ІДЕЇ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО СТОСОВНО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

29 вересня 2020 Останнє оновлення: 29 вересня 2020

Тетяна Брандальська
(студентка IVкурсу факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка,
м. Кропивницький

Науковий керівник ‒ кандидат педагогічних наук, доцент І. Г. Баранюк.

Анотація. У статті проаналізовано поняття «інклюзивна освіта», основні принципи інклюзивного навчання та узагальнено педагогічний внесок В. О. Сухомлинського у навчанні та вихованні дітей з особливими освітніми потребами.

Ключові слова: «інклюзивна освіта», «важкі діти», «діти з особливими освітніми потребами», «принципи інклюзивного навчання».

Постановка проблеми. В умовах кардинальних змін та реформування освіти в Україні, запроваджено низку нововведень в закладах загальної середньої освіти, зокрема створення нової української (початкової) школи (НУШ), а також включення дітей з особливими освітніми потребами в навчання у звичайних класах. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2011 року, в закладах загальної середньої освіти запроваджено інклюзивне навчання [3]. Наші вчителі почали застосовувати досвід західноєвропейських, не використовуючи надбання вітчизняних педагогів. Тому виникла проблема, як навчати таких дітей?

Аналіз досліджень. Питанням виховання та навчання важких дітей, до них і відносять дітей з особливими освітніми потребами, розглядалися в впродовж багатьох років такими науковцями, як: Л. Колесова, О. Савченко, М. Сметанський, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко, М. Антонець,, Н. Дічек та інші [1, 2, 8]. Яскравим прикладом розв’язання означеної проблеми є педагогічний досвід видатного педагога XX століття Василя Олександровича Сухомлинського, творча спадщина якого має велике теоретичне і практичне значення. Про свій досвід виховання та навчання важких дітей В. О. Сухомлинський здебільшого писав у листах до Г. О. Мединського та до вчителів, які просили у нього порад. Одна із його праць «Трудные судьбы» теж присвячена таким дітям [7, 95].

Метою статті є проаналізувати та узагальнити педагогічний досвід В. Сухомлинського у розв’язанні проблеми навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами та його внесок в інклюзивну освіту.

Виклад основного матеріалу. Взагалі термін «інклюзивна освіта» є новим в українській педагогіці та означає (від латин. «include» – включати) напрямок розвитку загальної освіти, мета якого зробити освіту доступною для всіх, зокрема і для дітей з особливими освітніми потребами. Діти з інвалідністю обов’язково повинні перебувати у колективі, у соціумі.

Основне завдання інклюзивної освіти є створити такі умови, щоб кожна дитина могла навчатися, а родина дитини з особливими освітніми потребами не була ізольована із своїми проблемами, а могла жити повноцінним життям. Школа на наш погляд має поступово переходити на індивідуальні навчальні плани та підтримувати учнів, які мають труднощі у навчанні.

Термін «важка дитина» сьогодні в педагогіці майже не використовується. В. О. Сухомлинський писав: «Важкі діти є, від них нікуди не втечеш. Вчителі прекрасно знають, що це таке ... Звичайні методи і прийоми виховання, які призводять до гарних результатів у роботі з основною масою дітей, до важким дітям застосувати безрезультатно, треба шукати якісь інші, особливі методи і прийоми виховання. Важкі діти - поняття складне. У кожного з них щось своє, індивідуальне, не схоже на інших важких дітей: своя причина, свої особливості, відхилення від норми, свої шляхи виховання» [5, 87].

Отже, раніше до важких дітей відносили і безпритульних, правопорушників, педагогічно запущених, а також психічно хворих, логопатів, розумово відсталих, сліпих, глухонімих та фізично хворих. На нашу думку доцільніше використовувати термін «діти з особливими освітніми потребами», який широко охоплює всіх учнів, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми.

Можна стверджувати, що навчання учнів у Павлиській школі базувалося саме на основних принципах інклюзивного навчання, а саме:

Цінність людини не залежить від здібностей і досягнень.
Кожна людина здатна думати і відчувати.
Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою.
Справжня освіта може здійснюватися тільки у контексті реальних взаємин.
Кожен потребує підтримки та дружби однолітків.
Принцип використання переваг, а не недоліків.

Саме ці принципи дуже чітко розглядаються в одній із праць В. О. Сухомлинського «Трудные судьбы».

Сухомлинський перш ніж навчати дитину з особливими освітніми потребами, спочатку спостерігав за нею на інших заняттях, запитував які взаємини з батьками та однолітками, вивчав інтереси. Видатний педагог спираючись саме на певний вид діяльності, який вдавався дитині легко у навчанні, розвивав та давав індивідуальні більш складні завдання, тобто використовував переваги її. Але паралельно велась його робота із тими видами діяльності, в яких у дитини виникали труднощі. Так в уривку «Безнадежноостающий» педагог описує, яку величезну та складну роботу провів із хлопчиком, якому було складно мислити, рахувати, навчитися писати та запам’ятовувати. У навчанні таких дітей він використовував прийом багаторазового повторення, обов’язково наочність (в уривку згадується як однолітки самі виготовили її), давав індивідуальні завдання, з якими такий учень міг впоратися [7, 99-106].

«Обстановка дружбы и товарищеской взаимопомощи, царившая в классе, способствовала тому, что мальчик (Костя) не чувствовал себя одиноким» [6, 84]. А це на нашу думку, є найголовніше для дітей з особливими освітніми потребами. «Морально підтримувало таку дитину, те що, були уроки, де він відчував себе першим, допомагав товаришам, і вчителька ставила його у приклад» [7, 102].

Особливу увагу він приділяв першому вчителеві, який «має бути для дитини такою ж дорогою і рідною людиною, як мати… Якщо ж вчитель байдужий до дитини, не хоче збагнути її внутрішній світ, то виховання проблемної дитини йому не під силу » [4].

І на останок хочемо сказати, що «Воспитание отстающих, неуспевающих, «неспособных», бездарных» ‒ это пробный камень педагогики, ее мастерства, искусства, человечности» [7, 106].

Отже, проаналізуючи всі здобутки В. О. Сухомлинського у питанні виховання та навчання «важких дітей», ми дійшли висновку, що саме він є фундатором інклюзивної освіти в Україні та вбачаємо подальше використання його досвіду в інклюзивних класах та у створенні в цілому такого суспільства, яке б допомагало розвиватися та відчувати повноцінною людиною.

Перспективи подальшого вивчення проблеми вбачаємо у дослідженні наступності у втіленні в практику педагогічних набутків В. Сухомлинського щодо навчання дітей з особливими освітніми потребами. Саме інклюзія вимагає від вчителя педагогічної творчості, відходу від однотипності вчительських директив та індивідуалізації навчання.

Бібліографія

Антонець М. Погляди В. О. Сухомлинського на процес шкільного навчання / М. Антонець // Рідна школа. – 2002. – №5. – С. 16–18.
Дічек Н. Універсальність педагогічного новаторства В. О. Сухомлинського / Н. Дічек // Рідна школа. – 2010. – №3. – С. 8–11.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»//Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/872-2011-%D0%BF#Text
Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / Василь Олександрович Сухомлинський // Режим доступу: http://lib.ru/KIDS/SUHOMLINSKIJ/serdce.txt
Сухомлинський В. А. Розмова з молодим директором школи // Сухомлинський, В. А. Избр. произв .: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. Київ, Радянська школа, 1980. Т. 4. С. 534.
Сухомлинський В. А. Трудные дети / В. А. Сухомлинский. – Избр. пед.соч. – Т.3. – М., 1981. – С. 451–455.
Обережно: дитина!: В.О. Сухомлинський про важких дітей: тематич. Зб. / упоряд. Т.В. Філімонова; за наук. Ред. Проф. О. В. Сухомлинської. – Луганськ: Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2008. – 264 с.
Шумбар О. Моральне виховання важких дітей у контексті гуманістичних поглядів В. О. Сухомлинського / О. Шум бар // Рідна школа. – 2014. – 7. – С. 47–50