ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ

Анотація. В даній статті розкрито теоретичні проблеми дослідження особистості, виокремлено періоди дослідження в психології.

Ключові слова: періоди, особистість, суспільство.

Психологія особистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття минулого століття. Її становлення пов’язане з іменами таких учених, як А.Ф. Лазурський, Г.Олпорт, Р.Кеттел та інші. Проте теоретичні дослідження в психології особистості проводилися задовго до цього часу, й в історії відповідних досліджень можна виділити три періоди: філософсько–літературний, клінічний та експериментальний. Перший бере свій початок від робіт стародавніх мислителів й продовжується до початку ХІХ століття.

В перші десятиліття ХІХ століття поряд з філософами та письменниками проблемами психології особистості зацікавилися й лікарі – психіатри. Вони перші стали вести систематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його поведінку. Цей період отримав назву клінічний. До початку ХХ століття філософсько–літературний та клінічний підходи до особистості були єдиними спробами проникнення в її сутність.

Важливою задачею експериментального періоду у вивченні особистості стала розробка надійних і валідних тестових методів оцінювання нормальної особистості.

Основними проблемами в психології особистості в філософсько–літературний період її вивчення стали питання про моральну й соціальну природу людини, про її вчинки й поведінку. Перші визначення особистості були достатньо широкими. Вони включали в себе все те, що є в людині і що вона може назвати своїм, особистим.

Експериментальний період в дослідженнях особистості почався в той момент, коли у вивченні основних пізнавальних процесів уже були досягнені важливі успіхи. Разом із тим в атомістичній, функціональній психології вже в той час широко використовувався експеримент і апарат математичної статистики.

Експериментальні дослідження особистості в Росії були початі А.Ф.Лазурським, а за кордоном – Г.Айзенком і Р.Кеттелем.

А.Ф.Лазурський розробив техніку й методику ведення систематичних наукових спостережень особистості, а також процедуру проведення природного експерименту, в якому можна було отримати й узагальнити дані, які зачіпають психологію й поведінку здорової особистості.

Заслугою Г.Айзенка є розробка методів і процедур математичної обробки даних спостережень, питань та аналіз документів, зібраних про особистість з різних джерел. У результаті такої обробки вийшли корелюючі (статистично пов’язані) між собою факти, які характеризують загальні, найбільш поширені й індивідуально стійкі риси.

Г.Олпорт заклав основи нової теорії особистості, яка отримала назву «теорія рис», а Р.Кеттел, скориставшись методом Г.Айзенка, надав дослідженням особистості, які проводилися в рамках теорії рис, експериментальний характер. Він ввів у процедуру експериментального дослідження особистості метод факторного аналізу, виділив, описав і визначив ряд реально існуючих факторів, або рис особистості. Він же заклав основи сучасної текстології особистості, розробивши один з перших особистістних тестів, названий його іменем (16 – факторний тест Кеттела).

К.Роджерс визначав особистість у термінах самотності «як організовану, довгочасну, суб’єктивно розуміючу сутність, яка складає саме серце нашої турботи» [10, с. 52].

Дж.Келлі розглядав особистість «як належний кожному індивіду унікальний спосіб усвідомлення життєвого досвіду» [5, с. 13].

А.Бандура розглядав особистість у вигляді «складного утворення взаємовпливу індивіда, поведінки та ситуації» [4, с. 179].

К.К.Платонов визначав особистість «як деяку біосоціальну ієрархічну структуру, в якій виділяються наступні підструктури: спрямованість, досвід, індивідуальні особливості різних форм відображення» [9, с. 83].

О.М.Леонтьєв вважав, що «особистість – це психологічне утворення особливого типу, яке породжується життям людини в суспільстві» [6, с. 85].

Я.Л.Морено уявляв собі особистість «як соціальний атом» [7, с. 217].

Людина, яка вийшла завдяки праці з тваринного світу й розвинулась у суспільстві, яка вступила у спілкування з іншими людьми за допомогою мови, стає особистістю – суб’єктом пізнання й активного перевтілення дійсності.

З’являючись у світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має історичний характер. Ще у ранньому дитинстві індивід вмикається у визначену історично систему суспільних відносин, яку він застає уже готовою. Подальший розвиток людини у соціальній групі створює такі відносини, які формують його як особистість.

В поняття «особистість» включають такі властивості, які є більш або менш стійкими й свідчать про індивідуальність людини, визначаючи її вчинки.

Особистість – це людина, яка взята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних по природі зв’язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають суттєве значення для неї самої й оточуючих [8, с. 335].

Психологічне вивчення особистості включає в себе вирішення двох фундаментальних наукових задач. Перша з них – це виявлення індивідуальної для кожного структури особистості, яка відокремлює її від двох людей. Остання задача потребує виділити деяке число підструктур, яке у своїй сукупності утворює структуру людської особистості.

Природні, органічні сторони й риси існують у структурі особистості як соціально обумовлені її елементи. Природне (анатомічні, фізіологічні й інші якості) й соціальне в структурі особистості утворюють єдність й не можуть бути механічно протиставлені одне одному.

Тому, визначаючи роль і природного, біологічного, й соціального в структурі особистості, неможна лише на цій основі протиставляти біологічне соціальному в особистості людини.

Людина стає особистістю в тій мірі, в якій система її мотивів виявляється відповідною потребам суспільства. Ось чому поряд з поняттям «особистість» завжди стоїть поняття «суспільство».

Таким чином, вивчення особистості, її формування та розвиток займає важливе місце в психології особистості. Різні концепції та теорії тлумачать її розвиток у тому або іншому прояві, проте, на мій погляд, у вивченні та дослідженні особистості є багато ще невідомих людству фактів, які впливають на розвиток особистості.

ЛІТЕРАТУРА

3.  Асмолов А. Г. Психологія особистості / А. Г. Асмолов. – М.: вид – во МДУ, 1990. – С.132 – 172.

5.  Келлі Д. Техніка репертуарних решіток / Д. Келлі. – М.: вид – во «Центр», 2005. – С. 13 – 27.

6. Костюк Г. С. Навчально – виховний процес і психічний розвиток особистості / Г. С. Костюк. – К.: вид – во «Либідь», 2009. – С. 71 – 98.

7.  Мельников В. М., Ямпольський Л. Т. Вступ в експериментальну психологію особистості / В. М. Мельников, Л. Т. Ямпольський. – М.: Наук. вид – во, 1985. – С. 103 – 136.

8.  Морено Я. Л. Психодрама: теорія і практика. 2 – е вид. доп. і переробл/ Я. Л. Морено.– М.: вид – во «Когіто – Центр», 2009. – С. 213 – 248.

9.Непомняща Н. І. Психодіагностика особистості: теорія і практика: Підр. для студентів вищих навч. закладів / Н. І Непомняща. – М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2001. – С.63 – 180.

10. Практикум по загальній, експериментальній і прикладній психології: Навч. посібн. / В. Д. Балін, В. К. Гайда, В. К. Гербачевський та ін. // Під заг. ред. А. А. Крилова, С. А. Манічева. – СПб.: вид – во «Пітер», 2000.– С. 314 – 328.