Толерантність у ракурсі дослідження професійного спілкування психологів

Одною із актуальних проблем реформування вищої сучасної школи є професійна підготовка майбутнього практичного психолога, професійні компетенції якого мають відповідали актуальним потребам сьогодення. Під час професійної підготовки  у вищому навчальному закладі майбутній практичний психолог має  оволодіти узагальненою системою наукових знань, професійно важливих умінь та навичок, необхідних для здійснення психокорекційної, консультаційної, психотерапевтичної, психопрофілактичної роботи.

Діяльність психолога за своїм змістом та характером складна, різнопланова та відповідальна, адже її метою є підвищення психологічної компетентності людини, надання їй професійної допомоги, попередження і подолання різного роду психологічних  проблем.

Успішна професійна діяльність психолога залежить, насамперед, від його уміння організовувати свою роботу на основі професійно виваженого, науково обґрунтованого спілкування з суб’єктами сфери взаємодії.

Професійне спілкування – це спеціально організований на наукових засадах, керований процес обміну повідомленнями, організація взаєморозуміння, досягнення оптимальної взаємодії, взаємопізнання в різних видах діяльності учасників професійно спрямованої комунікації [2,16].

Аналіз наукової літератури засвідчує існування різноманітних підходів до вивчення проблеми професійного спілкування психолога. Погляди науковців не розходяться з приводу того,  що воно має гуманістичну спрямованість, виконує функцію обміну інформацією, функцію взаємовпливу, експресивно-емотивну та перцептивну функцію і є важливою складовою та необхідною умовою для ефективної діяльності психолога.

Гуманістична спрямованість професії практичного психолога дає можливість вважати її, в якійсь мірі, унікальною і пред’являє особливі вимоги до її носія – особистості психолога, до моделей його професійної поведінки. Одною із ведучих особистісних якостей психолога-професіонала є здібність на основі безоцінюючого відношення до людини, яка звернулась по допомогу, будувати свою взаємодію з нею виходячи з принципу визнання іншого як вищої цінності, передбачає «позицію прийняття», не засудження,  що є основою толерантності.

Проблема толерантності, без сумніву, є досить актуальною, про що свідчить підвищений інтерес до неї різних наук (філософії, етики, педагогіки, соціології, політології, психології та ін.) і наявність запиту з боку суспільного життя. Але аналіз літератури, в той же час, показує недостатню розробленість теоретичних і практичних аспектів саме особливостей професійної  толерантності психологів, тому у нас виникла необхідність виділити декілька рівнів толерантності.

Перший рівень толерантності, передбачає взаємопізнання, взаєморозуміння, прийняття іншої людини, створення сприятливих умов для діалогу. Ми вважаємо, що цей рівень відповідає прояву толерантності як політичної коректності. Політичну коректність ми розглядаємо як соціально-психологічний механізм, який визначає якісні параметри системи ставлень особистості (до себе, до інших, політичної системи, інститутів влади, оточуючого світу), але для професійної толерантності психолога цього замало. Якщо психолог прагне до справжніх щирих стосунків, він повинен вміти вступати в конфліктні ситуації і вміти вирішувати їх.

Тому другий рівень толерантності передбачає уміння людини реально оцінювати себе і оточуючих в системі конфлікту, вибирати відповідну до ситуації стратегію поведінки, об’єктивно оцінювати конфліктні ситуації, вступати в них, переживати і вирішувати їх.

Третій рівень толерантності (ми вважаємо його найвищим рівнем професіоналізму психолога) передбачає уміння психолога розвивати особистість за допомогою створення спеціального середовища, складовою частиною якого є наявність комунікативних бар’єрів, конфліктів, як умови для здійснення психологічної допомоги у вигляді аспектів фасилітативної діяльності професіонала.

Толерантність – це складний, багатоаспектний і багатокомпонентний феномен, який має декілька ліній прояву і розвитку, які можуть бути названими базовими вимірами толерантності. Це означає, що неможливо з достатньою повнотою описати толерантність з опорою лише на одне поняття, тільки в одному вимірі. В цьому плані нашою задачею є спроба виділити не всі, а лише основні, найбільш важливі психологічні виміри міжособистісної толерантності практичних психологів, які можна розглядати як пріоритетні напрямки її дослідження і розвитку.

Можна припустити, що толерантність як професійна якість (в силу своєї багатоасапектності), знаходиться в тісному зв’язку з такими загально психологічними якостями як адаптивність,   самоприйняття,  прийняття інших, емпатія, аффіліація, асертивність, надситуативність сприйняття, які детермінують успішність спілкування, а цілеспрямований вплив на їх розвиток методами активного соціально-психологічного навчання дозволить підвищити рівень професійної комунікативної компетентності студентів-психологів.   

Література

1. Асташова Н.А. Проблема воспитания толерантности в системе образовательных учреждений. /Н.А.Асташова //Толерантное сознание и формирование толерантных отношений: Сб. науч.-метод. ст. - М.: Издательство Московского психолого-социального института,  2006.
2. Берестенко О. Г. Культура професійного спілкування : навч.-метод. посібн. для студ. ден. та заоч. форм навчання всіх спец. гуманіт. профілю / О. Г. Берестенко – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2013. – 299с.
3. Клєпцова Є.Ю. Психологія і педагогіка толерантності: навч. пос. /Є.Ю.Клепцова. – М.: Академічний Проект, 2004. – 173 с.
4. Столяренко Л. Д. Психология делового общения и управления : учебник / Л. Д. Столяренко. - Изд. 5-е. - Ростов- н/Д. : Феникс, 2006. – 416 с.