СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Карасьова Світлана

Випускник педагогічного університету, розпочинаючи самостійну педагогічну діяльність, зустрічається з труднощами, пов’язаними з організацією колективної, групової та індивідуальної роботи учнів, постановкою цілей пізнавальної діяльності, створенням емоційно-психологічного комфорту для кожного учасника педагогічного процесу, раціональним розподілом робочого та вільного часу, організацією власного робочого місця тощо.

У зв’язку з цим особливої значущості набуває орієнтація випускників педагогічних університетів на розвиток особистості, її самореалізацію та самовдосконалення. Таке розуміння зумовлює необхідність створення в процесі педагогічної підготовки майбутніх педагогів професійного навчання оптимальних умов для саморозкриття кожного студента, усвідомлення власної значущості, формування умінь професійної самоорганізації для забезпечення можливості безперервного саморозвитку майбутніх викладачі практичного навчання та самовдосконалення професійної діяльності. Сформованість умінь професійної самоорганізації може стати запорукою динамічного розвитку професіоналізму майбутніх педагогів професійного навчання.

Потреба суспільства більш повно використовувати та розвивати творчий потенціал кожної особистості обумовила необхідність вирішення проблеми формування у майбутніх педагогів професійного навчання умінь професійної самоорганізації. Питанням формування педагогічних умінь, які складають основу професіоналізму вчителя, присвячені роботи О. Абдуліної, О. Арделян, С. Кисельгофа, О. Острянської, О. Сластьоніної та ін. Дослідженням питань самоорганізації людини з точки зору набуття навичок раціонального використання власного часу, самовдосконалення особистісних якостей, самопроектування, самореалізації та саморозвитку творчого потенціалу займалися М. Вудкок, Л. Зайверт, В. Крижко, М. Лукашевич, В. Мусієнко-Репська, Є. Павлютенков, Д. Френсіс та ін. Вирішенню проблеми самоорганізації особистості в процесі навчання у вищій школі присвячені роботи М. Аверіна, С. Амірова, Ю. Болотіна, В. Донцова, В. Мосолова, Т. Новаченко, І. Раченка, Н. Сухорукової та ін.

Водночас, проблема формування в майбутніх викладачів умінь професійної самоорганізації в процесі педагогічної підготовки не знайшла свого конструктивного вирішення в практичній діяльності вищих педагогічних закладах освіти. Аналіз наведених вище даних дозволяє зробити висновок про те, що самоорганізація – цілеспрямована діяльність особистості з метою накопичення певної інформації, її узагальнення, аналізу, формулювання висновків та визначення шляхів подальшого самовдосконалення особистості.

Частіше за все самоорганізацію розглядають з точки зору її важливості для розвитку певних вольових, моральних, інтелектуальних якостей особистості. У той же час майже нерозкритим залишається питання впливу самоорганізації особистості на розвиток професіоналізму фахівця. Ми вважаємо, що можна говорити як про самоорганізацію взагалі як обов’язковий елемент структури особистості як системи, так і про самоорганізацію людиною певного виду своєї діяльності. У зв’язку з тим, що для переважної більшості людей основною діяльністю є професійна, на нашу думку, потрібно більш докладно розглянути саме професійну самоорганізацію. Професійна самоорганізація важлива для фахівців будь-якої сфери діяльності. Для майбутніх викладачів практичного навчання особливого значення набуває педагогічна самоорганізація.

Педагогічну самоорганізацію розглядаємо як цілісне, динамічне утворення особистості, що характеризується сукупністю педагогічної рефлексії, професійної компетентності та самоуправління і спрямоване на безперервне самовдосконалення для здійснення якісної професійної діяльності [4, с. 249]. Ці компоненти педагогічної самоорганізації тісно взаємопов’язані, взаємодіють та взаємозалежать одне від одного, утворюючи складну систему, яка має чітку функціональну структуру. Важливим структурним компонентом педагогічної самоорганізації є педагогічна компетентність, що віддзеркалює рівень володіння фахівцем професійно необхідними знаннями та уміннями.

Професійна компетентність майбутнього вчителя обумовлює формування та розвиток основних компонентів інтелектуального досвіду педагога: уміння ефективно знаходити та обробляти необхідну інформацію, свідомо та інтуїтивно регулювати власну інтелектуальну активність, уміння обирати оптимальні способи розумової роботи залежно від зовнішніх обставин. Самоуправління як компонент педагогічної самоорганізації функціонально виражається у вміннях учителя аналізувати протиріччя, прогнозувати розвиток ситуації, ставити мету, формувати критерії оцінки якості виконаної роботи, приймати рішення щодо реалізації запланованих дій, контролювати їх виконання, корегувати мету або власні дії відповідно до отриманих результатів тощо.

Таким чином, аналіз структурних компонентів педагогічної самоорганізації дозволяє зробити висновок про те, що професійна самоорганізація – це складне системне утворення, яке можна розглядати як умову, процес та результат особистісного вдосконалення майбутнього вчителя. Але тільки оволодіння майбутнім фахівцем кожним з компонентів складної структури самоорганізації забезпечить очікуваний високий результат професійного та особистісного розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Аверін М. Метод самоорганізації особистості та його соціальнопедагогічні перспективи. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство : наук.-метод. зб. Київ : Контекст, 2000. С. 6-17.
2. Арешонков В. Педагогічна самоорганізація в контексті удосконалення післядипломної педагогічної освіти. Нова пед. думка. 2007. № С. 6-14.
3. Гриньова М. В. Педагогічна культура майбутнього вчителя як джерело його творчої професійної діяльності. Творча особистість у системі неперервної професійної освіти : матеріали Міжнародної наук. конф., 16-17 травня 2000 року. Харків : ХДПУ, 2000. С. 171.
4. Новаченко Т. В. Формування педагогічної самоорганізації студентів педагогічних училищ. Одеса, 2004. 20 с.