ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ДІАЛОГІЧНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

У статті проводиться аналіз сучасних поглядів на діалог та діалогічність молодших школярів, розглядаються структурні компоненти діалогічності молодших школярів та досліджується рівень діалогічності.

Ключові слова: діалог, діалогічність, молодші школярі.

В статье проводится анализ современных взглядов на диалог и диалогичность младших школьников, рассматриваются структурные компоненты диалогичности младших школьников и исследуется уровень диалогичности.

Ключевые слова: диалог, диалогичность, младшие школьники.

The article analyzes modern views on dialogue and dialogic primary school children are considered structural components of dialogue and younger pupils studied the level of dialogue.

Keywords: dialogue, dialogical, schoolchildren.

Згідно діалогово-діяльнісної концепції, що відображає суб'єкт – суб'єктний підхід до навчання і виховання, виховання – це співпраця суб'єктів виховання на основі їх діалогу та довіри. Змістом такого діалогу є обмін цінностями та утворення цінностей.  Побудова діалогу означає, що в процесі виховання повинні формуватися суб'єкт – суб'єктні стосунки між усіма учасниками виховного процесу, тим самим намагатися заповнити зміст виховання спільним виробленням цінностей, в тому числі головної цінності – Людини. Мова йде про дві рівнозначні для молодшого школяра цінності: Я та Інший. Інші – це однокласники та вчитель. Результатом виховання має стати засвоєння учнем цінності Людина: прийняття себе, самоповага та толерантність до однолітків та дорослих.

Молодший шкільний вік характеризується інтенсивним включенням дитини в особливу систему комунікації, освоєння якої має ряд особливостей і вимагає організації оптимального психолого-педагогічного супроводу даного процесу, що визначає актуальність дослідження можливостей психологічної підтримки молодшого школяра в процесі розвитку діалогічності.

У молодшого школяра в спілкуванні переважає монолог, вміння ж вести діалог розвинуте мало. Спілкування обмежене тією діяльністю, яка організована вчителем в ході навчально-виховного процесу, або виникає спонтанно і реалізується в ігровій діяльності з однолітками. Для продуктивного діалогу з молодшими школярами, важливо знати ціннісні орієнтації, уявлення учня про себе та Іншого, цілеспрямовано навчати школярів умінню спілкуватись в парі та групі.

С. Л. Братченко визначає діалог як «специфічну для людини форму міжособистісної взаємодії та якість стосунків, за яких інша людина (співбесідник) виступає не як об’єкт чи умова моєї діяльності, спрямованої на досягнення моєї мети, а як рівноправний мені вільний суб’єкт, що має свої інтереси, цінності та внутрішній світ та переслідує свої цілі. Відносини з співбесідником по діалогу має характер взаємодії, при якій обидві сторони в однаковій мірі враховують та поважають розбіжності точок зору» [2, с. 23].  В даному визначенні акцент зроблено на особистісному компоненті діалогу. Хоча автор описує й інші його компоненти: когнітивний компонент міжособистісного діалогу відображає процес взаєморозуміння, емоційний – співчування співбесідників одне одному, доброзичливість, терпимість, рівність оцінок та самооцінок та поведінковий – співпраця та рівноправна взаємодія [2].

Згідно визначення О. Бодальова, «Діалогічність – інтегральна властивість особистості, яка характеризує її здатність  (інтелектуальну, емоційну, поведінкову) до діалогічного спілкування. Феномен  діалогічності складається з трьох компонентів: ставлення, відображення та звертання, які об'єднуються в «комунікативному ядрі» особистості, будучи його складовою [6]. Перший компонент структури діалогічності – ставлення. Найважливішою складовою в структурі ставлення виступає емоційна, тому знак та інтенсивність емоцій завжди впливають на те, як «закарбовується» суб'єктом ставлення інша людина.  Другий компонент діалогічності – відображення. Досягнення позитивного результату в діалогічному спілкуванні пов’язано з адекватним чуттєвим відображенням, накопиченням та узагальненням інформації одне про одного.  Третій компонент – звертання (взаємодія) є обов'язковою стороною пізнання людини людиною. Для суб’єкта з розвиненою діалогічністю характерна адекватна самооцінка. Виділено рівні діалогічності (низький, середній, високий), які визначаються за критеріями, які фіксують наявність, усвідомленість, цілісність, вибірковість та постійність компонентів (ставлення, відображення, звертання)». 

 Аналіз стану вивченості даної проблеми дозволяє констатувати, що потенціал розвитку діалогічності молодшого школяра мало  вивчався з позиції суб'єктного підходу, який акцентує увагу на перетворюючій активності самого школяра, спрямованій як на предметну або соціальну діяльність, так і на самозміну та саморозвиток [1; 6]. У зв'язку з цим в межах нашого дослідження була проведена діагностика діалогічності молодших школярів у шкільному спілкуванні. Зважаючи на специфіку мовленнєвого розвитку молодших школярів та з метою достовірності та об'єктивності даних були застосовані такі методики:

1. Психологічне спостереження за виявами діалогічності в навчально-виховному процесі та у позанавчальний час.

2. Природний експеримент.

3.Класичний соціометричний метод Д. Морено для виявлення стосунків між однолітками в діловому спілкуванні та стосунків по симпатіям, а також їх взаємність як показник діалогічності.

4. Графічна бесіда «Коло спілкування» спрямована на виявлення ширини взаємодії, модальності переживання взаємодії, обґрунтованість характеру взаємодії, а також міра симпатій та антипатій.

Таким чином, отримані дані дозволяють зробити об'єктивний висновок про рівень діалогічності молодших школярів за основними критеріями.

Рівнів сформованості діалогічності молодших школярів нами визначено 3: високий, середній та низький. Кожен з них характеризується низкою наявних чи відсутніх ознак згідно основних критеріїв.

Передбачається, що школярі з високим рівнем розвитку діалогічності демонструють стійку наявність, усвідомленість, цілісність, вибірковість та постійність виявлення емоцій по відношенню до суб'єктів спілкування, постійне та адекватне накопичення, аналіз й узагальнення інформації про суб'єкт та обов'язкову взаємодію з суб'єктом. 

При середньому рівні розвитку діалогічності емоційність в спілкуванні відповідає лише одній вимозі: може бути нестійка або недиференційована, не вирізнятися цілісністю чи вибірковістю, або виявлятися не завжди. При цьому накопичення інформації про суб'єкт може бути не постійним, аналіз і узагальнення цієї інформації неповні. Вплив на суб'єкт проводиться ситуативно та однобічно.

Учні з низьким розвитком діалогічності виявляють нестійкість емоційної складової чи її відсутність, аналіз і узагальнення інформації про суб'єкт взаємодії не проводиться. Взаємодія з суб'єктом не спостерігається, вплив однобічний. 

У дослідженні брали участь 163 учні 1 класів та 141 учень 4 класів. Згідно результатів діагностики та спостережень були виділені три групи молодших школярів: учні з високим рівнем розвитку діалогічності – 7 учнів 1 класів, що складає 4,3% від загальної кількості обстежених першокласників, учні з середнім рівнем діалогічності – 84 першокласника, що складає 51,5%  та учні з низьким рівнем діалогічності – 72 першокласника, що складає  44,2%. Серед учнів 4 класів отримані дані відрізняються. Так, учнів 4 класів з високим рівнем діалогічності виявлено 24, що складає 17%, з середнім рівнем – 70, що складає 49,6% та з низьким рівнем – 47, що складає  33,4%.  Результати обстеження представлені в таблиці 1.

Таблиця 1. Розвиток діалогічності учнів 1х та 4х класів.

Отримані дані достовірно свідчать про недостатній рівень розвитку діалогічності в комунікативній діяльності молодших школярів. При цьому не можна говорити про її повну відсутність. Зрозуміло, що в процесі суб'єкт-суб'єктної взаємодії проявляється та розвивається кожен з зазначених компонентів діалогічності та сама діалогічність як цілісне особистісне утворення.

Проте ми вважаємо за доцільне розробити та впровадити цілісну систему, яка включає в себе завдання з розвитку діалогічності в навчально-виховному процесі в початковій школі.  Особлива роль у становленні молодшого школяра як суб'єкта діалогу належить такій характеристиці, як діалогічність, що цілком зрозуміло: для успішної діалогічної взаємодії необхідна здатність займати власну позицію в комунікативній ситуації, що забезпечує можливість аналізувати підстави своїх дій, а також орієнтуватися в умовах діалогічної взаємодії, своєму потенціалі як суб’єкта, особливості та наміри свого партнера по спілкуванню, що дозволить, спрогнозувавши результат, вибрати найбільш оптимальну стратегію.

Література

1. Абульханова К. А. Психологія і свідомість особистості (Проблеми методології, теорії та дослідження реальної особистості): Вибрані психологічні праці / К. А. Абульханова. - М .: МПСІ Воронеж: Изд-во НВО «МОДЕК», 1999. - 224с.
2. Братченко С. Л. Диагностика личностно – развивающего потенциала /С. Л.Братченко – Псков: Изд-во Псковской области ин-та повышения квалификации работников образования, 1997. – 152 с.
3. Дьяконов Г. В. Основы диалогического подхода в психологической науке и практике : [монография ] / Г. В. Дьяконов   – Кировоград: РИО КГПУ им. В. Винниченко, 2007. – 847 с. – Рус. язык.
4. Ковалев С.А. О психологических критериях диалога педагога и воспитанников. / С. А. Ковалев , Т.А. Гурлева – Ленинград, 30 октября 1 ноября 1990г. – с. 176 -178.
5. Психология подростка. Практикум. Тесты, методики для психологов, педагогов, родителей/ред. А.А. Реана. – СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2003
6. Психология общения: энциклопедический словарь /[под общей редакцией А. А. Бодалева]— М.: Когито-Центр. 2011. – 600 с.