ГРА ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (НА ДОСВІДІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО)
Тетяна Васильєва
(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти)
факультету педагогіки та психології
Центральноукраїнський державний педагогічний
університет імені Володимира Винниченка
м. Кропивницький
Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент І. Г. Баранюк
Анотація. У статті йдеться про особливості гри як ефективного засобу особистісного розвитку молодшого школяра; акцентовано на окремих тезах В. О. Сухомлинського щодо специфіки застосування гри у процесі формування особистісної культури дітей молодшого шкільного віку.
Ключові слова: технологія розвитку, особистісна культура, гра, особистісний розвиток, молодші школярі, досвід В. О. Сухомлинського.
Постановка проблеми. На гру покладено виконання комплексу важливих функцій у житті людини під час її соціальної діяльності. Власне, дитина здійснює гносеологічну діяльність за допомогою гри. Отже, не випадково ігрові технології становлять одну з унікальних форм навчання, що дозволяє зробити цікавим і захоплюючим щоденне вивчення предметів. Навчання через гру створює сприятливі умови для самостійного пошуку особистістю відповідей на основні онтологічні питання, спонукає учнів до розв’язання завдань, які становлять сутність освітнього процесу. На жаль, сучасні вихователі та вчителі ще недостатньо уваги приділяють грі як засобу особистісного розвитку дітей молодшого шкільного віку, хоча саме ігрова діяльність має значний потенціал у формуванні різних компонентів особистісної культури людини, на чому наголошував і В. О. Сухомлинський.
Огляд досліджень. Гра – традиційний об’єкт уваги психологів та педагогів. Проблему визначення сутності гри, організації ігрової діяльності вивчали Л. В. Артемова, А. М. Богуш, Д. Б. Ельконін, Р. І. Жуковська, Д. В. Менджерицька, О. П. Усова та ін., а зміст поняття «особистісна культура» перебував у полі зору П. Я. Гальперіна, Ф. Н. Гоноболіна, В. Ф. Паламарчук. Окремо вивчався комплекс питань, які стосуються:
а) формування особистісної культури молодших школярів (зокрема, пор. праці Л. Калузької, С. В. Омельяненко, О. Я. Савченко та ін.);
б) особливостей застосування гри як засобу розумового виховання (публікації О. С. Газмана, Н. А. Короткової, Н. Я. Михайленко, В. О. Сухомлинського);
в) специфіки поєднання навчання з грою в початковій школі.
Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського, не дістала належного розвитку в сучасній педагогічній літературі, що й зумовило вибір теми цієї статті.
Формулювання цілей статті. Мета статті – висвітлення окремих ідей В. О. Сухомлинського щодо застосування гри в процесі особистісного розвитку молодшого школяра.
Виклад основного матеріалу. Для дітей, які переходять із закладів дошкільної освіти, де гра – форма їхньої життєдіяльності, до початкової школи, важливою умовою правильного особистісного розвитку є насичення освітнього процесу грою. Гра, як стверджує І. О. Тарасова, «спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок, розвитку мислення, практичних дій, збагачення життєвого досвіду». У грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього, вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні, граючись, навчаються [3, 16].
З огляду на сказане не дивно, що В. О. Сухомлинський звертав увагу на гру як засіб особистісного розвитку молодших школярів. Він писав: «Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості. То що ж страшного в тому, що дитина вчиться писати граючись, що на якомусь етапі інтелектуального розвитку гра поєднується з працею, і вчитель не так уже часто говорить дітям: «Ну, пограли, а тепер будемо трудитися!»» [2, 95]. Аналітичне читання класичних праць видатного педагога ми здійснювали з огляду на сучасні уявлення про складники особистісного розвитку. Знайомство зі спеціальною літературою дає змогу стверджувати, що розумова культура – це цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку особистісних сил і мислення учнів, прищеплення їм навичок праці. Цей вид культури формується у процесі здобуття учнями знань і не може бути лише результатом їх нагромадження. Засвоєння знань і якісне їх використання на практиці суттєво впливають на формування особистісного розвитку лише тоді, коли знання стають особистісним надбанням людини, її багатством та неповторністю.
Розвиваючи погляди В. О. Сухомлинського стосовно гри, Ю. К. Федусенко вирізняє такі найважливіші функції гри, які виявляють багатогранні можливості застосування цього виду діяльності у процесі формування розумової культури дитини: розважальну (основна функція гри – розважити, доставити задоволення, надихнути, розбудити інтерес); комунікативну; функцію самореалізації у грі; терапевтичну; діагностичну; корекційну; функцію міжнаціональної комунікації (засвоєння єдиних для всіх людей соціокультурних цінностей); соціалізації [4, 27]. Цінність гри, з нашого погляду, полягає й у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі учнів початкових класів, знижує ризик гіподинамії.
Підкреслюючи важливість застосування гри в навчанні школярів, В. О. Сухомлинський писав: «Тисячу разів сказано: навчання – праця, і його не можна перетворювати на гру. Та не можна відгородити китайською стіною працю від гри. Придивимося уважно, яке місце гри в житті дитини. Для неї гра – це найсерйозніша справа. В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного особистісного розвитку» [2, 234]. Оскільки у дитячі роки гра сприяє пізнанню дітьми світу, то за умови кваліфікованого її використання вона може стати неоціненним помічником вчителя в особистісному вихованні дитини.
Василь Олександрович визначав розумову культуру як надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, виховання інтересу й потреби в особистісній діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями та застосуванні їх на практиці. Він підкреслював, що засвоєння перших наукових істин відбувається «не за підручником, який часто гасить чуттєві враження, засушує уяву і фантазію, притупляє емоції, не завжди запалює іскорку мислення, а з джерел природи», що найвірніше сприяє розвитку особистості [1, 258].
Кожен учитель, як наголошував педагог, повинен використовувати гру з метою розвитку психічних процесів молодших школярів, зокрема уяви, необхідної для інтелектуального розвитку учнів. Із цього приводу В. О. Сухомлинський зазначав: «Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються в швидкості й спритності. Гра може полягати й у великому напруженні творчих здібностей, уяви. Без гри розумових сил, без творчої уяви неможливе повноцінне навчання» [2, 128]. У пошуках краси діти долучалися до трудової діяльності, яку В. О. Сухомлинський теж поєднував із грою. Для нас контрольно важлива його теза про те, що «Урочистий день початку збирання врожаю на шкільній ділянці – діти приходять святково вдягнені; перші зрізані колоски стоять у вазі на столі, покритому скатеркою. У цьому – гра, сповнена глибокого змісту. Та гра втрачає виховну цінність, коли вона штучно «прив’язується» до праці, і в красі не виявляється емоційна оцінка навколишнього світу й самого себе» [2, 97]. Тут все визначає майстерність педагога, який не пригнітить працею, а зможе показати учню її багатогранність та вплинути на формування свідомого бачення світу, залучити батьків до цього процесу через освоєння прийомів домашньої материнської дидактики.
Погляди В. О. Сухомлинського на гру як технологію особистісного розвитку учня не втратили своєї цінності для Павлиської школи, де жив і працював видатний педагог. Вчителі початкових класів досі пам’ятають настанову педагога «Через гру дитина пізнає світ», організовуючи навчання молодших школярів й за канонами Нової української школи. Гра супроводжує павлиських школярів усюди: на уроках, на перерві, під час трудової діяльності, під час виконання домашніх завдань. Так, на уроках мислення серед природи, започаткованих Василем Олександровичем, учні через гру пізнають красу навколишнього. Завдяки ігровим моментам діти дізнаються про приліт птахів, про початок певної пори року, про тварин, про квітку навесні, про маленький струмочок тощо.
Висновки. Отже, В. О. Сухомлинський наголошує на важливості впровадження гри у навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку. Гра є формою діяльності молодших школярів, яка відповідає їхньому віковому розвитку та сприяє формуванню всіх пізнавальних процесів, цінних у контексті формування різних елементів розумової культури дитини, зокрема, творчого мислення, уяви. Застосування гри в початковій школі передбачає тісний взаємозв’язок особистісного розвитку з естетичним та трудовим, який реалізується і в процесі взаємодії школи і сім'ї у формуванні особистості учня.
Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі вбачаємо у вивченні впливу гри на формування окремих компонентів особистісного розвитку молодшого школяра.
Бібліографія
1. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві [Текст] // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т. 2. – К. : Радянська школа, 1976. – 668 с.
2. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям [Текст] // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. – Т. 3. – К. : Радянська школа, 1977. – 670 с.
3. Тарасова І. О. Дидактичні ігри в початковій школі [Текст] / І. О. Тарасова // Початкова школа. – 2018. – № 5. – С. 13–18.
4. Федусенко Ю. К. Особливості впливу навчально-ігрової діяльності на розвиток основних психічних процесів у молодшому шкільному віці [Текст] / Ю. К. Федусенко // Рідна школа. – 2018. – № 4. – С. 25–28.
