ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО ДО ФОРМУВАННЯ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ДІТЕЙ

29 вересня 2020 Останнє оновлення: 29 вересня 2020

Альона Кириленко
(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний
університет імені Володимира Винниченка,
м. Кропивницький

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Т. О. Прибора

Анотація. В даній статті висвітлено основні причини виникнення поняття «важковиховуваної дитини». Враховується досвід роботи сучасних педагогів, але основний акцент робиться на педагогічній спадщиніВ. О. Сухомлинського, в якій вчений надає рекомендації із взаємодії з «важкими» дітьми.

Ключові слова. Важковиховувана дитина, В. О. Сухомлинський, педагог, вихованці, дитинство.

Чудовий, безтурботний світ дитинства. Веселі, трудолюбиві, слухняні діти, які найвищими цінностями вважають Батьківщину, родину та добро… Та зіткнувшись із реаліями сьогодення, часто ця оптимістична картинка зникає – діти порушують поведінку, навіть не усвідомлюючи цього, не несуть відповідальність за вчинене, ображають одне одного, виходять з-під контролю. Змінюється ставлення до дітей, підходи до виховання, розподіл прав і обов’язків. І як результат, –поява «важких» або важковиховуваних дітей.

Важковиховувані діти – це діти, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, не виявляють бажання вчитись і проявляють негативні почуття до соціуму [1].

Такі діти відмовляються від трудових обов’язків і дій, не можуть довести розпочату справу до кінця.

Якщо заглибитись у зміст і причини виникнення цього явища, то виявляється, що винні в цьому не діти. «Важкі» діти – це поєднання конфліктів між дитячими потребами і можливостями їх задоволення, розбіжності у підходах до виховання батьків та педагогів, вплив оточення та сучасних технологій [6].

Важковиховуваним дітям приділяли багато часу різні дослідники і педагоги. Зокрема, широке висвітлення щодо дитячої соціалізації особистості знаходимо у працях Л. І. Божович, Л. С. Виготського, А. В. Петровського та ін.). Розкривали вплив умов мікросередовища на індивіда А. С. Макаренко, В. П. Кащенко, Б. Н. Алмазова, П. Г. Бельський та інш. Велику увагу приділяли безпосередній праці з такими дітьми, займались перевихованням – Д. А. Леонова, В. П. Кащенко, А. С. Макаренко. Шукали шляхи профілактики відхилень у поведінці О. Б. Бовть, В. М. Синьов, М. М. Фіцула.

В науково-педагогічну практику поняття «важковиховуваної дитини» увійшло завдяки В. П. Кащенку, який вважав, що це дитина, яка має аномалії, спричинені відхиленнями, викликані несприятливими умовами оточуючого середовища, неправильним вихованням та способом життя індивіда [3].

Педагоги (В. П. Кащенко, В. О. Сухомлинський, М. Л. Перфильєв) виокремили такі причини (фактори) формування «важкої» дитини:

Спадкові –успадкування психофізіологічних особливостей, які в подальшому впливають на розвиток малюка та формування «Я».
Набуті з народження – такі своєрідності як слабкість, недоношеність, особливості розвитку та роботи органів, впливають на розвиток і формування негативних якостей особистості.
Набуті в ранньому віці – виявляються як наслідок побутових умов, штучного вигодовування, травми, забиття голови, тощо[5].

Вагомий внесок у розкритті даного явища зробив В.О. Сухомлинський. Зокрема, він висунув таке припущення: «Якщо дитина стала важкою, якщо все, що посильне іншим людям їй непосильне, то це означає, що у дитинстві вона не дістала для свого розвитку від людей, які її оточують, того, що повинна була дістати», –цим самим показуючи, що причиною виступає педагогічна занедбаність та недостатність уваги з боку батьків[4].

Учений вважає, що найскладнішим та найвідповідальнішим моментом у вихованні є створення ідеалу, в якому дитина чітко розуміє неприпустимість зла,має тверду моральну позицію, знає як діяти в різних життєвих ситуаціях. Перші коріння переконань дитини – віра в правду. «Зруйнувати цю віру, похитнути її, осквернити чисті дитячі думки й надії зрадою, підлістю, лицемірством – це все одно, що полоснути ножем по ніжному серці». – писав Сухомлинський [7].

Ще гірше коли дитина не отримує від найдорожчих людей все те тепло, чуйність, доброту, яке створене для неї, з яким вона далі піде у світ. Дитячий цинізм – найстрашніша потвора, яка закрадається в дитячу душу. Дитина не уявляє, що можна і потрібно робити на вселюдне благо, а не задля своєї вигоди. Ділитись своїми духовними силами заради когось [8, 294].

Велику роль у допомозі «важким» дітям В. О. Сухомлинський відводить педагогу. У своїх творах він дає важливі поради колегам як правильно поводитись із вихованцями та як розвинути любов не лише до себе, а й до навколишнього світу: «Людина тільки тоді буде чутливою до добра, до доброго слова, коли у неї виховується намагання бути хорошою».

На його думку, моральне виховання дітей буде ефективно відбуватись завдяки таким рисам педагога:

повага, відкритість до вихованців;
професійна майстерність, адже слід пам’ятати, що вчитель, в першу чергу – джерело знань;
високий моральний авторитет;
творчий підхід у роботі;
врахування вікових особливостей дітей, уміння працювати з дітьми;
організаторські здібності;
володіння мистецтвом контакту,довіра до малюків[8, 304].

Якщо дитина не виявляє бажання вчитися, завдання вихователя полягає в постійному розвитку позитивних емоцій, почуття задоволення від навчального процесу. Коли ми стимулюємо до успіхів і перемог – ми розкриваємо задатки та виховуємо здібності у дитини. Безумовно, кожен талановитий у чомусь і може осягнути безліч досягнень, та слід пам’ятати, що все це можливо лише завдяки праці, бажанню та творчості [9].

Коли ж не вірити в дитячі наміри, ніякої мови про успішність, всебічний і гармонійний розвиток не може бути. Дитина щаслива лише тоді, коли вірить. Часто, за недостачі цієї віри, дитина проявляє себе у неслухняності, зухвальстві, грубості. Тож, Василь Олександрович наголошує: «Пам’ятайте, дорогі друзі, що найбільше зло, яке можна вчинити людині, – це допустити те, що в неї утвердиться переконання у своїй нікчемності порівняно з іншими людьми. З перших же кроків своєї педагогічної діяльності дбайте про те, щоб вихованець ваш вірив у свої сили» [8, 306].

Значну допомогу та користь несе самовиховання, коли дитина з усвідомленням ставиться до поданої проблеми. Педагогу слід пам’ятати, що наштовхнути дитину на цей шлях і підтримувати її потрібно ненавмисно і без штучного впливу. Якщо в дитинстві дитина зможе подолати свої слабкості і отримати від цього задоволення, то в більш дорослому віці почне критично ставитись до себе й своїх вчинків, зможе пізнати себе [10].

Отже, важковиховувані діти – складна проблема, яку можна вирішити завдяки грамотному підходу з боку педагога та сім’ї. Ніхто не повинен перекладати обов’язки у вихованні дитини на когось іншого (школа – сім’я), адже лише спільними зусиллями та наполегливою працею можна виховати справжню сучасну людину.

Бібліографія:

Вітчизняна соціальна педагогіка: хрестоматія / уклад. і авт. предисл. Л. В. Мардахаев. М.: Изд. центр «Академія», 2003. – С. 338–353.
Гніда Т. Б. Проблема класифікації важковиховуваних учнів [Електронний ресурс] / Т. Б. Гніда // Педагогіка та психологія. – 2011. – Вип. 40(1). – С. 98–105. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_ped_2011_40%281%29__18
Психологія «важких» дітей[Електронний ресурс]. – Режим доступу https://studfile.net/preview/7341843/
Резніченко І. Г. Причини появи важковиховуваних дітей[Електронний ресурс]. – 2016. –Режим доступу: http://dspace.udpu.edu.ua/bitstream.pdf
Співак В. І. Особливості психолого-педагогічної роботи з «важковиховуваними» школярами [Електронний ресурс] / В. І. Співак // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : Соціально-педагогічна. – 2016. –Вип. 27. – С. 194–206. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkp_sp_2016_27_23
Сторожук Т. П.Важковиховуваність дітей як педагогічна проблема / Т. П. Сторожук // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2007.– Вип. 35. – С. 185–187.
Сухомлинський В. О. Моральне облагороджування почуття кохання і підготовка до шлюбу, батьківства, материнства // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. – К.: Радянська школа, 1976. –Т. 1. –С. 184–192.
Сухомлинський В. О. Як любити дітей // Сухомлинський В. О.Вибрані твори: в 5 т. – К. : Радянська школа, 1976. –Т. 5. –С. 292–308.
Сухомлинський В. О. Бачити себе // Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. – К. : Радянська школа, 1976. –Т. 5. – С. 489–495.
Сухомлинський В. О. Могутній вихователь // Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. – К. : Радянська школа, 1976. –Т. 5. – С. 495–499.