АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Гуцалюк О.М.
кандидат економічних наук, доцент,
доцент кафедри організації вищої освіти, управління охороною здоров’я та гігієни
Донецький національний медичний університет
м. Кропивницький, Україна
Система охорони здоров’я сьогодні – це понад три мільйони працюючих, тисячі лікувально-профілактичних, аптечних, санітарно-епідеміологічних установ, десятки науково-дослідних інститутів, центрів, вищих і середніх навчальних закладів, в яких експлуатується різне обладнання, комунікації, електроустановки, котельні, ліфти, водопровідно-каналізаційне господарство, технологічне обладнання харчоблоків та пралень, автотранспорт, посудини, що працюють під тиском, різноманітна медична техніка; застосовуються отруйні речовини і агресивні рідини. У шкідливих і несприятливих умовах праці (інфекційні, психіатричні, онкологічні установи та відділення; радіологічна, рентгенівська, фізіотерапевтична, патологоанатомічна лабораторна служби; операційні, стерилізаційні, відділення гіперболістичної оксигінації тощо) зайняті сотні тисяч працівників галузі охорони здоров’я. У зв’язку з цим, особливої значущості набуває проблема охорони праці та зміцнення здоров’я самого медичного працівника, формування його ставлення до власного життя і здоров’я та мотивації на здоровий спосіб життя.
Питання організації охорони праці та здоров’я медичних працівників, їх безпека на робочому місці в даний час набули особливого значення. Кілька років тому в науковій літературі з’явився такий термін, як «безпечне лікарняне середовище», що означає ідеально сформоване лікарняне середовище, котре не завдає шкоди всім учасникам лікувального процесу. Звичне поняття про техніку безпеки на робочому місці не відбиває всього різноманіття шкідливих факторів, що на нього впливають.
Серед рекомендацій щодо створення безпечного лікарняного середовища виокремлюють наступні: дотримуватись вимог, що викладені в наказах і нормативних документах з охорони праці та забезпечення професійної безпеки в установах охорони здоров’я; забезпечувати ефективний контроль за впливом шкідливих і небезпечних виробничих факторів на робочих місцях; проводити вивчення причин професійної захворюваності медичного персоналу; запровадити нові форми організації праці медичних працівників, що дозволяють ефективно використовувати їх творчий потенціал, раціонально використовувати робочий час, зменшити частку некваліфікованої праці, чітко розподілити відповідальність між усіма членами колективу тощо; до порядку проведення конференцій різного рівня включати навчання з питань професійної безпеки, психогігієни, методик релаксації; проводити заходи, спрямовані на оздоровлення медичного персоналу: створення кімнат відпочинку, психологічного розвантаження, формування груп здоров’я; створення психологічного комфорту в колективі, тобто коли взаємовідносини з колегами визначаються загальною метою, довірою і взаємодопомогою, є умови для професійного зростання, правильно налагоджена система матеріального і морального заохочення.
На працюючих в установах охорони здоров’я впливають ті ж фактори, що і в будь-якій іншій галузі промисловості – захворюваність, умови та характер праці тощо. Однак, на медичний персонал більш, ніж в інших галузях, впливають особливості професійної діяльності. Працю медичних працівників складно порівнювати з працею інших фахівців. Медики відчувають велике інтелектуальне навантаження, несуть відповідальність за життя і здоров’я інших людей, щодня вступають контакт з великою різноманітністю людських характерів. Ця професія вимагає термінового прийняття рішень, самодисципліни, уміння зберігати високу працездатність в екстремальних умовах, високої стресостійкості. Нерідко лікувально-діагностичні, реанімаційні заходи, оперативні втручання проводяться в нічний час, що значно ускладнює працю медичного персоналу.
Деякі групи медичних працівників у процесі професійної діяльності можуть піддаватися впливу багатьох факторів, небезпечних для здоров’я. Серед фізичних факторів, які можуть істотно вплинути на стан здоров’я медичного персоналу, одне з перших місць посідає іонізуюче випромінювання. У нашій країні десятки тисяч медичних працівників професійно пов’язані з впливом цього чинника. У діагностичних і лікувальних маніпуляціях під контролем рентгенівського випромінювання поряд з рентгенологами беруть участь хірурги, анестезіологи, травматологи, реаніматологи та середній медичний персонал. Рівні опромінення на робочих місцях цих фахівців, а також дози рентгенівського випромінювання, які вони отримують, в окремих випадках перевищують дози, одержувані рентгенологами і лаборантами. Великого поширення в медицині отримали прилади й устаткування, генеруючі неіонізуючі випромінювання та ультразвук. Вони широко застосовуються в фізіотерапевтичній практиці, хірургії та офтальмології при використанні лазерів, в процесі ультразвукової діагностики у пацієнтів хірургічних, гінекологічних та акушерських відділень. Праця багатьох медичних працівників пов’язана з напруженням зору, тому дотримання вимог до освітлення робочих приміщень та робочих місць персоналу є важливим елементом раціональної організації праці. Співвідношення загального та місцевого освітлення відіграє велику роль у попередженні втоми і виключення розладів зору, пов’язаних з надмірно яскравим світлом. Використання в якості додаткового освітлення волоконної оптики призводить до виникнення проблем, пов’язаних з нестабільністю роботи обладнання і можливістю перетворення світла в тепло безпосередньо в освітлюваних тканинах.
Також для медичних працівників присутній достатньо високий ризик інфікування вірусними гепатитами, ВІЛ-інфекцією. Медичний персонал відчуває великі інтелектуальні та психологічні навантаження, щодня стикаючись з різноманітністю людських характерів, з проявом болю, стражданнями.
Основні професійні шкідливості можуть бути за своєю природою: хімічними, фізичними, біологічними, нервово-емоційними і ергономічними. Сприяють виникненню захворювань підвищена чутливість організму працівника, відсутність або неефективність засобів індивідуального захисту, контакт з інфікованими пацієнтами, недосконалість інструментарію та обладнання. Медичний персонал піддається дії безлічі фізичних факторів, до яких відносяться (вібрація, шум, ультразвук, електромагнітне і ультрафіолетове випромінювання тощо), хімічних факторів (лікарські препарати, дезінфектанти, антисептики, пломбувальні матеріали тощо).
Більшу частину роботи доводиться виконувати, використовуючи технічні засоби, тому висока можливість травматизму. Контакт персоналу з потенційно небезпечними хімічними речовинами, що використовуються в установах охорони здоров’я, може становити пряму небезпеку для здоров’я. Серед цих речовин найбільш важливу роль відіграють інгаляційні анестетики, які можуть бути присутніми в повітрі не тільки операційних, а й приміщень для вступного наркозу, реанімаційних палат, пологових залів та кабінетів хірургічної стоматології. Однією з особливостей професійної діяльності медичних працівників багатьох спеціальностей є контакт з інфікованими пацієнтами. Так, туберкульоз як захворювання, характерне для медичних працівників протитуберкульозних закладів, описаний у багатьох країнах.
Отже, завдання покладені на медичних працівників, роблять їх роботу надзвичайно багатогранною і дуже складною. У зв’язку з цим, посилюється вплив цілого ряду несприятливих професійних чинників, пов’язаних з умовами і характером праці медичного персоналу, які негативно впливають на стан їх здоров’я, приводячи до виникнення захворювань, втрати працездатності, інвалідності, а в ряді випадків і до безпосередньої загрози життю. Однією з неодмінних умов трудової діяльності є здатність людини розуміти і контролювати умови своєї праці, її організацію та безпечність.
