається в процесі оволодіння знаннями, сприяє постійному зростанню здатності до оволодіння новими знаннями» [1, c. 97].

Особливого значення вчений надавав урокам мислення, де діти «стають дослідниками» і їх «думка постійно зв’язана з найтоншими трудовими операціями рук і цей зв’язок (рука розвиває мозок) відіграє справді рятівну роль для тих, кому дуже важко вчитися і хто був приреченим» [1, c. 98].

Вже готуючись до уроку, вчитель повинен продумувати матеріал для визначення «вузликів», в яких переплітаються причинно-наслідкові зв’язки, де народжуються запитання, а запитання –це вже стимул, який пробуджує бажання знати» [2, c. 564]. Необхідно так організовувати урок, щоб в учнів виникав інтерес до оволодіння знаннями.

У своїх працях В. О. Сухомлинський неодноразово підкреслює спеціальну спрямованість процесу навчання, коли кожна дитина стає талановитою по-своєму. З іншої сторони навчання повинно бути цікавим і захоплюючим.

Вчений зауважує, що учні часто не встигають у навчанні через не сформованість у них умінь читати і писати. «Одна з причин того, що учням важко вчитися, – це ігнорування ролі умінь. Здебільшого оволодіння знаннями непосильне для учня тому, що він не вміє вчитися. Учень, який не вміє досить швидко, правильно писати, не може написати твір…» [2, c. 574]. На його думку, між уміннями і фактичним обсягом знань повинна бути гармонія. «Якщо вміння відстають від знань – це велике лихо: навчання перетворюється для дитини вже в початковій школі в неприємну, обтяжливу справу, зникає найважливіший супутник успіху = інтелектуальна радість, радість пізнання» [1, c. 99].

До неуспішності учнів приводить і марнотратство часу на уроці. «Однією з головних причин слабких, поверхових знань, причиною лінощів, недбайливості школярів якраз і є марнотратство часу на уроці» [2, c. 585].

Учителі не використовують самостійні роботи, індивідуальні форми роботи, часто при опитуванні запитують тільки сильних учнів. Приміром, мета уроку математики – навчити дітей розв’язувати задачу. Кращий учень розв’язує задачу, а слабкі і середні – списують. Внаслідок вони взагалі розучуються працювати самостійно.

Аналізуючи досвід учителів, дискутуючи із ними педагог прийшов до висновку, що однією із причин неуспішності у навчанні молодших школярів сприяє ставлення вчителів до дітей. Вони часто забувають, що в школі учні залишаються дітьми. «Втокмачуючи в голову дітям готові істини, узагальнення, висновки, вчитель часом не дає їм можливості навіть наблизитись до джерела думки й живого слова, зв’язує крила мрії, фантазії, творчості. З живої, активної, діяльнісної істоти дитина іноді перетворюється в запам’ятовуючий пристрій…» [3, c. 67-68]. Однак, учіння не може бути легкою грою, суцільною і постійною розвагою. Воно є – працею, зауважує вчений. Необхідно пам’ятати, що «Джерело бажання вчитися – в самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвлені думки, в інтелектуальних переживаннях. Якщо це джерело виснажиться, ніякими прийомами не примусиш дитину сидіти за книжкою» [3, c. 68]. Для стимулювання бажання вчитися і була створена «Школа радості».

Висновки. В. О. Сухомлинський пише, що «Вихованці можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думаючи читати і читаючи думати» [1, c. 99]

Бібліографія

1. Сухомлинський В. О. Проблема виховання всебічно розвиненої особистості. Т. 1. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1976. 654 с.

2. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором. Т. 4. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 638 с.

3. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Т. 3. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 670 с.

4. Сухомлинський В. О. Тайники перевантаження. Т. 5. Вибрані твори в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. 639 с.