РОЗВИТОК МОТИВАЦІЇ ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ У ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Інга Демченко (Кропивницький, Україна)
Сучасний рівень розвитку українського суспільства висуває нові, все більш високі вимоги до підготовки фахівців, в тому числі й у вищих технічних навчальних закладах. Водночас особливої важливості набуває питання про володіння іноземною мовою, а отже, зростає і відповідальність вищого навчального закладу у підготовці висококваліфікованих спеціалістів. Програма з іноземних мов для ВТНЗ передбачає у тих, кого навчають, розвиток мовної компетенції, під якою розуміють уміння користуватися лінгвістичною системою з метою спілкування відповідно до ситуації. Виникає суперечність між об'єктивною необхідністю і реальним станом справ, тому що підготовка з іноземної мови у ВТНЗ не задовольняє вимог сьогодення і викликає потребу оптимізації системи викладання цієї навчальної дисципліни. Значні можливості в цьому напрямку відкриваються у вивченні структури мотивації і використанні мотиваційних резервів для успішного розв`язання даної проблеми. Використання мотивації дає можливість виявити внутрішні резерви особистості для її розвитку, навчання і виховання, тому що через мотивацію можна впливати як на продуктивність діяльності, так і на розвиток самої особистості. Це робить проблему мотивації актуальною і потребує постійного її вивчення.
Однак на даний час не проводилися спеціальні дослідження, присвячені комплексному вивченню структури мотивації, досліджувалися лише ті чи інші її компоненти. Не вивчалися в комплексі такі складові, як професійна мотивація, мотивація оволодіння іноземною мовою, іншомовні здібності. У структурі мотивації не розглядався компонент спілкування, він не став і предметом спеціального дослідження при оволодінні іноземною мовою у ВТНЗ. Дотепер ця проблема вивчалася або в плані пошуку шляхів і способів формування мотивації, або дослідження самої структури мотивації і складання різного роду класифікацій. Обидва ці напрямки не поєднувалися для визначення структури мотивації і розгляду компонентів, що входять до її складу; не приділялася належна увага в межах даної проблеми умовам, які сприяють формуванню внутрішньої мотивації оволодіння іноземною мовою. [1]
Ураховуючи погляди різних учених щодо стадій формування мовленнєвих умінь (І.І.Богданова, Л.Г.Воронін, Ю.О.Бурлаков та інших) і зважаючи на практичну мету навчання студентів-іноземців підготовчих факультетів, важливість формування кожного компонента комунікативної компетенції у навчально-професійній сфері, були виділені види навчально-мовленнєвих ситуацій. Так, формування мотиваційного компонента здійснювалось завдяки використанню стимулюючих і проблемних навчально-мовленнєвих ситуацій, які сприяли розвитку мотивації навчання та інтересу студентів до вивчення наукового стилю мовлення; мовного компонента – завдяки використанню дублюючих ситуацій (формують уміння точно відтворювати мовленнєвий зразок), замінюючих (уміння підставляти і відтворювати зразок із новим змістом), поширено-замінюючих (уміння поширювати заданий зразок), перетворюючих (уміння перебудовувати заданий зразок); моделюючих (уміння обирати форму і спосіб передачі змісту), комбінованих (уміння комбінувати засвоюваний матеріал з раніше засвоєним); предметно-мовленнєвого компонента, навчаючи монологічного мовлення - завдяки використанню дублюючих ситуацій, підготовчо-комунікативних (уміння варіювати засвоєний матеріал, будувати за допомогою опори власне висловлювання, під час навчання діалогічного мовлення - дублюючих ситуацій, реагуючих (уміння реагувати на репліку співрозмовника, розвивати реагуючу репліку), спонукаючих (уміння починати діалог, розгорнути стимулююче висловлювання); прагматичного компонента – завдяки використанню передрозмовних ситуацій, які формують уміння будувати висловлювання, брати участь у монологічному і діалогічному мовленні за допомогою опори та розмовних ситуацій, які формують уміння самостійно будувати власні висловлювання, брати участь у розмові або дискусії відповідно до завдань навчально-мовленнєвої ситуації. Послідовність виділених навчально-мовленнєвих ситуацій визначається порядком їх використання при формуванні кожного компонента комунікативної компетенції.
Визначивши компоненти комунікативної компетенції (мотиваційний, мовний, предметно-мовленнєвий, прагматичний) та узагальнивши наукові дослідження з питання послідовності формування розумових дій (Д.М.Богоявлиньський, П.Я.Гальперін, Н.А.Менчинська та інші), було виділено чотири етапи технології формування комунікативної компетенції, а саме:
Мотиваційно-цільовий етап, в ході якого студенти-іноземці націлюються на вивчення наукового стилю мовлення, оволодіння яким дозволяє іноземним студентам брати участь у комунікації в навчально-професійній сфері і частково готує їх до професійної діяльності.
Змістовно-підготовчий етап, який передбачає ознайомлення студентів-іноземців з граматичними конструкціями наукового стилю мовлення й необхідною науковою лексикою та їх закріплення. На цьому ж етапі формуються уміння вести діалогічне та монологічне мовлення.
Комунікативно-діяльнісний етап забезпечує залучення студентів до комунікативної діяльності: прогнозування і планування мовленнєвого висловлювання, його продукування на основі вивчених граматичних конструкцій та необхідної наукової лексики, реалізації умінь діалогічного і монологічного мовлення в різноманітних навчально-мовленнєвих ситуаціях із використанням навчально-професійної термінології і норм мовленнєвого етикету.
Аналітико-коригуючий етап передбачає закріплення умінь аналізу і коригування власних висловлювань та висловлювань співрозмовників, самостійне складання навчально-мовленнєвих ситуацій, добір способів і шляхів їх вирішення.
Технологія формування комунікативної компетенції передбачала використання на кожному етапі навчання навчально-мовленнєвих ситуацій у певній послідовності, як на початковому, так і на завершальному етапі, які відрізнялись лише обсягом змісту і поступовим ускладненням мовленнєвих завдань. [2]
Навчання у ВТНЗ передбачає не стільки інформаційне насичення, скільки розвиток особистості студента, широко освіченого, компетентного у професійній галузі. Тому навчання студентів повинно бути орієнтоване на формування, головним чином, внутрішніх мотивів навчально-пізнавальної діяльності через утвердження особистісно орієнтованого підходу в освітній діяльності.
Реалізація основної мети відбувалася в цілісному освітньому процесі через активізацію мотиваційних компонентів навчальної діяльності студентів, їхньої суб'єктної позиції в процесі вивчення дисциплін навчального плану, самостійної роботи і позааудиторної навчально-виховної роботи. [3]
Література:
1. Гринчишин О.М. Розвиток мотивації оволодіння іноземною мовою в умовах вищого військoвого навчального закладу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата псих. наук: спец. 19.00.09 – «Психологія праці в особливих умовах» / Ольга Михайлівна Гринчишин. – Хмельницький, 2003.
2. Дементьєва Т.І. Формування комунікативної компетенції студентів-іноземців підготовчих факультетів у процесі навчання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата пед. наук: спец. 13.00.09 – «Теорія навчання» / Тетяна Іванівна Дементьєва. – Харків, 2005.
3. Клименко Н.О. Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата пед. наук: спец. 13.00.04 – «Теорія та методика професійної освіти» / Наталя Олександрівна Клименко. – Луганськ, 2005.
